Принципи екологічного права. Основні принципи охорони навколишнього природного середовища викладені в ст

Основні принципи охорони навколишнього природного середовища викладені в ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»[46]. Такими принципами є:

- пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов’язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

- гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров’я людей;

- запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

- екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

- збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об’єктів і комплексів;

- науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища;

- обов’язковість екологічної експертизи;

- гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду;

- науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

- безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;

- стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

- вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної зміненості територій, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку;

- поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища;

- вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.

Принципи, сформульовані в цій статті, є спеціальними для екологічного права і базуються на загально-правових принципах. Можна виділити принципи, присвячені окремим природоохоронним правовим інститутам, таким, як інститут екологічної експертизи, інститут екологічної безпеки тощо. У Законі принципи виокремленні в коментованій статті як основні, але це не означає, що цей перелік є вичерпним для природоохоронного права, бо принципи можуть виводитись із змісту всього чинного законодавства. Переліченими принципами мають керуватися всі учасники природоохоронних правовідносин – юридичні та фізичні особи, посадовці та громадяни.

Хоча в назві статті не вказується, що мова йде саме про правові принципи, слід розглядати їх саме таким чином і відрізняти від принципів природокористування. Наприклад, Н. Ф. Реймерс у словарі-довіднику «Природокористування» наводить більше двадцяти подібних принципів, починаючи з «Принципу агрегації особини (В. Оллі)», до «Принципів зв’язку біотопу – біоценозу»[47]. Але ці принципи в більшості своїй не регулюють суспільні правовідносини, а є предметом екології: у традиційному розумінні – це розкриття сутності взаємозв’язків рослин, тварин, мікроорганізмів та їх угруповань між собою й усією сукупністю факторів навколишнього середовища[48].

Під принципами звичайно розуміють основні засади, основні положення, основні ідеї правового регулювання (галузі права, правового інституту чи іншого правового масиву), сформульовані в одній або кількох правових нормах. Принципи – це положення чинного, сьогоднішнього права. Тому їх присутність, відсутність, кількість і інші характеристики чималою мірою залежать від розвитку відповідної галузі законодавства. Принципи пронизують правове регулювання, лежать в основі правових інститутів, відповідних прав природокористування, мають визначальне значення для всіх чи окремих таких інститутів, є виразом сутності останніх[49]. Тобто принцип, зазначений у коментованій статті, може бути виведений чи підкріплений на основі принципів охорони та використання природних об’єктів, тобто земель, вод, надр, або еколого-правових інститутів: екологічної експертизи, екологічного страхування тощо.

Ці принципи мають формальний, чітко виражений характер і в разі конкуренції окремої норми права з принципом права охорони навколишнього природного середовища, слід керуватись останнім.

У науковій та практичній юридичній літературі пропонується різноманітний поділ їх за групами залежно від обраного критерію. Виходячи з практики застосування Закону кожен принцип слід підкріплювати нормами матеріального чи процесуального екологічного права[50]. Дієвість задекларованих основних принципів охорони навколишнього природного середовища залежить від послідовного нормативного забезпечення в екологічному законодавстві.

Природоохоронне законодавство інших країн також виокремлює подібні принципи, наприклад, законодавство Німеччини. У Законі ФРН «Про захист навколишнього середовища від шкідливих впливів» (1974 р.) виділено принцип матеріальної відповідальності винуватця екологічного правопорушення, принцип загальності витрат та принцип запобігання шкоді[51], а у звіті про стан навколишнього середовища ФРН за 1976 р. вперше виписано принцип співпраці у природоохоронній діяльності.

Принцип пріоритетності вимог екологічної безпеки, обов’язковості додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності полягає в першості, переважності, провідному значенні[52] і не допускає заперечень щодо екологічної безпеки – такого стану навколишнього природного середовища, при якому забезпечується запобігання погіршенню екологічної обстановки та виникненню небезпеки для здоров’я людей.

Під екологічними стандартами слід розуміти, відповідно до ст. 32 Закону, поняття і терміни, режим використання й охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища, інші питання, пов’язані з охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів. А екологічні нормативи, відповідно до ст. 33 Закону, встановлюють гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів.

Законодавство формулює, наприклад, ліміти (квоти) для спеціального використання водних живих ресурсів – дозволені обсяги вилучення (вилову, добування, збирання) водних живих ресурсів із природного середовища. У нормативно-правових актах виділяються такі види лімітів: ліміти скидів у водні об’єкти державного значення; ліміти скидів забруднюючих речовин у водні об’єкти місцевого значення; ліміти розміщення відходів[53].

Господарська діяльність визначається в чинному законодавстві як:

– будь-яка діяльність, в тому числі підприємницька, пов’язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару[54];

– будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт[55];

– будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи[56].

Відповідно до ст. 16 Закону, управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Принцип гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров’я людей закріплює, що життя і здоров’я людей, як стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів[57], є вищою цінністю нашої держави. На цьому наголошує у ст. 3 Конституція України: людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Принцип запобіжного характеру заходів щодо охорони навколишнього природного середовища проявляється у заходах, спрямованих на забезпечення екологічної безпеки шляхом припинення чи заборони роботи підприємств, установ та організацій, що порушують законодавство про охорону навколишнього природного середовища. Також цей принцип стосується запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру: підготовка і реалізація комплексу правових, соціально-економічних, політичних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованих на регулювання техногенної та природної безпеки, проведення оцінки рівнів ризику, завчасне реагування на загрозу виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру на основі даних моніторингу, експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайну ситуацію техногенного та природного характеру або пом’якшення її можливих наслідків[58].

Принцип екологізації матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій проявляється у застосуванні у сфері виробництва (виготовлення) – діяльності, що пов’язана з випуском продукції, яка включає всі стадії технологічного процесу, а також реалізацію продукції власного виробництва, новітніх природоохоронних технологій. Відновлювані природні ресурси – це біологічні, земельні, водні та інші, а до тих, що не відновлюються, належать мінеральні. Прикладом відновлення енергії є використання горючих відходів паковання як засобу генерації енергії шляхом безпосереднього спалювання з іншими відходами чи без них, проте з відновленням тепла[59].

Під технологією розуміють сукупність методів обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми сировини, матеріалу чи напівфабрикату, що здійснюється в процесі виробництва продукції. Технологією називають також самі операції видобутку, обробки, транспортування, збереження, контролю, що є частиною загального виробничого процесу[60]. До новітніх технологій слід віднести технології маловідходні – технології, які дозволяють обійтись мінімальними відходами[61].

Принцип збереження, просторової та видової різноманітності і цілісності природних об’єктів і комплексів передбачає перш за все «біологічну різноманітність»– варіабельність живих істот з усіх джерел, включаючи, серед іншого, наземні, морські та інші водні екосистеми та екологічні комплекси, частиною котрих вони є; це поняття включає в себе різноманіття в рамках виду, між видами та різноманіття екосистем[62]. У законодавстві закріплено також поняття «екомережа» – єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного
і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов’язань України підлягають особливій охороні[63]. Екологічна мережа дозволяє виконати вказаний принцип.

Принципи науково обґрунтованого узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища та науково обґрунтованого нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище реалізуються в положеннях Законів України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України»[64]; «Про інноваційну діяльність»[65]; «Про наукову і науково-технічну експертизу»[66]; «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки»[67]; «Про наукову і науково-технічну діяльність»[68], а також в Постанові Верховної Ради України «Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України»[69].

Принцип обов’язковості екологічної експертизи розкривається в ч.3 ст. 13 Закону України «Про екологічну експертизу»[70], згідно з яким здійснення державної екологічної експертизи
є обов’язковим для видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку[71], встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров’я.

Принцип гласності і демократизму при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду впроваджується шляхом консультацій з громадськістю. Вони проводяться з метою залучення громадян до участі в управлінні державними справами, надання можливості для їх вільного доступу до інформації про діяльність органів виконавчої влади, а також забезпечення гласності, відкритості та прозорості в діяльності цих органів [72]. Цей принцип також реалізується, наприклад, у ст. 10 Закону України «Про екологічну експертизу» і визначає засади гласності екологічної експертизи. Так, замовники екологічної експертизи об’єктів, що в процесі реалізації (будівництва, експлуатації тощо) можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, зобов’язані оголосити через засоби масової інформації про проведення екологічної експертизи у спеціальній Заяві про екологічні наслідки діяльності. У цій заяві, серед іншого, повинні міститися відомості про інформування громадськості щодо запланованої діяльності, її мету і шляхи її здійснення.

Серед основних принципів участі громадськості в прийнятті рішень з питань, що справляють чи можуть справити негативний вплив на стан довкілля визначаються прозорість та демократизм[73].

Принцип безоплатності загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності або принцип платності природокористування, згідно з яким будь-яке використання природних ресурсів здійснюється за плату, за винятком загального природокористування фізичних осіб, а також випадків прямо передбачених у законодавстві[74]. Збір за спеціальне використання природних ресурсів встановлюється на основі нормативів збору і лімітів їх використання. Нормативи збору за використання природних ресурсів визначаються з урахуванням їх розповсюдженості, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, місцезнаходження, можливості переробки, знешкодження і утилізації відходів та інших факторів.

У Посланні Президента України «Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000–2004 рр.» передбачалося здійснення на національному, регіональному та об’єктному рівнях найбільш гострих поточних завдань і довгострокових пріоритетів екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища, розвиток і вдосконалення відповідної законодавчої бази, застосування економічних інструментів (поетапного запровадження платного природокористування) для відтворення та раціонального використання природних ресурсів[75].

Принцип стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища реалізується декількома шляхами. Збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів, а збір за погіршення якості природних ресурсів (зниження родючості ґрунтів, продуктивності лісів, рибопродуктивності водойм тощо) в результаті володіння і користування встановлюється на основі нормативів.

Існує також принцип вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної[76] змінності територій, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку. До антропогенних змін належать зміни, викликані діяльністю людини[77]. Можна розглядати територіальну антропоекосистему як екологічну систему, в якій людина виступає її центральною ланкою («хазяїном»), а всі інші елементи системи розглядати як оточуюче людину середовище, внутрішні зв’язки якого на неї зорієнтовані[78]. Так, ст. 33 Закону України «Про зайнятість населення»[79] визначає, що законодавством України можуть передбачатися за рахунок бюджету держави додаткові гарантії громадянам, вивільнюваним з підприємств, що підлягають ліквідації у зв’язку із здійсненням заходів щодо поліпшення екологічної обстановки або внаслідок стихійного лиха.

До охоронних (забезпечувальних) правовідносин у галузі екології науковці відносять: антропоохоронні (охорони життя і здоров’я людини від небезпечного довкілля), правовідносини з охорони життя і здоров’я людини від небезпечного антропогенного впливу та правовідносини в галузі охорони природно-антропогенних ландшафтів[80].

Принцип поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища розкривається в коментарі до ст. 48 Закону щодо заходів стимулювання, а відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачається ст. 68 Закону. Порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Принцип розв’язання проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва пов’язаний із загальними та спеціальними принципами міжнародного екологічного права. Перші тісно пов’язані із принципами міжнародного публічного права і становлять такі принципи: поваги до державного суверенітету, невтручання у внутрішні справи інших держав, добровільного виконання міжнародних зобов’язань, мирного вирішення спорів та деякі інші. Вони зафіксовані у Статуті ООН[81], у Декларації про принципи міжнародного права, що стосується дружніх відносин і співробітництва між державами, схваленою 25–ю сесією Генеральної Асамблеї ООН, та інших міжнародних документах. Перелічені принципи закріплені також у вигляді звичаїв: принципи добросусідства, міжнародного співробітництва, не заподіяння шкоди, міжнародної відповідальності держав. Ці принципи поширюються і на сферу міжнародного екологічного права, проявляючись у формі такого використання природних ресурсів однією державою, яке не заподіює шкоди іншій державі, міжнародному співробітництву у сфері охорони довкілля.

До спеціальних принципів міжнародного екологічного права належать:

- право людей на життя у сприятливому навколишньому середовищі та відповідальність за охорону і покращення навколишнього середовища на благо теперішньому і майбутньому поколінням;

- суверенне право держав розробляти свої природні ресурси і їх обов’язок у рамках національної юрисдикції не заподіювати шкоди навколишньому середовищу інших держав;

- міжнародна відповідальність за заподіяння такої шкоди;

- міжнародне співробітництво держав у сфері охорони довкілля на основі рівноправ’я;

- запобігання забрудненню морів та заподіянню шкоди навколишньому середовищу.

Ці принципи зафіксовані у Декларації Стокгольмської конференції ООН з проблем навколишнього середовища. Поділ міжнародних принципів охорони навколишнього середовища запропонувала Н. Р. Малишева[82].

У новітньому Європейському праві також передбачені принципи охорони навколишнього середовища. Під принципами права Європейського Союзу слід розуміти основи даної правової системи, які визначають зміст правотворчої, правозастосовної та правоохоронної діяльності Союзу в цілому і його держав-членів зокрема [83]. Поділ цих принципів, залежно від сфери дії, можна здійснити на загальні, які належать до правової системи в цілому, спеціальні, які належать до її окремих галузей та інститутів [84]. До спеціальних принципів Європейського права навколишнього середовища, згідно зі ст. 174(2) Договору про заснування Європейського Співтовариства, слід віднести принципи, на яких базується політика Співтовариства у сфері навколишнього середовища:

- принцип попередження;

- принцип перестороги;

- відшкодування шкоди, завданої навколишньому середовищу, в основному, шляхом її усунення на самому початку виникнення;

- принцип «забруднювач платить».

Названі принципи гарантують також реалізацію конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Міжнародно-правові гарантії співробітництва встановлені у чинних міжнародних договорах, обов’язкових для України. У свою чергу, вони також є нормами:

– матеріальними (скажімо, можливість звернення до Європейського Суду встановлена Європейською конвенцією з прав людини);

– процесуальними (наприклад, доступний для кожного порядок такого звернення);

– організаційними (система і організація діяльності Європейського Суду ) [85].

Дата добавления: 2013-12-14