Система екоменеджменту і екоаудіту у країнах ЄС

Закономірності побудови права Європейського Союзу.

Правову систему ЄС формують акти різних рівнів. Це, в першу чергу, акти «первинного» права, тобто ті документи, які заклали фундамент інтеграційного утворення, що нині має назву Європейського Союзу. Саме на їх положеннях базуються всі законодавчі акти ЄС, що приймаються в регулювання конкретних питань в різних сферах суспільного життя Співдружності. Саме вони вказують міру дозволеного і можливого в правовому регулюванні на рівні ЄС та держав-членів, закріплюють інституційне забезпечення відповідної правової регламентації, способи захисту правових настанов ЄС від порушень тощо.

Акти первинного права почали формуватися з другої половини 50-х років XX ст., коли були засновані три європейські співтовариства: Європейське Економічне Співтовариство, Європейське Співтовариство вугілля і сталі та Європейське Співтовариство з атомної енергії. Ними є: Римський Договір про заснування Європейського економічного співтовариства 1957 р. (з 1993 р. - Договір про заснування Європейського співтовариства); Договір про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії 1957 р., з наступними змінами, внесеними Маастрихтським договором (Договір про утво рення Європейського Союзу 1992 р.), Амстердамським договором 1997 р. та Ніццьким договором 2001 р., а також актами про приєднання; Договір про злиття 1965 р.; Договір про Європейський Союз 1992 р., із змінами, внесеними Амстердамським договором 1997 р. та Ніццьким договором 2001 р.; Єдиний Європейський акт 1986 р.; акти про приєднання нових держав-членів.

Протягом багатьох років розроблялась Конституція ЄС, або Європейська Конституція, якою планувалося замінити всі попередні акти первинного права. У 2004 р. нарешті розпочався процес її прийняття. У червні 2004 р. в Брюсселі (Бельгія) відбулося загальне схвалення цього правового акта ЄС. А 29 жовтня цього ж року на самміті глав держав-членів ЄС у Римі ця Конституція була підписана главами всіх 25 членів Євросоюзу. На процес ратифікації державам було відведено 2 роки. При цьому імперативною умовою набрання Конституцією чинності було визначено її консенсусну підтримку всіма державами-членами. Оскільки такий сценарій реалізувати не вдалося (не всі країни-члени висловилися «за» Європейську Конституцію), керівні органи ЄС сьогодні розглядають інші сценарії можливого перебігу подій. Так, найбільш ймовірною є така ситуація: якщо Рада ЄС констатуватиме, що підтримка Конституції є недостатньою, ЄС житиме за старими правилами, тобто на чинних правових засадах. При цьому окремі положення Конституції будуть внесені до права ЄС вибірково. Другий можливий варіант - перегляд Конституції з урахуванням позиції незгодних. Третій сценарій, що розглядається політиками ЄС, - це вихід тієї чи іншої держави зі складу ЄС. Теоретично можливим є й четвертий варіант - вихід з установчих договорів не незгодних з Конституцією, а всіх інших держав. При цьому ЄС у старому вигляді відмирає, а група з 22-24 держав створює на основі нової Конституції новий Європейський Союз. Остаточне рішення щодо модифікації первинного права ЄС до цього часу не прийняте.

Крім установчих документів, які отримали назву «первинного права», законодавчу базу ЄС утворюють акти «вторинного» права - акти різних типів, різної юридичної сили, різної сфери дії, різного порядку імплементації та застосування державами-членами. До них належать: а) нормативні акти обов'язкової сили; б) акти «м'якого» права; в) акти тлумачення права.

До нормативних актів обов'язкової сили належать: - регламенти - правові акти ЄС прямої дії, мають загальнообов'язкову юридичну силу для всіх держав-членів і застосовуються ними безпосередньо, без транспозиції їх норм у національні правові 688 системи; регламентами, зокрема, затверджуються норми щодо експорту та імпорту в межах співтовариства небезпечних хімічних продуктів; вимоги до пакування й етикетування; регламентами ж врегульовані питання впровадження в межах ЄС систем екологічного менеджменту та екологічного аудиту та цілий ряд інших відносин, регулювання яких має бути одноманітним у межах всього Союзу;

-директиви - найбільш поширений і гнучкий тип правових актів ЄС, який дає змогу поєднати спільну стратегію ЄС у вирішенні тих чи інших питань та індивідуальний підхід кожної держави до шляхів досягнення встановленої мети; директиви визначають цілі, яких треба досягти, основні напрями і строки їх досягнення; одночасно вони вимагають транспозиції, тобто перенесення ключових положень в акти внутрішнього законодавства, держав-членів, якими, зокрема, визначаються й шляхи та засоби досягнення цілей і пріоритетів ЄС, закріплених у директивах; у директиві міститься вказівка на граничний термін, до перебігу якого держава-член має прийняти акт власного законодавства з відповідних питань (як правило, від 18 місяців до 2 років); безпосередньо директиви не застосовуються, однак у випадку неприйняття державою-членом протягом періоду, наданого для транспозиції, акта власного законодавства Європейський суд може винести рішення щодо безпосереднього застосування директиви щодо такої держави;

-рішення - як і регламенти, це акти прямої дії, що не потребують транспозиції в національне законодавство держав-членів, а застосовуються безпосередньо адресатами, якими можуть бути як держави-члени, так і юридичні чи фізичні особи; на відміну від регламентів, дія яких поширюється на необмежене коло осіб, рішення, як правило, є адресними, тобто адресовані обмеженому колу суб'єктів; крім того, у формі рішення ЄС висловлює свою позицію стосовно міжнародних багатосторонніх конвенцій, одночасно надаючи повноваження щодо виконання формальностей з підписання, приєднання тощо певним особам;

-міжнародні договори, однією із сторін яких є Європейське співтовариство (після 1992 р. - Європейський Союз); ЄС є стороною великої кількості міжнародних багатосторонніх, регіональних (європейських) та двосторонніх договорів екологічного спрямування, зокрема, таких як Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані, Віденська конвенція про захист озонового шару і Монреальський протокол про речовини, що руйнують озоновий шар, та багато інших; більшість з таких договорів підлягають подальшій ратифікації всіма державами-членами.

Акти «м'якого права» - це такі документи, що не містять конкретно-регулюючих норм, а мають на меті зорієнтувати держави на відповідну лінію, напрям, стратегію поведінки, або є актами рекомендаційного характеру. Серед них виділяються:

- резолюції - документи ЄС, що приймаються з найбільш важливих політичних питань, зокрема, затверджуються програми щодо політики й діяльності у сфері охорони навколишнього середовища;

-рекомендації - акти рекомендаційного характеру, що орієнтують держави-члени на певну лінію поведінки, на застосування певних методів, прийомів, засобів; зокрема, у сфері охорони навколишнього середовища прийнято ряд рекомендацій стосовно методів оцінки вартості забруднення в різних секторах (промисловості, транспорті, енергетиці тощо).

Нарешті, актами тлумачення норм права ЄС є рішення Європейського Суду, в яких дається офіційне роз'яснення (тлумачення) відповідних правових норм ЄС. Вони не є нормативними актами у власному розумінні слова, але мають значний вплив на сферу правозастосування, зокрема в галузі охорони навколишнього середовища.

В основі формування правової системи ЄС лежить досить чіткий розподіл компетенції між ЄС та державами-членами, що спирається на базовий принцип Співдружності - принцип субсидіарності, згідно з яким розподіляються предмети відання ЄС, держав-членів, а також предмети спільної компетенції ЄС та держав-членів. Залежно від такого розподілу в межах ЄС вирішуються питання правового регулювання тих чи інших відносин. Це означає, що законотворчі інституції ЄС не можуть довільно брати до свого відання будь-які питання, а мають в кожному конкретному випадку пропускати їх «крізь сито» принципу субсидіарності.

Екологічні питання є предметом спільної компетенції ЄС та держав-членів, тому з цих питань приймаються акти як ЄС, так і національного законодавства. Таке твердження загального характеру, однак має багато нюансів, що виявляються на практиці. Дослідники права навколишнього середовища ЄС називають принцип субсидіарності у природоохоронних відносинах «відносним» принципом або «юридичним принципом з гнучким змістом», який дає лише загальну орієнтацію, а ніяк не вирішує всіх проблем. Так, стосовно розглядуваної предметної сфери принцип проголошує: регламентація на рівні ЄС має здійснюватися лише тоді, коли цільові настанови політики навколишнього середовища ЄС можуть бути краще реалізовані на рівні Співтовариства, ніж у межах окремих держав. Таке положення майже завжди вмикає механізми регулювання на рівні ЄС, коли йдеться про екологічні питання, що можуть вплинути на функціонування спільного ринку ЄС. Саме на базі такого підходу створено велику низку актів ЄС щодо етикетування небезпечних продуктів, встановлено норми вмісту свинцю в бензині; регламентація викидів автомобілів також розглядається як така, що впливає на свободу товарообігу й функціонування внутрішнього ринку ЄС.

Дата добавления: 2013-12-14