Українська діаспора

Український культурний процес XX ст. знаменний ще одним феноменом: виникнення доволі численної українсь­кої політичної еміграції, яка, в силу історичних обставин, старалася продовжити передовсім політичну боротьбу за ідеали українських Визвольних змагань, а тому і продов­жувати культурну роботу. І ця праця творить окрему главу в історії модерного українства, а досягнення цієї еміграції на відтинку розбудови української культури, зокрема науки й освіти, доволі значні.

Основними осередками цієї праці у міжвоєнний час були Відень, Прага, Берлін, Париж, Варшава, в повоєнні де­сятиріччя - Мюнхен, Лондон, Нью-Йорк, Торонто, Сідней. Отже, українська еміграція творила в багатьох країнах світу. Найбільша її частина у 1920 - 30-х рр. була зосереджена у Чехо-Словаччині. У Празі функціонували Український віль­ний університет, Український високий педагогічний інсти­тут ім. М.Драгоманова, Український інститут громадознавст-ва, Українська студія пластичного мистецтва, Українське історично-філологічне товариство, Українське правниче то­вариство, Українське педагогічне товариство, Українська нау­кова асоціація, Український архів, Музей визвольної бороть­би України, у Подєбрадах - Українська господарська академія.

Не маючи змоги вільно й незалежно розвивати свій творчий талант в умовах поневоленої батьківщини, чимало українських мистців рішились на гіркий хліб еміграції, де вчились і творили, не уступаючи місця відомим мистецьким величинам Заходу. Першим почином у відкритті мистецької школи була Прага. 1923 року була відкрита українська Студія пластичного мистецтва, головним керівником якої був відомий мистецтвознавець і професор Дмитро Антонович. Поряд з празькою групою діяла паризька група, в якій най­більше вславився своїми морськими краєвидами і здобув собі міжнародну славу Олекса Грищенко (1883-1977). Він прой­шов складний шлях модерного мистця (кубізм, експресіонізм). Праці його виставлялися у всіх більших містах Західної Европи. До паризької школи належали Микола Глущенко, Микола Кричевський (син Василя Кричевського-Старшого), Василь Хмелюк, Софія Зарицька. З празької школи найбільш при­мітними були Іван Кулець, Галина Мазепа. До варшавської групи належали мистці Петро Андрусів, Петро Холодний-Молодший і Петро Мегик.

В повоєнний час чимало мистців полишили Европу і пе­реїхали до американського континенту. В Америці й Канаді уславилися такі українці, як графіки Яків Гніздовський і Ми­кола Бутович, скульптори Леонід Молодожанин і Михайло Черешньовський, маляр Михайло Дмитренко, ікономалярі Христина Дохват і Микола Бідняк. Модерні українські церкви блискуче втілили архітектори Юрій Кодак і Радослав Жук.

У царині пластики українська еміграція після нашого великого Олександра Архипенка дала Григорія Крука (1911-1988), Леоніда Молодожанина або Лео Мола (1915 -?), Михайла Черешньовського (1911-1994). Графіком світової слави називають Якова Гніздовського (1915-1985), твори якого представлені в багатьох музеях США та за її межами.

Модерним національним графіком і малярем зостав­ся Микола Бутович (1895-1961), автор композицій на теми творів Івана Котляревського і Миколи Гоголя. Святослав Гординський (1906-1993) уславився своїми малярськими композиціями, перекладами, поезією і мистецтвознавчими працями. Він же заснував і очолив Об'єднання мистців-ук-раїнців в Америці. Традиції графіки Нарбута мистецько ва­гомо розбудував Роберт Лісовський (1893-1982), котрий жив у Лондоні й Женеві.

Навіть у цьому короткому огляді відчутна сила ста­лого і значного культурного процесу, що творила наша еміграція, це було творчим продовженням поступу й безпе­рервності вкраїнської культури.

Дата добавления: 2013-12-14