Загальна характеристика екологічного законодавства

Текст лекції

План лекції

1. Загальна характеристика екологічного законодавства.

2. Конституція України як джерело екологічного права, Закони України як джерела екологічного права.

3. Підзаконні нормативно-правові акти в системі джерел екологічного права

4. Значення судової та господарської практики в системі джерел екологічного права

Література:

Основна та додаткова література вказані в зносках під текстом з посиланням на кожне джерело.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об’єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщиною.

Під законодавством про охорону навколишнього природного середовища можна розуміти сукупність чинних Законів України та інших нормативно-правових актів, якими регулюються суспільні відносини щодо охорони та використання природних об’єктів. Відповідно до Указу Президента України «Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України»^[1] та з метою забезпечення виконання завдань з організації та ведення еталонної бази даних правової інформації, необхідної для формування правової політики, підвищення ефективності правового регулювання, реалізації програм, законопроектних робіт, забезпечення правової реформи в Україні, вдосконалення обліку актів законодавства, а також забезпечення автоматизованого обміну правовою інформацією, затверджено Класифікатор галузей законодавства України^[2]. Він використовується для ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів, інших електронних баз даних правової інформації та для формування зібрань чинного законодавства України. Природні ресурси та Охорона довкілля визначені під шифром № 270.000.000.

Завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища можна вважати таке триєдине завдання:

– збереження навколишнього середовища;

– попередження та усунення шкідливого впливу господарської діяльності на навколишнє природне середовище та здоров’я людини;

– оздоровлення та поліпшення якості навколишнього середовища^[3].

Але наведений перелік не є вичерпним і може трактуватися ширше, ставлячи на меті забезпечення стійкого функціонування екологічних систем, в яких усі об’єкти навколишнього природного середовища знаходяться у нерозривному зв’язку. Зазначені завдання повинні вирішуватись відповідно до сучасних реалій і стану суспільних відносин в галузі охорони та використання навколишнього природного середовища.

У багатьох новітніх нормативних актах визначаються завдання, які стоять перед тією чи іншою підгалуззю природоохоронного законодавства. Земельний кодекс України[4] у ч. 2 ст. 4 завданням земельного законодавства визначає регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Згідно зі ст. 2 Водного кодексу України, завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об’єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування. Ст. 1 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» також під завданням законодавства про природно-заповідний фонд України визначає регулювання суспільних відносин щодо організації, охорони і використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, відтворення їх природних комплексів, управління у цій галузі.

Система чинного екологічного законодавства надана в додатках.

Таким чином, основним завданням природоохоронного законодавства є регулювання суспільних відносин, і тією мірою наскільки чітко і повно вони врегульовані зараз і з якою ймовірністю чинними нормативними актами передбачено їх виникнення, можна вважати виконаним завдання, що стоїть перед тією чи іншою галуззю законодавства.

Законодавець робить спробу перелічити всі можливі суспільні відносини, що підпадають під регулювання Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Зміст екологічної безпеки розкривається у ст. 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Визначення господарської діяльності зроблено у Господарському кодексі України[5]. Частини 1 ст. 3 ГК України формулює її як діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Ст. 153 передбачає обов’язки суб’єктів господарювання щодо використання природних ресурсів, а саме:

– використовувати природні ресурси відповідно до цільового призначення, визначеного при їх наданні (придбанні) для використання у господарській діяльності;

– ефективно і економно використовувати природні ресурси на основі застосування новітніх технологій у виробничій діяльності;

– здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню, забрудненню, засміченню та виснаженню природних ресурсів, не допускати зниження їх якості у процесі господарювання;

– своєчасно вносити відповідну плату за використання природних ресурсів;

– здійснювати господарську діяльність без порушення прав інших власників та користувачів природних ресурсів;

– відшкодовувати збитки, завдані власникам або первинним користувачам природних ресурсів.

Цей перелік не є вичерпним і законодавством можуть бути визначені й інші обов’язки суб’єкта господарювання щодо використання природних ресурсів у господарській діяльності.

Під генетичними ресурсами, відповідно до «Конвенції про біологічну різноманітність» від 05.06.1992[6] слід розуміти генетичний матеріал, що являє собою фактичну чи потенційну цінність. При прийнятті «Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля»[7] Україна, та інші держави, що її підписували, висловили занепокоєність громадськості у зв’язку з навмисним вивільненням генетично змінених організмів у навколишнє середовище і необхідність підвищення прозорості та активізації участі громадськості в процесі прийняття рішень у цій галузі.

Ландшафт означає територію, як її сприймають люди, характер якої є результатом дії та взаємодії природних та/або людських факторів. Охорона ландшафту означає діяльність щодо збереження та підтримання важливих або характерних рис ландшафту, яка виправдовується його спадковою цінністю, зумовленою його природною конфігурацією та/або діяльністю людей[8].

У Конвенції «Про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини»[9] під «культурною спадщиною» розуміються:

– пам’ятки: твори архітектури, монументальної скульптури
й живопису, елементи та структури археологічного характеру, написи, печери та групи елементів, які мають видатну універсальну цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки;

– ансамблі: групи ізольованих чи об’єднаних будівель, архітектура, єдність чи зв’язок з пейзажем яких є видатною універсальною цінністю з точки зору історії, мистецтва чи науки;

– визначні місця: твори людини або спільні витвори людини й природи, а також зони, включаючи археологічні визначні місця, що є універсальною цінністю з точки зору історії, естетики, етнології чи антропології.

Під об’єктами культурної спадщини згідно із Законом України «Про охорону культурної спадщини»[10] слід розуміти: визначне місце, споруду (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов’язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об’єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об’єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність. Ст. 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» класифікує об’єкти культурної спадщини за типами і поділяє їх на:

– споруди (витвори) – твори архітектури та інженерного мистецтва, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об’єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб;

– комплекси (ансамблі) – топографічно визначені сукупності окремих або поєднаних між собою об’єктів культурної спадщини;

– визначні місця – зони або ландшафти, природно-антропогенні витвори, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду.

Поділ здійснюється ще за видами, куди і віднесені ландшафтні природні території, які мають історичну цінність.

Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», а також розроблюваними відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Відносини, що розглядаються, є перш за все суспільними. У Законі, на відміну від Земельного кодексу України, не розкривається зміст цих відносин. Частини 1 ст. 2 ЗК України зводить земельні відносини до суспільних відносин щодо володіння, користування і розпорядження землею. Навряд чи ця тріада змісту права власності зможе вмістити всі суспільні відносини щодо охорони та використання природного об’єкта і земель зокрема.

Пропонуємо поки що скористатися доктринальним визначенням і вважати ці відносини такими, що складаються між суб’єктами і об’єктами навколишнього природного середовища щодо охорони та їх використання. До суб’єктів слід віднести: громадян, юридичних та фізичних осіб, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, громадські формування тощо. Відповідно об’єктами охорони та використання виступають сім природних об’єктів, що прямо вказані в Законі і регулюються відповідним законодавством. Законодавець у цій статті виділяє такі групи законодавства, відповідно до природних об’єктів: земельне, водне, лісове, про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та інше спеціальне законодавство. Перелік цієї статті не є вичерпним.

Кожна з груп природоохоронного законодавства регулює визначені правовідносини і включає відповідні нормативні акти, а саме:

– земельне законодавство регулює земельні правовідносини і включає ЗК України, інші нормативно-правові акти у галузі земельних правовідносин;

– водне законодавство регулює водні правовідносини
і включає ВК України, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» та інші акти законодавства;

– лісове законодавство спрямоване на регулювання лісових правовідносин і включає ЛК України, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», інші акти законодавства;

– законодавство про надра має на меті регулювання гірничих відносин, тобто правовідносин, пов’язаних з використанням та охороною надр і врегульованих законами України та іншими нормативно-правовими актами[11]. В Україні вони регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», Кодексом України про надра та іншими актами законодавства України, що видаються згідно з ними;

– законодавство про охорону атмосферного повітря регулює відносини в галузі охорони атмосферного повітря спеціальним законом[12], Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими нормативно-правовими актами;

– законодавство про рослинний світ має на меті регулювання відносин у сфері охорони, використання та відтворення рослинного світу і базується на Конституції України, Законах України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд України», Лісовий кодекс України, спеціальний Закон[13]та інші нормативно-правові акти;

– законодавство про охорону, використання і відтворення тваринного світу регулює відносини у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, об’єкти якого перебувають у стані природної волі, у напіввільних умовах чи в неволі, на суші, у воді, ґрунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони[14], Конституцією України, спеціальним законом, Законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про мисливське господарство та полювання», «Про захист тварин від жорстокого поводження»[15], іншими нормативно-правовими актами.

До іншого спеціального природоохоронного законодавства України можна віднести:

– законодавство про природно-заповідний фонд, яке спрямоване на регулювання природно-заповідної справи та складається із Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», спеціального закону та інших актів законодавства;

– законодавство про Червону книгу України, яке має на меті регулювання відносин, пов’язаних з веденням Червоної книги України, охороною, використанням та відтворенням рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України, і включає Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про природно-заповідний фонд України», спеціальний закон[16] та інші нормативно-правові акти;

– законодавство України про екологічну мережу, що регулює відносини, пов’язані з формуванням, збереженням та раціональним, невиснажливим використанням екологічної мережі (далі – екомережа), Конституцією України, Законом України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 – 2015 роки», спеціальним законом, а також законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них та міжнародних договорів України;

– законодавство про зону надзвичайної екологічної ситуації, яке регулює відносини, що виникають під час надзвичайної екологічної ситуації, та базується на Конституції України і складається із законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про аварійно-рятувальні служби»[17], «Про правовий режим надзвичайного стану»[18], спеціального закону[19]та інших законів, а також прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів;

– законодавство про екологічну експертизу, яке регулює відносини в галузі екологічної експертизи спеціальним законом, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими актами законодавства України;

– законодавство, що регулює відносини у сфері екологічного аудиту в Україні спеціальним законом[20], Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», іншими актами законодавства України, державними стандартами України.

У системі природоохоронного законодавства Закон є основним, центральним. У цій системі, залежно від питомої ваги природоохоронних норм у законах та інших нормативно-правових актах, що регулюють суспільні природоохоронні відносини, їх можна поділити на дві групи. До першої групи належать нормативно-правові акти, всі або переважна більшість норм яких спрямована на регулювання безпосередньо природоохоронних відносин. Такі нормативно-правові акти називаються спеціалізованими. На відміну від них існують спеціальні норми законодавства, які відображають особливості правового регулювання порівняно з основними законами, що стосуються відповідної галузі права. Такий поділ запропоновано, наприклад, щодо земельного законодавства[21].

Є особливості в застосуванні природоохоронного законодавства у Автономній Республіці Крим. Відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища в Автономній Республіці Крим регулюються Законом Республіки Крим «Про охорону навколишнього природного середовища»[22], Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», а також таким, що розробляється відповідно до нього, земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону та використання рослинного та тваринного світу, природно-заповідного фонду та іншим спеціальним законодавством.

Дата добавления: 2013-12-14