Викладача

Педагогічний професіоналізм діяльності

ВИЩОЇ ШКОЛИ

ТА ДІЯЛЬНОСТІ ВИКЛАДАЧА

ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

Якщо впродовж усієї історії людства у функціональній структурі педагогічного впливу помітно переважав інформаційний аспект, то з розвитком засобів масової комунікації педагог поступово втрачає свою провідну роль як джерела нової інформації. Зараз викладач є провідником студента у світі знань. Він навчає майбутнього фахівця мистецтву життя в сучасному складному суспільстві, все більше передаючи студентові функції самоконтролю, самоорганізації, самооцінки. Студент потребує допомоги у пошуку сенсу свого життя й індивідуального стилю діяльності, у подоланні бар'єрів пізнання і вирішення особистісних проблем. Із позиції сьогоденних вимог треба розглядати і питання психології діяльності та особистості викладача вищої школи.

Своєю справою людина повинна

займатися так, ніби їй немає звідки

чекати допомоги.

Дж. Галіфакс, англійський державний діяч

Якщо ти щось робиш, роби це добре.

Якщо ти не можеш або не хочеш

робити добре, краще зовсім нероби.

Л.М. Толстой,

російський письменник

Успішне розв'язання завдань підготовки фахівців із вищою освітою, які стоять перед вищою школою, значною мірою залежить від викладачів, їхнього науково-творчого потенціалу, рівня загальної та психологічної культури, педагогічної майстерності й професіоналізму. На викладача, згідно із Законом України «Про вищу освіту», покладаються складні й відповідальні обов'язки:

1) Постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність і наукову кваліфікацію (для науково-педагогічних працівників).

2) Забезпечувати високий науково-теоретичний і методичний рівень викладання дисциплін у всьому обсязі освітньої програми відповідної спеціальності.

3) Додержуватися норм педагогічної етики, моралі, поважати гідність осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, прищеплювати їм любов до України, виховувати їх у дусі українського патріотизму й поваги до Конституції України.

4) Додержуватися законів України, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу.

Щоб виконати ці директивні вимоги, яким повинен бути викладач вищої школи? Знати предмет? Безумовно. Мати ораторське мистецтво? Звичайно. Повага до студента? Хто заперечуватиме? Володіти почуттям гумору? Чому б і ні? Через це актуальним завданням вищої педагогічної освіти поряд із професійною підготовкою фахівців різних спеціальностей є також підготовка й перепідготовка висококваліфікованих викладачів, підвищення рівня їхнього педагогічного професіоналізму.

Поняття «педагог» містить зміст, який визначається ідеями гуманістичної психології і педагогіки. Педагогічна діяльність (як один із складників освіти) є відкритою системою, яка має культурну, соціальну та технологічну детермінацію. Стратегія і тактика педагогічної діяльності багато в чому залежить від перших двох чинників. Крім цього, є ще й самодетермінація - здатність викладача переборювати протиріччя між вимогами професійної діяльності та особливостями власного «Я».

Як частина культури педагогічна діяльність є полігенезисною і полі-функціональною. Полігенезність визначається її поступом у різних напрямках: розвивається зміст стратегії і тактики викладання. Стратегія викладання - теорія та мистецтво управління навчальним процесом. Тактика виховання - засоби, прийоми досягнення педагогічної мети. Технологія навчання - конструювання оптимальних навчальних систем, проектування навчальних процесів.

Специфіка педагогічної діяльності полягає в тому, що основним знаряддям праці викладача є його власна персона - особистість, яка й визначає результативність практичної педагогічної роботи. Успішність розв'язання педагогічних завдань викладачем вищої школи зумовлюється специфікою його науково-педагогічної діяльності та залежить від реалізації ним таких її змістовно-функціональних компонентів:

• пізнавальна функція (гностичний компонент): організування пізнавальної діяльності студентів і власного пізнання, розширення наукової ерудиції, обізнаності та глибини знань свого предмета, мотивація професійної самоосвіти;

• проектувальна функція: планування педагогічної діяльності, визначення її мети і завдань, проектування змісту навчально-професійної

діяльності студентів; визначення найближчої і віддаленої перспекти­ви особистісного розвитку й професійного становлення майбутніх фа­хівців;

• конструювальна функція: структурування лекції та семінарського за­няття, відбір навчального матеріалу і розробка пізнавальних завдань; удосконалення методики викладання і запровадження новітніх педа­гогічних технологій;

• організаторсько-практична функція: реалізація задумів у педагогіч­ному процесі (забезпечення викладу навчального матеріалу на лекції, виконання плану семінарського заняття, організування власної пове­дінки й навчально-професійної діяльності студентів, здійснення ви­ховних впливів та ін.);

• комунікативна функція: налагодження педагогічної взаємодії у сто­сунках зі студентами, володіння необхідними для цього комунікатив­ними вміннями, професійне спілкування з колегами й керівництвом вищого навчального закладу;

• діагностична функція: використання методів психолого-педагогічної діагностики, щоб вивчити особистість студента й особливості акаде­мічної групи, виявити рівень розвитку, психологічних змін суб'єктів педагогічного процесу;

• естетичний компонент: імідж викладача, його естетична та емоційна привабливість, самопрезентація (уміння себе подавати);

• рефлексивний компонент: самопізнання, самооцінка, самоконтроль науково-професійної діяльності, її саморегулювання.

Забезпечити всі ці функції (компоненти) педагогічної діяльності на рівні сучасних вимог можна, якщо викладач враховує досягнення пси­хології та педагогіки вищої школи і забезпечує «входження» студентів у свій навчальний предмет, навчає їх методам самостійного здобування знань. У зв'язку з цим потрібен педагог-координатор, оскільки відсоток часу, що дається на аудиторну роботу, не перевищує третини від загаль­ної кількості годин на вивчення навчальної дисципліни і тим самим ніве­люється роль педагога як унікального транслятора знань.

Педагог-координатор не повідомляє студентам готові знання, а вчить їх навчатися самостійно, стежить за ходом виконання самостійних на­вчальних завдань, ретельно контролює й оцінює їхню роботу, керує їхнім самостійним творчим пошуком. У зв'язку з цим студент має стати повно­правним суб'єктом навчального процесу, який має змогу самостійно ре­гулювати хід свого учіння, контролювати результати і оцінювати якість освіти, яку він здобуває. «Хороше викладання — це акт щедрості, чудасія мінливої музи, мистецтво, якому можна навчитися згодом, і завжди ризикова справа. Відверто кажучи — це таємниця, яка живе в особі викла­дача й може звести з розуму» (Паркер Дж. Паллір).

Однією з таких дивовижних таємниць є педагогічний професіоналізм, професіоналізм діяльності викладача і професіоналізм його як особис­тості.

Професіоналізм діяльності - висока професійна кваліфікація і компе­тентність, володіння ефективними професійними вміннями і навичками, алгоритмами і способами успішного розв'язання професійних завдань, поміж ними й творчих. Професіоналізм діяльності забезпечує бездоганне виконання відповідних функцій науково-педагогічної діяльності, доско­нале володіння сучасними дидактичними технологіями вищої школи.

Професіоналізм діяльності викладача вищої школи передбачає опти­мальне поєднання суто педагогічної діяльності з науково-дослідною та навчально-методичною роботою. Викладач - учений у галузі науки, яку викладає студентам. Він не тільки ґрунтовно володіє своїм навчальним предметом, а й самостійно проводить дослідження конкретної наукової проблеми, збагачує навчальний курс новими теоретичними висновками й науковими положеннями, бере участь у роботі наукових конференцій і семінарів, публікує наукові статті й монографії тощо.

Гармонійне поєднання наукової та педагогічної роботи в діяльності викладача підвищує ефективність викладання, посилює пізнавально-творчий його аспект. Відомий український учений і педагог М.І. Пирогов говорив: «Відокремити навчальне від наукового в університеті немож­на. Але наукове без навчального все-таки світить і зігріває. А навчальне без наукового, якою б не була приваблива його зовнішність, - лише бли­щить».

Науково-педагогічна діяльність викладача - це принципово інша фі­лософія професійної життєдіяльності. СІ. Гессен писав: «Вища науко­ва школа чи університет є... неподільною єдністю викладання і дослід­ження. Це є викладання через дослідження, яке здійснюється на очах тих, хто навчається». Видатними вченими і блискучими педагогами бу­ли М.В. Ломоносов і М.В. Остроградський, М.І. Пирогов і К.А. Тіміря-зєв, історики Т.Н. Грановський і В.О. Ключевський, психологи Д.Б. Ель-конін, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, Д.Ф. Ніколенко та ін.

Професіоналізм діяльності визначається високим рівнем розвитку фахового (предметного) і педагогічного мислення. Мислення за алгорит­мом підказує викладачеві методика викладання навчального предмета, проте викладання останнього вимагає також і дивергентного мислення, застосування евристичних прийомів, виявлення чутливості до педагогіч­них проблем (уміння їх вирішувати, формулювати гіпотези, робити при­пущення та перевіряти їх). Наприклад, як зробити пояснення складного навчального матеріалу зрозумілим для студентів, як інтегрувати худож­ній (або музичний) твір відповідно до їхніх вікових та індивідуальних психологічних особливостей, а також за велінням часу? Потрібна висока
290

культура педагогічного мислення, його високий рівень розвитку й здатність до саморегуляції.

Культура професійного мислення передбачає володіння професійною термінологією, засвоєння понятійного апарату науки, глибоку ерудицію, начитаність у галузі свого наукового предмета. Звичайно, потрібні й особистісні якості, які допомагають організувати і регулювати пізнавальну діяльність: відповідальність за якість науково-пізнавального пошуку, саморегуляція пізнання, самокритичність та ін.

У педагогічному мисленні є чотири блоки: 1-ий блок: конструктивність, практичність, конкретність і оперативність при вирішенні педагогічних завдань; 2-ий блок: професійність понятійного апарату, логічність, системність і аналітико-синтетичний характер викладання навчального матеріалу; 3-ій блок: дослідництво, гнучкість, швидкість, обґрунтованість, оригінальність, глибина й креативність мислительних операцій; 4-ий блок: організованість, самокритичність і саморегулятивність у пізнавальній діяльності.

Провідною характеристикою творчого педагогічного мислення є здатність бачити процеси та явища в динаміці й розвитку, а також «педагогічний артистизм» (Ю.Л. Львова).

10.2. Педагогічна творчість та її особливості

Життя коротке, та безмежна штука

І незглибиме творче ремесло.

Іван Франко

Здатність творити є великий дар природи;

процес творіння в душі, яка творить,

є великою таїною; мить творчості

є хвилиною великого священнодійства.

В.Г. Бєлінський,

російський літературний критик

Піднесення світової університетської освіти у ХУШ-ХІХ століттях, у т.ч. і в Україні (Києво-Могилянська академія, Харківський і Київський університети та ін.) сформувало такий образ професора університету: багатство наукових знань, наявність власної школи викладання, педагогічна майстерність, вільнодумство, честолюбство вченого й толерантність. Г.С. Сковорода свого часу боровся проти схоластики та обмеженості мислення у деяких викладачів. Т.Г. Шевченко з любов'ю писав про високе покликання педагогів, які метою свого життя вважали самовіддане служіння народові.

У відповідності з новою філософією вищої освіти сучасний викладач не може бути лише транслятором науково-культурного й професійного досвіду (це успішніше можна зробити за допомогою новітніх інформаційних технологій) або носієм незаперечної істини, що має бути засвоєна студентами. Ще П.П. Блонський писав: «Ми не збираємося навчити студента «усьому», але ми повинні навчити його самостійно, протягом усього майбутнього життя, коли поряд не буде ні лекторів, ні викладачів, вивчити все, що йому потрібно».

Педагогічна майстерність - комплекс властивостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійно-педагогічної діяльності. її елементами є гуманістична спрямованість, професійні знання, педагогічні здібності та педагогічна техніка (І.А. Зязюн).

Критеріями педагогічної майстерності викладача є такі:

• доцільність (за спрямованістю);

• продуктивність (за результатами - рівень знань, умінь і навичок студентів, ступінь їхньої вихованості);

• оптимальність (у виборі педагогічних засобів);

• творчість (за змістом професійної діяльності).

Висока ерудиція, володіння педагогічною технологією і методами навчання забезпечують успіх педагогічної діяльності, що і є педагогічною майстерністю. Все це молодий викладач може досягнути вже в перші роки самостійної педагогічної праці, якщо забезпечуватиме не тільки викладання студентській аудиторії певного обсягу наукових знань, а й (що дуже важливо) взаємодію між цими знаннями та студентами.

Поступово з примноженням педагогічного досвіду викладач починає виокремлювати стержневі ідеї розв'язання педагогічних завдань, заново для себе відкриває психологічні та дидактичні принципи, уміє передбачати результати своїх дій, «випереджаючи» умови їхнього досягнення. При аналізі й оцінці своєї професійної діяльності він уже бачить за кожним конкретним педагогічним рішенням певну конструктивно-методичну схему, загальну педагогічну ідею та вдосконалює шляхи її практичного втілення.

Своє педагогічне мистецтво викладач виявляє в тому, як він організовує самостійну навчальну роботу студентів, у який спосіб контактує з ними й підбирає потрібний тон педагогічного спілкування в різних педагогічних ситуаціях. Це й настанова на розуміння думок іншої людини, на сприйняття інакшого погляду, а також уміння доводити власну думку, переконувати в ній студентську аудиторію - тобто орієнтування на діалогічне мислення. Центральний тягар у синкретичній (діалогічній) культурі припадає на унікальну особистість та індивідуальну свідомість, визнання права на власну думку і точку зору, незалежно від соціально-рольового статусу суб'єкта.

Мистецтво викладання полягає в умінні будувати зі студентами діалог, і не тільки зовнішній, а й внутрішній (діалог навіть при слуханні лекції). Внутрішній діалог уміщує критичне сприймання інформації, розмірковування з її приводу, самовизначення як слухача. У зв'язку з цим слушним є висловлювання К.Д. Ушинського, що «керівництво процесами педагогічної взаємодії і спілкування - це справжнє педагогічне мистецтво».

Педагогічна діяльність стає справжнім педагогічним мистецтвом — педагогічною творчістю, для якої характерна зміна власних думок і новизна педагогічної позиції, що виникає під час проектування педагогічного процесу і структурування його змісту, і варіювання педагогічних задумів у процесі їхнього втілення у практику. Педагогічна творчість щодо реалізації викладачем педагогічних планів у студентській аудиторії має свої особливості:

• жорстко лімітована в часі (тривалість лекції або семінарського заняття);

• здійснюється систематично й безперервно;

• настанова тільки на позитивне вирішення педагогічної проблеми;

• підвищена відповідальність, адже результати педагогічної діяльності викладача пов'язані з особистісним зростанням майбутнього фахівця, його професійним становленням;

• педагогічна діяльність - це особлива творча діяльність, творення на людях (театр одного актора), а тому потрібна воля, уміння управляти своїми емоціями та здібність до саморегуляції.

Масштаби творчих педагогічних задач різні, серед них такі: внесення нового у зміст, форми й методи навчальної роботи; вирішення досі не чуваних питань і проблем, які виникають у педагогічному процесі; побудова композиції заняття; визначення обсягу і способів організації самостійної навчальної роботи студентів; втілення педагогічних задумів у студентській аудиторії; варіювання запланованого вже під час проведення заняття та ін.

Педагогічна творчість викладача, звичайно, формується під час практичної діяльності, але дуже важливо постійно аналізувати свою роботу, зіставляти її результати з надбаннями психолого-педагогічної науки, критично оцінювати власні успіхи, шукати причини можливих невдач, поєднувати теорію з практикою навчально-виховної роботи. «Творчість - не професія, а ставлення до своєї праці» (народна приказка).

Прояв творчості має прямий зв'язок із креативністю в мисленні й почуттях. У мисленні - це сприйнятливість до нових ідей, чутливість до проблем, гнучкість і оригінальність думки в розробці нових завдань. У почуттях під час процесу спілкування - це подолання емоційних бар'єрів, здібність управляти власними емоціями, психологічна проникливість у емоційний світ партнерів по спілкуванню.

Педагогічна творчість часто відбувається як імпровізація, за якої створення нового та його відтворення збігається в часі. Проте імпровізація грунтується на попередньому досвіді, і нерозривна від інтуїції. Наприклад, під час проведення заняття виникає чимало непередбачуваних ситуацій (запитання з аудиторії, які вимагають негайного пояснення, уточнення та інтерпретації змісту навчального матеріалу тощо), заплановане іноді змінюється, а нове педагогічне рішення стає ефективнішим. Педагогічний успіх залежить від ерудиції викладача, глибини його професійних знань, від роботи думки, уяви і навіть від його емоційного піднесення. Тут має значення не тільки науково-теоретична підготовка викладача, а також володіння ним методикою викладання, рівень його загальної культури ведення діалогу, мистецтво педагогічного спілкування.

Педагогічна творчість — завжди співтворчість викладача зі студентською аудиторією. її інструментом є інша людина, а результатом - надбання студентами розуму, почуттів і волі. Це також наближення майбутнього фахівця до самостійної творчості та відповідальності, хоча результати виявляються через якийсь час (наприклад, у роботі колишнього студента вже як вчителя).

Розглянуті якості мислення викладача забезпечують успішність його педагогічної діяльності, сприяють виробленню відповідних педагогічних стратегій, здійсненню тактичних прийомів впливу і визначаються як педагогічні здібності. Педагогічні здібності - комплекс якостей особистості, які відповідають вимогам педагогічної діяльності та забезпечують легке оволодіння цією діяльністю і досягнення у ній високих результатів.

Актуальне дослідження, присвячене проблемі формування педагогічних здібностей, було проведено Н.В. Кузьміною, яка обґрунтувала такі положення:

• Глибина та різнобічність знань педагогів не завжди збігається з продуктивністю їхньої педагогічної діяльності - у цьому разі очевидно, що компенсація відбувається завдяки спеціальним педагогічним здібностям.

• Рівень розвитку педагогічних здібностей часто не збігається з рівнем ставлення педагога до справи, набагато перевищуючи його, або, навпаки, відстаючи від нього.

• Педагогічний досвід (стаж роботи) сам по собі не призводить до структурних змін у педагогічній діяльності, що характерні для високого рівня майстерності. Оволодінню педагогічною майстерністю, ймовірно, завжди сприяють педагогічні здібності.

• Залежно від швидкості входження в педагогічну діяльність та її успішність розрізняють два рівні педагогічних здібностей: перцептивно - рефлексивний, спрямований на об'єкт і суб'єкт, та проективний, спрямований на способи впливу на об'єкт.

Для перцептивно-рефлексивного рівня педагогічних здібностей характерні такі ознаки:

• Особлива чутливість до об'єктів дійсності, які спричинюють інтелектуальний та емоційний відгук у суб'єкта педагогічного впливу, сильне почуття емпатії, що виявляється у швидкій, порівняно легкій проникливості у психологію вихованця («відчуття об'єкта»).

• Особлива чутливість до змін, які відбуваються в об'єкті педагогічної діяльності під впливом різноманітних засобів педагогічного впливу, та причин, які викликали ці зміни («відчуття міри»).

• Особлива чутливість до переваг та недоліків своєї педагогічної діяльності, які виявляються під час взаємодії з вихованцями.

Проективний рівень педагогічних здібностей пов'язаний із виробленням стратегії педагогічного впливу і також виявляється в особливій чутливості:

а) до конструювання способів педагогічного впливу;

б) до організації педагогічної дії;

в) до комунікації з вихованцями;

г) до аналізу причин успіхів і невдач під час здійснення педагогічної діяльності.

Умовно всі педагогічні здібності можна поділити на три групи: особистісні (є якостями, властивостями особистості), дидактичні (пов'язані з передачею інформації іншим), організаційно-комунікативні (пов'язані з організаторською функцією і спілкуванням).

Розглянемо ці педагогічні здібності стосовно викладача вищої школи (за Н.В. Кузьміною).

Особистісні здібності:

1) Прихильність до студентів - це основа у структурі педагогічних здібностей. Йдеться про любов до студентів, прихильне ставлення доних, бажання спілкуватися та працювати з ними. Студенти вельми спостережливі і тонко це відчувають. Зазвичай вони відповідають взаємністю, якщо відчувають прихильність до себе.

2) Витримка та самоконтроль. Для викладача важливо у будь-якій непередбаченій ситуації володіти собою, управляти власними емоціями, не втрачати контролю над своєю поведінкою. Велике значення має здібність швидко орієнтуватися, вирішувати, як потрібно поводитися в конкретних умовах.

3) Важливою здібністю викладача є здібність постійно перебуватина занятті в оптимальному для студентів психічному стані. Щоб не трапилося, викладач завжди повинен заходити до аудиторії оптимістично налаштованим, у хорошому настрої, стримуючи негативні емоції. Це надзвичайно важливо, адже психічне самопочуття студентів залежить від настрою викладача, який є сильним психогенним чинником. Якщо

викладач зайшов до аудиторії похмурим, незадоволеним - це відразу несприятливо позначається на емоційно-вольовій сфері студентів, гальмує їхню пізнавальну активність на занятті. II. Дидактичні здібності:

1) Здібність пояснювати - це здібність зрозуміло доносити власну думку до іншого. Такий викладач робить зміст навчального процесу доступним, дохідливо пояснює теоретичний матеріал або дає уявлення про суть наукової проблеми, викликає інтерес до навчального предмета й науки, стимулює студентів до активного самостійного мислення, виявляє методичну винахідливість. Педагог уміє, якщо потрібно, важке для розуміння зробити легким, складне для опанування - простим, основою для цього є настанова на обов'язкове врахування психологічних особливостей студентів, рівня їхнього інтелектуального розвитку і попередньої підготовки (що вони вже знають і чим ще не опанували, а що вже могли забути), передбачає та запобігає їхнім можливим пізнавально-інтелектуальним труднощам. Досвідчений викладач може уявити себе на місці студентів, зрозуміти та прийняти їхні погляди.

2) Експресивно-мовні здібності — це здібність дохідливо, чітко та правильно висловлювати власні думки та виявляти почуття за допомогою грамотної літературної мови, емоційно забарвленого та мімічно виразного мовлення.

3) Академічні здібності у певній галузі науки і відповідного навчального предмета. Це наукова ерудиція та фахова компетентність викладача, який аналізує результати досліджень інших учених, вивчає педагогічний досвід своїх колег, запозичує все цінне, але ніколи сліпо не копіює їхню роботу, сам активно займається наукою, розроблює навчально-методичні комплекси вивчення дисципліни.

///. Організаційно-комунікативні здібності:

1) Організаційні здібності, які виявляються, по-перше, у здібності викладача організувати навчально-пізнавальну діяльність студентів, роботу академічної групи, згуртування студентського колективу, надання йому достатньої ініціативності й самостійності. По-друге, у здібності викладача організувати свою науково-педагогічну діяльність, що передбачає усвідомлення мети і чіткість завдань, послідовність їхнього виконання, уміння правильно планувати свою роботу і здійснювати самоконтроль. Так, наприклад, у досвідчених викладачів виробляється своєрідне «відчуття часу» — уміння «вкладатися» на занятті в заплановані часові інтервали.

2) Комунікативна здібність — це здібність викладача вибирати правильний стиль педагогічного спілкування і модель взаємин зі студентами (групою або окремим студентом), враховуючи їхні вікові та індивідуальні психологічні особливості. У цьому разі викладачеві необхідно втримуватися від двох крайнощів. Не слід поблажливо-відчужено ставитися до

студентів, постійно підкреслювати різницю соціального статусу, тримати їх «на дистанції». Проте не потрібно припускатися й протилежної помилки - дозволяти псевдодружні стосунки зі студентами, стирати будь-яку соціально-психологічну межу між собою та ними.

3) Соціально-перцептивні здібності - це педагогічна спостережливість, здібність проникати у внутрішній світ студента. Соціально-перцептивна проникливість пов'язана з тонким розумінням особистості студента та його тимчасового психічного стану. Здібний викладач за ледве помітними ознаками, незначними проявами поведінки і діяльності студента помічає найдрібніші зміни у його внутрішньому світі, правильно інтерпретує, що означають ці зміни.

4) Сугестивна здібність - це здібність ставити педагогічні вимоги і домагатися їхнього виконання шляхом вольового емоційно-інформаційного впливу на студентів. Сугестивна здібність залежить від розвитку волі викладача, великої впевненості в собі, почуття відповідальності за навчання та виховання студентів.

5) Педагогічний такт - виявляється у здібності викладача знаходити найдоцільніші міри впливу на студентів, зважаючи на їхні вікові та індивідуальні психологічні особливості, та залежно від конкретної педагогічної ситуації. Суть педагогічного такту полягає в умілому поєднанні поваги до студента та вимогливості до нього, довіри та систематичного педагогічного контролю.

6) Для успішного здійснення викладачем педагогічної діяльності важливе значення мають також його предметні професійні здібності: музичні, художні, математичні тощо (відповідно до предмета викладання).

Рівень розвитку педагогічних здібностей викладача визначається результативністю його педагогічної діяльності (заН.В. Кузьміною):

1) Репродуктивний рівень: викладач, який перебуває на цьому найнижчому рівні, вчить інших так, як вчили його (або за відомою методи кою викладання предмета).

2) Адаптивний рівень: викладач розпочинає передавати свій досвід із деякими перетвореннями, щоб зробити його доступнішим для інших.

3) Локально-моделювальний рівень: викладач володіє стратегіями навчання студентів з окремих розділів навчального курсу, вміє формулювати педагогічну мету, передбачати результат і створити систему та послідовність включення в навчально-пізнавальну діяльність тих студентів, хто хоче і може навчатися.

4) Системно-моделювальний рівень: викладач володіє стратегіями формування потрібної системи знань, умінь і навичок студентів зі свого предмета загалом.

5) Системно-реалізаційний діяльність і поведінку рівень: викладач володіє стратегіями перетворення свого навчального предмета в засіб

формування особистості студента як майбутнього фахівця, задоволення його потреби в професійному самовихованні, самоосвіті та саморозвитку.

Однією з обов'язкових передумов ефективності професійно-педагогічної діяльності викладача є високий рівень його психологічної компетентності, якого він може досягнути у процесі засвоєння певного обсягу психологічних знань і оволодіння технологією педагогічного управління, зокрема удосконалюючи психолого-педагогічні впливи навчально-виховного змісту.

Психологічна компетентність - це біль-менш стала підструктура професійно-педагогічної свідомості й самосвідомості особистості педагога, яка складається із взаємопов'язаного комплексу психологічних новоутворень, єдність функціонування якого забезпечує оптимальне (успішне) здійснення викладачем професійно-педагогічної діяльності. Вона відіграє надзвичайно важливу роль у процесі становлення особистості викладача як суб'єкта педагогічного управління, що виявляється, наприклад, у змісті і формах психолого-педагогічних впливів, які він здійснює на студента як суб'єкта навчально-професійної діяльності.

У дослідженні О.В. Полуніної виявлені базові складники структури психологічної компетентності викладача вищого педагогічного навчального закладу, показниками яких є уміння викладача психологічно осмислювати й вирішувати педагогічні ситуації, його активність в інноваційній діяльності, емпатійність (емоційна, когнітивна, дійова), рефлексивність, інтернальність, мотивація досягнення, схильність до професійно-психологічного саморозвитку. Важливе значення до того ж відіграє висока мотивація педагога до оволодіння психологічними знаннями. Досягнення вищого рівня психологічної компетентності викладача є передумовою активізації й фасилітації ним процесу учіння студента, розвитку його навчальної рефлексії і формування позитивних мотивів навчання та здібності до професійної самоосвіти.

Проявом психологічної компетентності викладача є педагогічна уява, яка виражається у передбаченні ним наслідків своїх педагогічних дій, у проектуванні особистісного розвитку студентів. Вона пов'язана з уявленням про те, що зі студента буде в майбутньому та за яких умов це можливо, прогнозуванням розвитку тих чи інших його якостей.

Викладач високого рівня педагогічної майстерності може розподіляти увагу між декількома об'єктами або видами педагогічної діяльності. Так, наприклад, під час лекції він уважно стежить за змістом навчального матеріалу, який викладає студентам, висловлює власні думки, водночас тримає в полі зору всю групу, реагує на ознаки її втомленості, неуважності, нерозуміння і, зрештою, слідкує за власною поведінкою (мовою, поставою, жестами, мімікою).

Педагогічна діяльність, як і будь-яка інша, характеризується певним індивідуальним стилем. Стиль - це стійка система способів і прийомів, які виявляються в різних умовах життєдіяльності людини. Стиль зумовлюється як специфікою самої діяльності, так і індивідуальними психологічними особливостями суб'єкта діяльності. Індивідуальний стиль діяль-ності (за Є.А. Клімовим) — це зумовлена типологічними особливостями людини стійка система засобів і прийомів, що формується в людини, яка прагне до найкращого здійснення своєї діяльності. Індивідуальний стиль педагогічної діяльності — це педагогічний «почерк» певного викладача, який визначає його манеру працювати, педагогічну майстерність, яка пов'язана з його педагогічними здібностями.

Є такі критерії і показники оцінки індивідуального стилю педагогічної діяльності (за Л.М. Макаровою):

1) Ціннісна орієнтація на професійно-педагогічну діяльність:

- професійно-орієнтоване мислення;

- мотиваційна спрямованість;

- професійне самовизначення і максимальна самореалізація у педагогічній діяльності, що виявляється у високому рівні задоволеності нею.

2) Ступінь розвитку професійних якостей і здібностей:

- самостійність;

- готовність до особистісної взаємодії в системі «викладач-студент»;

- здатність до емпатії;

- високий рівень громадянської зрілості.

3) Творча активність:

- вільна імпровізація в діях, евристичний підхід до вирішення професійних завдань;

- оригінальність педагогічного мислення, здібність до педагогічних інновацій;

- надситуативна активність у всіх видах педагогічної діяльності.

4) Здібність до професійного саморозвитку:

- професійне самопізнання;

- самоорганізування у професійній діяльності;

- професійна самоосвіта;

- професійне самовдосконалення.

5) Рефлексивна саморегуляція:

- здатність адекватно діагностувати і аналізувати діяльність;

- здібність критично оцінювати, прогнозувати результати.

Для успішного розвитку індивідуального стилю педагогічної діяльності викладачеві необхідно аналізувати конкретні педагогічні ситуації, проявляти готовність до професійного зростання, формувати здібність до самовдосконалення (знати, як це робити), уміти втілювати задуми в

реальність - коригувати свою професійну діяльність; максимально забезпечувати суб'єктну позицію педагога.

Дата добавления: 2013-12-14