Питання. Енцефаліт при вітряній віспі та коревий енцефаліт

Енцефаліт при вітряній віспі та коревий енцефаліт

Клініка

Вакцинальні енцефаліти

Лікування

Клініка

– виражені загальномозкові симптоми

– менінгеальний синдром з переважанням ригідності потиличних м’язів

–афазія, ураження VІІ, ІІІ, ІХ-ХІІ пар черепних нервів, пірамідні парези

– зміни на очному дні: застій, іноді неврит, зниження гостроти зору

– СМР: кров’яниста, ксантохромна, прозора

– препарати кальцію, антигістамінні, противірусні, дезінтоксикаційні

Виникають у разі антирабічних щеплень, КДС, щеплень проти віспи

Уражається біла речовина головного та спинного мозку (лейкоенцефаліт або енцефаломієліт), спостерігаються вогнища демієлінізації

– початок гострий (на 7-й-12-й день після вакцинації), температура тіла 40°С. Загальномозкові симптоми

генералізовані судомні напади

Менінгеальні симптоми

центральні парези

порушення координації.

СМР: тиск підвищений, легкий лімфоцитарний плеоцитоз з незначним гіперальбумінозом, підвищення цукру

Прогноз сприятливий, крім випадків, коли захворювання розвивається за типом висхідного параліча Ландрі

Інфекційно-алергічні захворювання.

Клінічні прояви подібні (гіпертермія, порушення свідомості, менінгеальні симптоми, судомні напади)

Коревий енцефаліт - на 3-5-й день після висипань, а вітряної віспи – на 3-7-й день.

У разі коревого енцефаліту - судомні напади і в 50% випадків порушення свідомості, а при вітряному – в 18-20%. Для вітряному характерні мозочкові і вестибулярні порушення, можуть бути геміпарези і порушення функції черепних нервів.

СМР – лімфоцитарний плеоцитоз, гіперальбуміноз

Перебіг тяжкий. Летальність при коревому ≈25%, при вітряному летальність менша і перебіг сприятливий

Виключне право автора використовувати свій твір або дозволяти його використання іншим особам є основним елементом авторського права і суміжних прав. За своєю суттю виключне право має не тільки заборонний характер, тобто мета цього права не полягає виключно в тому, щоб на його основі правоволоділець мав право забороняти іншим особам використання свого твору. Він може, звичайно, забороняти використання твору, але справжня цінність виключного права полягає в тому, щоб його володілець мав гарантії, що твір використовуватиметься способами, які відповідають його намірам та інтересам.

Виключне право може використовуватися найповніше в тому разі, якщо воно використовується самим правоволодільцем на індивідуальній основі. Тоді правоволоділець може здійснювати контроль за використанням свого твору, може особисто приймати рішення про економічні умови його використання, а також може уважніше слідкувати за дотриманням належним чином його майнових і немайнових прав.

Проте ще задовго до утворення міжнародної системи охорони авторського права існували певні права, перш за все право на публічне виконання недраматичних творів, які могли здійснюватися на індивідуальній основі з великими труднощами. З появою нових технологій сфера, в якій індивідуальне здійснення прав неможливе або принаймні непрактичне, постійно і швидко розширювалася. З'явилося багато інших випадків, коли правоволодільці не могли індивідуально відслідковувати використання своїх творів, вести переговори з користувачами і стягувати з них авторську винагороду.

У цих випадках час від часу виникала думка, що, якщо виключні права не можуть бути здійснені традиційним способом на індивідуальній основі, вони повинні бути або взагалі ліквідовані, або зведені лише до права на одержання винагороди. Причина, через яку в багатьох випадках авторське право і суміжні права не можуть бути здійснені правоволодільцем на індивідуальній основі, полягає в тому, що твори використовуються великою кількістю користувачів. Окремий правоволоділець не в змозі індивідуально від слідкувати всі ці використання, провести переговори з користувачами і зібрати винагороду.

У таких випадках найбільш прийнятним способом є колективне управління виключними правами.

Слід зауважити, що перші авторські товариства, які не тільки об'єднували авторів, а й боролися за визнання їх прав, були створені у Франції. Створення першого подібного товариства тісно пов'язано з іменем Бомарше. Він вів правові битви проти театрів, які неохоче визнавали майнові і немайнові права авторів. Це привело до створення за його ініціативою в 1777 р. Бюро з драматичного законодавства, яке пізніше було трансформоване в Товариство драматичних авторів і композиторів (SACD), що стало першим товариством колективного управління правами авторів.

Через півстоліття Оноре де Бальзак, Олександр Дюма, Віктор Гюго та інші французькі письменники, наслідуючи приклад Бомарше, створили Товариство літературних авторів (SGDL), засідання першої генеральної асамблеї якого відбулося в кінці 1837 р.

Події, які підштовхнули до створення розвиненої системи колективного управління, відбулися в 1847 p., коли два композитори Поль Енріон і Віктор Парізо, а також автор слів Ернест Бурже, підтримані їх видавцем, порушили судовий позов проти кафе «Амбасадор» на Єлисейських полях у Парижі, де виконувалася музика. Ці автори вважали несправедливістю той факт, що вони повинні платити за місця та їжу в кафе, в той час коли ніхто не мав навіть наміру платити за публічне виконання їхніх творів оркестром.

Автори вдалися до сміливого і логічно правильного рішення про те, що вони не плататимуть, допоки не заплатять їм. Автори виграли цю справу в суді і в результаті володілець кафе був зобов'язаний виплатити їм велику авторську винагороду. Данесудове рішення відкрило нові можливості для композиторів і авторів текстів.

Разом з тим стало цілком зрозуміло, що самостійно вони не зможуть відслідковувати використання творів і реалізувати свої права. Розуміння цього привело до створення в 1850 р. Товариства по збору гонорару, яке згодом було замінене нині чинним Товариством авторів, композиторів і музичних видавців (SACEM).

На межі XIX і XX століть подібні авторські організації (так звані товариства з управління правами на публічне виконання) були створені практично в усіх європейських і деяких інших країнах. Між цими організаціями швидко розвивалося співробітництво, і вони відчули необхідність створення міжнародного органа для координації своїх зусиль із забезпечення більш ефективної охорони прав авторів у всьому світі. У червні 1926 р. делегати з 18 товариств утворили Міжнародну конфедерацію товариств авторів і композиторів (CISAC). Членство авторських товариств у CISAC відтоді постійно розширювалося, і нині до цієї організації, крім традиційних товариств, входять і товариства, що управляють правами на інші види творів (такі, як твори образотворчого мистецтва і аудіовізуальні твори).

Із розвитком нових технологій, що зумовили появу нових видів творчості і нових способів використання охоронюваних авторським правом творів, а також до визнання деяких нових видів суміжних прав — були створені нові типи організацій колективного управління правами, які заснували у свою чергу й нові міжнародні неурядові організації.

У межах системи колективного управління правоволодільці уповноважують організації колективного управління здійснювати управління їх правами: відслідковувати використання їхніх творів, вести переговори з можливими користувачами, видавати їм ліцензії за відповідну винагороду і за певних умов збирати таку винагороду і розподіляти її між правоволодільцями.

За такого підходу колективного управління контроль із боку правоволодільців за певними моментами здійснення їх прав стає більш або менш опосередкованим. Якщо ж система колективного управління функціонує належним чином, ці права зберігають свій виключний характер.

Перш за все система колективного управління служить інтересам володільців авторського права і суміжних прав, але вона також надає переваги і користувачам, які таким чином можуть одержати доступ до необхідних їм творів найпростішим способом.

Оскільки колективне управління знижує витрати на переговори з користувачами стосовно відслідковування використання і збору винагороди, ця система є порівняно дешевою.

Як правило, функціонують повністю розвинені системи колективного управління. Разом з тим існують випадки, коли правоволодільці уповноважують організацію колективного управління виконувати лише деякі з її функцій. Так, наприклад, автори драматичних творів, як правило, безпосередньо ведуть переговори і укладають договори з театрами, в яких визначають розмір своєї винагороди. Автори драматичних творів доручають організаціям колективного управління лише збір та перерахування їм винагороди.

Спеціального розгляду потребують випадки часткового колективного управління, а саме управління за наявності в законі примусових ліцензій. Причиною того, що управління в цих випадках неповне, є неповнота самих прав, управління якими здійснює організація, бо управління в цьому разі здійснюється не правами, що мають виключний характер, а лише правом на одержання винагороди. Хоча колективне управління розглядається як найприйнятніша схема, яка дозволяє уникнути застосування примусових ліцензій, організації колективного управління можуть відігравати, а в багатьох випадках і дійсно відіграють важливу роль також і у випадках застосування примусових ліцензій. Хоча ці організації й не видають ліцензій, вони можуть вести переговори про розмір винагороди, а також у відповідних випадках збирати і розподіляти її.

Отже, з метою забезпечення майнових прав володільців авторських і суміжних прав у випадках, коли здійснення прав на індивідуальній основі значною мірою обтяжене або неможливе, створюються організації управління майновими правами на колективній основі.

Дата добавления: 2013-12-14