Лекція 1

5.

4.

Фаза

Ч. Дарвін «Вираження емоцій у людини та тварин».

Початок психогенетики, як науки про етіологію індивідуальних відзнак пов’язують з ім’ям англійського вченого Ф. Гальтона.

У 1869 р. у його книзі «Спадковий геній: дослідження його законів та наслідків» зробив спробу вирішити проблему успадкування обдарованості, аналізував родослівну видатних діячів науки, права, спорту, військового діла, мистецтва, людей влади за допомогою генеалогічного методу психогенетики.

Виділив 3 ступені талановитості. Проаналізував екзаменаційні оцінки абітурієнтів Королівської військової колегії із їхньою подальшою біографією та застосував до матеріалу, існуючий тоді, «закон відхилення від середніх величин» Кетле (1796-1874).

Вважав за можливе «існування постійного середнього рівня розумових здібностей». Результати резюмував так: «… люди видатної обдарованості у відношенні до посередності стоять настільки ж високо, наскільки ідіоти стоять нижче неї».

Цей висновок спонукав до створення методу Гаусса - розподілу людей за «розумовими талановитостями» та сприяв біометричним дослідженням К. Пірсона.

Спостерігав за близнюками. Гіпотетично вважав, що близнюки є 2 типів, що пов’язував із розвитком дітей із різних чи одного яйця (моно та дизиготні). Описав прояву, із часом, ознак у близнюків, феномен пояснював тим, що деякі якості людини «сплять» деякий час.

Цей висновок співпадає із сучасними уявами психогенетики про неодночасність прояву усіх частин геному, про їх послідовне «включення» та «виключення».

Перший психогенетичний постулат Ф. Гальтона за результатами дослідження близнюків:

«Єдиний елемент, який варіює у різних індивідуумах, але є постійним у кожному з них, - це природна тенденція».

2 фаза тривала до кінця 1930 років та пов’язана із методологічними успіхами психогенетичного дослідження. На 2 фазі психогенетики об’єдналися основні методологічні підходи: генетичні, психометричні, статистичні.

Покладено початок досліджень кількісних ознак. Почала розвиватися психологічна діагностика.

Головне:

1. Поява надійних засобів діагностики зиготності близнюків (оформлення близнюкового методу).

2. Розвиток статистичних засобів оцінювання спільного між родичами (поява продукт-момент кореляції, критерій Пірсона).

3. Розвиток статистичних засобів оцінювання ступенів вираження кількісних явищ у членів популяції (напр., IQ), праці Р. Фішера, С. Райта, К. Пірсона.

4. Постала необхідність оцінювання психічних ознак людей – від сенсорних до типів когнітивної діяльності, характеру.

Слід зазначити, що основні поняття для психометрики (валідність, надійність, градація) були розроблені набагато пізніше, у 20 ст., Біне, Спірменом, Терстоном.

Праця (1958) А.Анастазі «Середовище, спадкоємність, та питання «як» допомогла сформувати новий науковий погляд на методологічні питання відносно психіки людини – що в ній спадкове, а що є середовищним. Американська вчена пропонувала уперше перейти до питання як взаємодіють ці два фактори у формуванні тих чи інших психологічних функцій.

1969 р Х. фон Браккен: «Пройшов час, коли вважалося, що індивідуальне «Я» людини зумовлюється виключно генетичними факторами. Чим глибше вивчалася проблематика у цій галузі, тим більше ставало зрозумілим, що подальший розвиток генетичної психології неможливий, якщо не приділяти серйозної уваги умовам зовнішнього середовища та її різноманітними сутичками із генетичними факторами (те саме можна сказати про вивчення впливів зовнішнього середовища).

Сучасна генетика підтримує даний підхід: не існує складних психологічних ознак чи функцій, які залежать тільки від генетичних факторів. Вони формуються у взаємодії даного генотипу із даним середовищем. Ця взаємодія має бути предметом дослідження.

3 фаза. Сучасна.

Існують 2 міжнародних наукових спілки: міжнародна Ассоціація генетики поведінки та Ассоціація близнюкових досліджень. (Журнали «Генетика поведінки», «Журнал медичної генетики та гемеллології»). Проводять медичні конгреси, симпозіуми.

Ця фаза виявила дефекти старих методів (напр.,близнюковий).

З’являються нові, більш ефективніші, генетико-математичні методи.

3.

Сучасна наука розглядає поняття «середовище» як багатофакторний комплекс. Він включає у себе усі види зовнішніх, негенетичних впливів, а також ембріональне середовище. Взаємодія цих факторів зумовлює появу широкого діапазону людської індивідуальності, хоча вклад кожного фактору у формування різних психологічних функцій, рис та явищ є різним.

Зміст людської психіки у генах не кодується. Він передається згідно закону про культуральну спадковість, що знайшов відображення в науці як теорія «соціальної спадковості» (Н.П. Дубінін). Ця програма відіграє вирішальну роль для прогресу людства у цілому.

«Homo sapiens» як вид з’явився біля 40 тис. років назад. За цей час змінилося біля 1600 поколінь. В умовах людського суспільства природний відбір загубив значення фактору, який спрямовує еволюцію, «генофонд людини практично не змінився, він зберігся до цих пір та буде зберігатися і на далі».

У той же час проходять маштабні грандіозні зміни у розвитку цивілізації людства. Культура, техніка, наука, мистецтв, - усе це зумовлює склад психіки людини, формує суто його особистісні ознаки, що передаються із покоління в покоління за порядком соціального успадкування.

«Соціальне середовище формує суспільну свідомість, але не може відмінити міжособистісну генетичну мінливість та генетичну унікальність індивідууму. Соціум не може відігравати роль абсолютного деспоту людської особистості, тому що його імперативи, під впливом дії яких людина незалежно від власного бажання стикається з імперативами генів, які людина також не має змогу вибрати за власним бажанням»(Д.К. Беляев, ведучий генетик сучасності).

Процеси розділення, перекомбінування та нового з’єднання батьківських хромосом повторюються із покоління в покоління. Р. Левонтірін: «хореографія нового танцю хромосом має важливі наслідки для генетичного різновиду». Їх рекомбінація призводить до рекомбінації генів, тобто до появи нового їх складу, неповторного генотипу у кожній новій істоті.

1 батьківська пара потенційно може привести на світ до 20 генетично відмінних між собою дітей.

Але усі біохімічні особливості – продукти генної активності, у кожної людини є унікальними.

Кожен із нас є членом суспільних спільнот- культурних, професійних, учбових, сімейних…Але, вибере референтні лише для себе різні її елементи. Вибір індивідуального середовища спрямовується генетично заданою індивідуальністю.

Моделі психогенетичного дослідження дозволяють надійно дослідити різні типи середовищ них впливів та оцінити їх роль у формуванні варіативності різних психологічних якостей, вікову динаміку…

Наслідовне та середовищне є впливовими чинниками впливу на міжіндивідуальну варіативність.

Основи генетики пояснюють закономірності успадковування ознак людини у цілому та особливостей психіки у частості.

Генетика – наука о спадковості та мінливості організмів.

Спадковість – важливіша особливість живих організмів, яка виражається у здібності передавати власні якості та функції від батьків до дітей. Передача здійснюється за рахунок генів.

Ген – одиниця зберігання, передачі та реалізації спадкової інформації. Сучасні науковці вважають, що у геномі людини є біля 30 тис. генів.

Генотип - сукупність генів, здобутих організмом від його батьків.

Гени розміщені на хромосомах, які знаходяться у ядрах клітин та представляють собою гігантські молекули ДНК.

Ген це специфічна ланка молекули ДНК, у структурі якого закодована структура певного поліпептіда (білка). Не всі ланки ДНК кодують білки, деякі виконують регулюючи функції. У структурі генома людини 2% Днк представляють послідовності, на основі яких йде синтез інформаціонної РНК (процес транскріпції), який потім зумовлює послідовність амінокислот при синтезі білків (процес трансляції).

Хромосомна теорія спадкоємності була сформована у 1902 році Сєттоном та Бовері.

Згідно з теорією:

1. Хромосоми є носіями генетичної інформації;

2. Вони зумовлюють успадковані якості організму;

3. Кожна клітина людини має 46 хромосом, які розділені на 23 пари.

4. Хромосоми, які створюють пару мають назву гомологічні хромосоми.

Статеві клітини (гамети) формуються з допомогою особливого типу ділення – мейоз. У результаті мейозу у кожній статевій клітині залишається тільки одна гомологічна хромосома із кожної пари – 23 хромосоми. Подібний одинарний набір хромосом має назву гаплоідний.

При заплідненні, коли зливаються чоловіча та жіноча статеві клітини утворюється зігота, подвійний набір якої має назву діплоідним.

В зіготі та у організму, який із неї розвивається, 1 хромосома із кожної пари здобута від батьківського організму, інша – від материнського.

Дата добавления: 2013-12-14