Система екоменеджменту і екоаудіту в Україні

Державна система екологічного управління.

Управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, контролю, прогнозування, екологічної експертизи, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є:

реалізація законодавства;

контроль за додержанням вимог екологічної безпеки;

забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

раціональне використання природних ресурсів;

досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища.

За системними ознаками можна виділити такі види екологічного управління: державне, корпоративне, місцеве, громадське.

До функцій державної системи екологічного управління належать: законодавче регулювання, нормування, експертиза, а також екологічний моніторинг, аудит, ліцензування, інформування, стандартизація, страхування, екологічна паспортизація, забезпечення відповідальності за екологічні правопорушення, що спрямовані переважно на забезпечення охорони та контролю за станом навколишнього природного середовища, прогнозування його змін.

Система екологічного менеджменту є складовою частиною системи корпоративного управління і важливою частиною системи управління нефінансовими ризиками.

Упровадження системи надає можливість постійно вдосконалювати екологічну та економічну діяльність, зменшувати ризики для навколишнього середовища, для здоров’я й безпеки працівників, а також скорочувати витрати. Підприємство, впроваджуючи екологічний менеджмент, систематично приділяє увагу екологічним проблемам, що виникають у результаті його діяльності, та безперервно працює над удосконаленням своєї діяльності, пов‘язаної з впливом на навколишнє середовище.

При цьому система управління екологічними аспектами інтегрує в організаційну структуру підприємства, процеси планування, розподілу відповідальності та обов‘язків, на застосування процедур та використання необхідних для впровадження екологічних заходів і планів ресурсів, на оцінку виконання й коригування статегічних рішень.

Подібно до інших систем управління, цикл екологічного менеджменту складається з чотирьох основних елементів або стадій.

1. Планування: визначення екологічних аспектів та потенційного впливу підприємства на навколишнє середовище (початковий екологічний огляд), формування екологічної політики, визначення загальних екологічних задач та розробка планів дій.

2. Впровадження: впровадження планів із застосуванням відповідних заходів для досягнення поставлених цілей.

3. Перевірка: оцінка результатів, отриманих на попередній стадіях.

4. Корекція та вдосконалення: усунення недоліків, виявлених під час перевірки. Необхідні вдосконалення забезпечуються постійними перевірками менеджменту.

Екологічний огляд. Як правило, впровадження системи екологічного менеджменту починається з огляду екологічного статусу та проблем підприємства, – з екологічного огляду. Тобто, з’ясовується, як підприємство використовує природні ресурси, які в нього викиди та відходи, які існують інші шляхи впливу на навколишнє середовище, а також – які законодавчі поширюються на діяльність цього підприємства. Огляд враховує всі основні й допоміжні види діяльності підприємства та, в разі необхідності, його продукцію і послуги. Огляд також може фокусуватися на окремих операціях (таких, як управління відходами). Особлива увага має приділятися тим видам діяльності, які мають суттєвий вплив на довкілля. Ґрунтуючись на результатах екологічного огляду, менеджмент або працівники, в обов’язки котрих входять екологічні питання, визначають сфери, що потребують першочергового втручання. При цьому увага має бути сфокусована на тих сферах діяльності, які можуть забезпечити найбільше збереження ресурсів та скорочення впливу підприємства на довкілля. Збереження ресурсів сприяє покращенню як екологічних, так і економічних показників діяльності підприємства, а також поліпшує його репутацію. Якщо підприємство вирішило охопити екологічним оглядом усю свою діяльність, тоді огляд має включати детальне вивчення наступних областей:

споживання енергії та тепла,

використання матеріалів,

використанні пакувальних матеріалів,

споживання води,

обсяг відходів,

якість внутрішнього та зовнішнього повітря,

шуми та запахи,

робоче середовище.

Чим більш деталізованим є облік споживання та витрат, тим більше можливостей для збереження ресурсів. Наприклад, якщо підприємство має кілька окремих лічильників для води замість одного головного, то легше можна визначити ті сегменти, де є надмірне споживання.

Як правило, інформацію про використання ресурсів можна отримати у бухгалтерії. Бухгалтерія зазвичай має дані про споживання електроенергії та води, про використання споживчих матеріалів (таких, як миючі засоби тощо), про управління відходами. Якщо ж така інформація недоступна або не ведеться окремий облік, необхідно це налагодити.

На невеликих підприємствах екологічний огляд зазвичай проводить один співробітник. Якщо ця особа добре знається на справах підприємства, то може зробити значну частину роботи не виходячи із-за свого столу. Та деякі дослідження мають бути зроблені на місці, – перевірка показників лічильників, скажімо. На більших підприємствах завдання огляду мають бути поділені між кількома особами.

Суттєвою частиною екологічного огляду є виявлення областей де бізнес може скоротити споживання ресурсів.

Суттєві навантаження та впливи на довкілля. Екологічний огляд виявляє стан відповідних екологічних складових та визначає навантаження на навколишнє середовище, що призводять до значних впливів на довкілля. Навантаження на навколишнє середовище можуть знаходитися на вході (споживання енергії або води) та на виході (відходи, викиди у повітря, стічні води, шум) діяльності підприємства, що впливає на навколишнє середовище, людей або власність (наприклад, двоокис вуглецю, що виникає під час виробництва тепла, є однією з причин зміни клімату). Навантаження на довкілля знаходяться у причинно-наслідкових відношеннях з впливами на довкілля.

Фактично кожен вид діяльності має певний вплив на довкілля, буде це миття рук чи надання послуг. Важливо виявити екологічні аспекти, які призводять до значних впливів, тобто визначити області, на які треба направити зусилля в першу чергу, або – екологічні пріоритети підприємства. Як правило, найбільша увага приділяється тим аспектам, що мають найбільший вплив на довкілля (шум та запахи) або безпосередньо регулюються законодавством (управління відходами та стоками). Досвід показує, що значна частина екологічних аспектів діяльності готелів та ресторанів прямо пов’язана із статтями витрат бізнесу:

споживання електроенергії,

споживання тепла,

споживання води,

відходи.

Крім того, питання репутації підприємства (відгуки клієнтів, думка партнерів по бізнесу або місцевої громади) також є важливими для туристичних/готельних операторів.

Екологічна політика. Результати екологічного огляду стають основою для розробки екологічної політики: підприємство формулює свої екологічні принципи та наміри, описує основні екологічні цілі й задачі.

Екологічна політика є основою для всіх видів екологічної діяльності підприємства, впливає на його сучасний та запланований розвиток. Вона зазвичай передбачає зобов’язання по скороченню впливу на довкілля відповідно до вимог чинного законодавства й нормативних актів.

Зазвичай опис екологічної політики займає не більше половини сторінки.

Екологічні цілі. Екологічними цілями підприємства є специфічні задачі, котрі мають бути вирішені у конкретній області та у конкретні терміни для того, щоб покращити екологічну ситуацію. Наприклад, підприємство, яке розглядає використання хімічних речовин (таких, як миючі засоби) як аспект, що спричиняє значний вплив на довкілля, може мати за ціль покращення хімічних характеристик стічної води. Методи досягнення такої мети можуть включати обмеження використання хімічних засобів, заміну їх на більш екологічно дружні хімічні засоби, встановлення або вдосконалення очисного обладнання тощо.

Екологічні цілі мають бути чітко сформульованими та вимірними. Початкові цілі слід ставити такі, щоб їх можна було досить швидко досягти за допомогою незначних ресурсів, таким чином заохочуючи працівників на подальші дії (наприклад, у використанні ресурсів, скороченні відходів тощо).

Цілі мають бути вимірними, щоб їх досягнення можна було проаналізувати згодом. Для цього визначаються параметри виміру або екологічні індикатори. Наприклад, зниження споживання енергії у готелі може вимірюватись зменшенням витрат на спожиту енергію у розрахунку на одного гостя, вираженим у грошових одиницях. Зрештою, треба встановити кінцеві терміни досягнення цілей. Кінцеві терміни мають бути реалістичними: досягнення цілей повинно бути не занадто обтяжливим, але й не залегким для працівників.

Екологічний план дій. Після встановлення екологічних цілей розроблюється спеціальний план – екологічний план дій, що визначає – як, коли та які ресурси мають бути використані для досягнення екологічних цілей. Такий план дій має відповісти на наступні шість запитань:

Що є ціллю?

Задана ціль коротко описується. Опис слід робити так, щоб потім можна було оцінити досягнення. Цілі мають бути реально досяжні.

Яким чином ціль буде досягнута (дії та заходи)?

У цьому пункті описуються дії, які треба виконати для досягнення цілі, і порядок дій.

Хто відповідає за досягнення цілі?

Призначається відповідальна особа. Вона не обов‘язково повинна виконувати всю роботу самостійно, але має контролювати діяльність та забезпечувати досягнення цілі.

Який розклад?

Для своєчасного досягнення цілі визначаються реалістичний розклад та кінцеві терміни.

Які ресурси?

Ресурси у формі грошей або робочого часу, виділені для досягнення кожної цілі. Складається кошторис. Особа, відповідальна за досягнення цілі, як правило, також відповідальна за виконання кошторису. Якщо існує кілька шляхів досягнення цілі, то ці варіанти треба оцінити й порівняти, а оцінка їхньої вартості використовується для визначення терміну окупності інвестицій. Зменшення спожитих ресурсів та інвестиції у збереження згодом окупаються. Період їх окупності може бути вирахуваний за наступною формулою:

Коли перевіряється досягнення цілі?

Після того, як пройшов термін досягнення цілі, перевіряється, чи була вона досягнута та чи мало щось бути зроблено інакше. Якщо ціль не була досягнута, слід з’ясувати причини невдачі та, у разі необхідності, розробити новий план дій.

Щойно підприємство знаходить найкраще рішення, яке задовольняє його потреби і є економічно вигідним, його можна включити до розділу „Як досягти цілі?” плану дій. Приклад структури плану дій представлений нижче.

Впровадження та підтримка. Для ефективного застосування екологічного менеджменту підприємство має ввести в дію механізми підтримки, необхідні для впровадження екологічного плану дій, виконання екологічної політики та досягнення цілей. Це потребує визначення структури та обов‘язків для ефективної екологічної діяльності та узгодження процедур і управління природоохоронними діями (наприклад, як саме на підприємстві збираються відходи).

Природоохоронна діяльність з самого початку має бути організована таким чином, щоб вона відповідала розмірам, сфері діяльності та структурі управління підприємством. Екологічний менеджмент може бути організований директором, який залучає одного або двох працівників.

На невеликих підприємствах екологічний огляд зазвичай проводить один співробітник. Якщо ця особа добре знає підприємство, то може зробити велику частину роботи не виходячи із-за свого столу. Деякі види роботи мають бути зроблені на місці, такі, як перевірка показників лічильників тощо.

На більших підприємствах задачі огляду мають бути поділені між кількома особами. Важливо, щоб усі співробітники були поінформовані про те, хто саме може відповісти на запитання осіб, які цікавляться екологічною діяльністю підприємства.

Співробітники мають бути постійно залучені до екологічного менеджменту. Співробітники мають бути якнайкраще обізнані з екологічною проблематикою підприємства, спроможні знаходити рішення та розвивати екологічно стійкі робочі звички й традиції.

Екологічний менеджмент є задачею, для вирішення якої потрібний час та плідна співпраця. Обов‘язки кожного співробітника мають бути визначені та вбудовані у щоденний розпорядок.

Важливо, щоб кожен працівник усвідомлював свою роль у покращенні екологічної ситуації на підприємстві.

Ґрунтуючись на досвіді, можна рекомендувати різноманітні методи мотивації працівників та розвитку екологічно стійких робочих традицій.

Перевірка та контроль. Впроваджуючи та підтримуючи систему екологічного менеджменту, підприємство потребує постійних вимірів/моніторингу та оцінки своєї поведінки в навколишньому середовищі. Екологічні характеристики підприємства зазвичай оцінюються за допомогою вимірювань і моніторингу відповідних індикаторів, а також – внутрішнім аудитом. Перш ніж вирішити, що і як вимірювати, підприємство має визначити екологічні індикатори, які будуть використовуватися для моніторингу. Вони мають бути встановлені під час визначення екологічних цілей.

Приклади індикаторів екологічних характеристик підприємства

Екологічний аспект

Індикатор екологічної поведінки підприємства

Споживання води

Споживання води (наприклад, у м3) усім підприємством або кожним його підрозділом

Споживання енергії. Обсяг спожитої енергії кожного типу (тверде паливо, бензин, природний газ, центральне опалення, електроенергія); атмосферні викиди, спричинені споживанням енергії (двоокис вуглецю, окис азоту, двоокис сірки)

Використання природних ресурсів (вплив на довкілля, спричинений використанням сировини)

Обсяг спожитого паперу, канцелярського приладдя, миючих засобів, обладнання та інших матеріалів; структура використання відновлюваних/не відновлюваних ресурсів.

Вплив хімічних засобів на довкілля та здоров’я

Обсяг та небезпечність використаних хімічних засобів.

Викиди до атмосфери. Обсяг відпрацьованих газів та інших забруднювачів. Виміри якості оточуючого повітря (наприклад, щодо запахів).

Викиди у воду. Обсяг та концентрація викинутих забруднювачів, таких, як азот, важкі метали, планктон, а також показники ХПК1, БПК2. Виміри забруднювачів у воді, яка поступає на підприємство. 1Хімічна потреба в кисні. В екологічній хімії тест на хімічну потребу в кисні широко використовується для посереднього виміру кількості органічних з‘єднань у воді.

2Біологічна потреба в кисні. Кисень потрібний не тільки для виживання живих організмів, а також для розкладання органічних матеріалів у стічних водах.

Відходи. Обсяг відходів. Обсяг відсортованих, відновлених та небезпечних відходів.

Пожежі, аварії та інші надзвичайні ситуації. Кількість аварій та витоків. Кількість інцидентів, які включають травмування людей. Хибні тривоги.

Вплив транспорту на довкілля

Виміри концентрації забруднювачів у відпрацьованих газах. Споживання палива (обсяг/км). Кількість аварій.

Як правило, доцільно проводити регулярні перевірки/внутрішній аудит на підприємстві, щоб переконатися в тому, що впроваджена система працює, як заплановано, що вона належним чином впроваджена та підтримується.

Працівники, які виконують такі перевірки та внутрішній аудит, повинні проводити аудит об‘єктивно й неупереджено, мати відповідну підготовку. Працівники, які проводять аудит, також мають бути достатньо знайомі з діяльністю підприємства (включаючи природоохоронну діяльність).

Природоохоронна діяльність підприємства часто не спрацьовує належним чином. Відхилення та невідповідність запланованим діям можуть бути викликані різними причинами. Це треба визначити, задокументувати й вжити коригуючих заходів.

Коригування та вдосконалення. Подібно до загальної економічної діяльності підприємства, природоохоронна діяльність та функціонування екологічної системи періодично потребують корекції та вдосконалення. Як правило, підприємство коригує систему екологічного менеджменту відповідно до висновків огляду, що проводиться менеджментом.

Зазвичай менеджмент проводить огляди через певні інтервали часу (як правило, у формі зустрічей чи зборів), аналізуючи стан системи екологічного менеджменту та приймаючи рішення, необхідні для її вдосконалення чи модифікації.

Діяльність підприємства, як правило, оцінюється за даними моніторингу, результатами перевірок та внутрішнього аудиту, за досягненням цілей та реалізацією плану дій тощо.

Для успішного впровадження плану дій важливо, щоб він виконувався у співпраці між керівництвом та персоналом. Активна участь у формулюванні плану дій часто сприяє підвищенню мотивації членів персоналу. Фахівець сертифікуючої організації може брати участь у зустрічах персоналу.

При упровадженні системи екологічного менеджменту слід керуватися вимогами міжнародних стандартів, гармонізованих до національної системи стандартизації.

ДСТУ ISO 14001:2006 Системи екологічного управління. Вимоги та настанови щодо застосування.

ДСТУ ISO 14004:2006 Системи екологічного управління. Загальні настанови щодо принципів, систем та засобівзабезпечення

ДСТУ ISO 19011-2003 Настанови щодо здійснення аудитів систем управління якістю та (чи) навколишнім середовищем

Екологічний аудит

Екологічний аудит в Україні регулюється Законом України «Про екологічний аудит» і може бути обов'язковим та ініціативним (добровільним).

Обов'язковий екологічний аудит здійснюється на замовлення заінтересованих органів виконавчоївлади або органів місцевого самоврядування щодо об'єктів або видів діяльності, які становлять підвищенуекологічну небезпеку, відповідно до переліку, що затверджується Кабінетом Міністрів України, у таких випадках:

- банкрутство;

- приватизація, передача в концесію об'єктів державної та комунальної власності;

- передача або придбання в державну чи комунальну власність;

- передача у довгострокову оренду об'єктів державної або комунальної власності;

- створення на основі об'єктів державної та комунальної власності спільних підприємств;

- екологічне страхування об'єктів;

- завершення дії угоди про розподіл продукції відповідно до Закону;

- в інших випадках, передбачених законом.

Обов'язковий екологічний аудит здійснюється сертифікованими Мінприроди України аудиторами. Є реєстр сертифікованих аудиторів.

Добровільний екологічний аудит здійснюється стосовно будь-яких об'єктів екологічного аудиту на замовлення заінтересованого суб'єкта за згодою керівника чи власника об'єкта екологічного аудиту.

Серед екологічного аудиту у добровільній сфері перше місце одним з най поширених форм є аудит системи екологічного управління, який здійснюється сертифікованими (акредитованими) аудиторами згідно ISO 19011 (ДСТУ ISO 19011).

У Інтернеті є перелік міжнародних стандартів якими у своїй діяльності керується екологічний аудитор.

Екологічна сертифікація продукції та маркування. Корисність та ефективність екологічних марковань та декларацій залежить від того, якою мірою вони передають достовірну та суттєву інформацію про екологічні аспекти певної продукції. Екологічні марковання та декларації повинні містити точну інформацію про екологічні аспекти або переваги певної продукції відносно її впливів на стан здоров’я людини та довкілля.

Технічний регламент з екологічного маркування забороняє використовуватина упаковці, етикетці, у супровідній документації, рекламі товарів та послуг екологічні твердження, які є нечіткими чи неконкретними, такими, що вводять в оману або лише натякають на те, що продукція є екологічно сприятливою.

Забороняється товаровиробникам та постачальникам товарів та послуг використовувати такі неперевірені екологічні твердження, як «екологічно чистий» «екологічно безпечний», «екологічно сприятливий», «сприятливий до ґрунту», «не забруднюючий», «зелений», «сприятливий до природи» та «сприятливий до озону» тощо.

Міжнародна організація стандартизації (ISO) розділяє екологічні маркування та декларації на три основних типа

І тип екологічного маркуваннявідноситься до добровільної системи екологічної сертифікації, на основі якої встановлюються додаткові екологічні вимоги (екологічні критерії) на певну категорію продукції та проваджується процедура оцінки відповідності.

Оцінка відповідності здійснюється акредитованим органом сертифікації товарів та послуг згідно ISO/Guide 65 (EN 45011).

Схема оцінки відповідності передбачає оцінювання повного життєвого циклу продукції.

За результатами оцінки відповідності виробник сертифікованої продукції отримує право застосування знаку екологічного маркування на її упаковці чи етикетці, а також на документації, рекламних матеріалах і т.і.

Орган сертифікації надає право на застосування знаку екологічного маркування лише за умови, якщо заявник відповідає загальним правилам сертифікаційної системи, а продукція відповідає встановленим екологічним критеріям та функціональним характеристикам згідно вимог стандарту

ДСТУ ISO 14024 «Екологічні марковання та декларації – Екологічне маркування типу» I – Принципи та методи»

Детальніше про екологічне маркування І типу на www.ecolabel.org.ua

ІІ тип екологічного маркуваннявідноситься до інформативного декларування у вигляді формулювань чи позначок екологічного характеру.

Застосування екологічного маркування ІІ типу не потребує процедури оцінки відповідності, тобто сертифікації, але виробник, який застосовує цей тип маркування, повинен мати можливість надати інформацію зацікавленій стороні щодо вимог і методів перевірки застосованої декларації.

ІІ тип унеможливлює застосування екологічних тверджень, які не стосуються конкретного аспекту продукції та є нечіткими чи неконкретними або, які лише натякають на те, що продукція є екологічно сприятливою чи безпечною.

До маркування ІІ типу не відносяться позначення та декларації такого змісту як: «екологічно чистий», «екологічно безпечний», «екологічно сприятливий», «сприятливий до ґрунту», «не забруднює», «зелений», «сприятливий до природи», «сприятливий до озону» тощо.

Прикладом екологічного маркування ІІ типу можуть бути таки декларації, як: «вміст повторно переробленого матеріалу», «придатний для повторного перероблення», «придатний для компостування», «розбірна конструкція» тощо або спеціальні знаки, які визначені міжнародним стандартом ISO 7000.

Основні принципи застосування екологічного маркування ІІ типу викладені в стандарті

ДСТУ ISO 14021 «Екологічні марковання та декларації – Екологічні самодекларації – Екологічне маркування типу II»

ІІІ тип екологічного маркуваннявідноситься до екологічних декларацій що містять інформацію у вигляді кількісних екологічних показників до обраної одиниці продукції певної категорії на усіх етапах її життєвого циклу.

Такі декларації мають форму технічного звіту який готується незалежною експертною організацією на основі досліджень життєвого циклу конкретного виду та типу продукції.

Методологія таких досліджень, розрахунку екологічних показників та оформлення технічного звіту викладена в стандарті

ДСТУ ISO/TR 14025 «Екологічні марковання та декларації – Екологічні декларації типу III»

Дата добавления: 2013-12-14