Використання права промислової власності

Однією зі специфічних особливостей права промислової власності є та, за якою володар права і користувач цим правом, як правило, в одній особі не збігаються. Найбільш поширеною формою використання цього права є ліцензійні договори. Ліцензійний договір – це двостороння угода, за якою одна сторона (ліцензіар) зобов'язується передати право на використання об'єкта інтелектуальної власності іншій особі (ліцензіату), а остання зобов'язується вносити ліцензіару обумовлені договором платежі та здійснювати інші передбачені угодою дії. Практикою вироблено три види ліцензійних договорів.

1. Повна ліцензія – це угода, за якою до ліцензіата переходять всі майнові права, що випливають із патенту або свідоцтва на весь строк дії договору.

Така ліцензія подібна до договору купівлі-продажу, проте – тільки на певний строк. Вона занадто обмежує права власника патенту, що в умовах розвиненої ринкової економіки не є привабливим. Цим обумовлюється те, що в сучасних умовах дана форма угод поступово вилучається з ринку міжнародної торгівлі, і вона майже не згадується у національних законодавствах.

2. Виключна ліцензія – передбачає надання ліцензіату лише дозволу на використання об'єкта інтелектуальної власності, залишаючи за ліцензіаром таке ж право. Проте, ліцензіар за такою угодою позбавляється права видати ліцензію на використання цього об'єкта (протягом строку дії угоди) будь-якій третій особі.

Дія виключної ліцензії зазвичай обмежується не тільки строком, а й певною територією чи кількістю виробів, що дозволяє ліцензіару надавати право на використання відповідним об'єктом інтелектуальної власності третім особам за межами дії вже виданої виключної ліцензії.

3. Проста (невиключна) ліцензія є найбільш поширеною формою ліцензійних угод, бо за нею ліцензіар передає певній особі лише право на використання об'єкта інтелектуальної власності, зберігаючи за собою право як на використання цього об'єкта самим, так і на видачу аналогічної ліцензії будь-кому.

Проте, це хоча й найпоширеніші, але не всі відомі законодавствам світу види ліцензійних угод. Наприклад, законодавству РФ відома відкрита ліцензія. Вона передбачає право володаря патенту подати до Патентного відомства РФ заявку для офіційного опублікування повідомлення про надання будь-якій особі, у тому числі – іноземній, права на використання свого винаходу. При цьому збір за підтримання патенту зменшується на 50% починаючи з року, що йде за роком публікації заявки про відкрите ліцензування.

Особливою формою передачі науково-технічної інформації у користування інших осіб є передача незапатентованої інформації та «ноу-хау» (так звані угоди про «безпатентні» ліцензії). Слід мати на увазі, що об'єктом передачі у такому випадку є технічні дані загального характеру у вигляді технічних навичок або досвіду у здійсненні виробничих операцій (майстерності) тощо. Зазвичай зазначена інформація становить так звану виробничу або комерційну таємницю.

Подібна передача не здійснюється за допомогою ліцензійних угод, вона є предметом укладення особливого цивільно-правового договору тому, що вона є, на відміну від ліцензійних угод, фактичною (а не юридичною) монополією власника чи володаря. Внаслідок того, що передача зазначеної інформації стає необоротною (отримувач може користуватись нею на свій розсуд, навіть не повідомляючи про це первісного власника), загальні норми зобов'язального права подібну передачу інформації майже не захищають, а спеціальне правове регулювання даного типу відносин поки що відсутнє.

Дата добавления: 2013-12-14