Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Загрузка...

Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Економічна, екологічна та інформаційна культура юриста

Економічна культура юриста – це система економічних знань, умінь та навиків, які дозволяють реалізовувати економічні права та економічно обґрунтовано виконувати свої професійні обов’язки, вона, передовсім, передбачає ґрунтовне знання чинного законодавства у сфері економіки, без чого неможливо ефективно здійснювати економіко-правове регулювання. Це стосується, насамперед фахової орієнтації в потоці різноманітної економічної інформації, розуміння причин виникнення певного дисбалансу в економіці, знання принципів перехідних економічних форм, економічної політики держави, тощо.

Економічна культура юриста виступає певним рівнем пізнання навколишнього середовища, соціального та правового буття в конкретний історичний період. Економічна культура юриста розвиває індивідуальні здібності кожного професіонала-правника, збагачує його внутрішній світ як особистості, сприяє всебічному прояву та розвитку його творчих сил. Економічна культура юриста за своєю сутністю є важливим компонентом людської свідомості, вона охоплює систему настанов, які є образами і почуттями.

Суттєве значення для становлення економічної культури юриста має, власне, юридична діяльність, зміст якої у кожному конкретному випадку становлять чітко визначені дії, перелік яких найбільш повно впливає на визначення обсягу, сфери та форм юридичної діяльності. В умовах соціального прогресу, ускладнення соціальних зв’язків змінюються зміст та форми соціальної, а, отже, і юридичної практики. Відповідно до вимог соціального прогресу та економічного розвитку суспільства юридична практика зазнавала змін у напрямку розширення змісту, ускладнення структури, виникнення нових форм і засобів її здійснення. Тому до змісту юридичної практики (діяльності) належать не лише складання документів, консультування та участь у судових засіданнях, але й інші юридично значущі дії: попередження, припинення та розслідування правопорушень в економічній сфері, притягнення до юридичної відповідальності, виконання покарань, підготовка та прийняття нормативно-правових актів, що регламентують економічну діяльність, здійснення правовиховної та науково-дослідницької діяльності, реєстрація та статистичний облік правових та економічних явищ, результатів юридичної діяльності.

В умовах ринкових перетворень в економічній сфері особливого значення набуває роль права як стимулятора щодо формування ринкових економічних відносин. Право повинно не просто насаджувати ринкові відносини, а стимулювати їх формування та розвиток. На сучасному етапі варто акцентувати увагу на тому, що право повинно скасувати всі перепони на шляху України до ринку (і не тільки національного), створити належні економічні стимули, закріпити економічне підґрунтя ринкової динаміки, визначити коло ринкових відносин тощо. Саме право може стимулювати через відповідні механізми утвердження рівних умов щодо розвитку всіх форм власності, захист господарюючих суб’єктів від недобросовісної конкуренції тощо.



Економічна культура юриста як економіко-правова категорія виступає характеристикою економічних відносин, способу, форми і результату діяльності людей у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ, як засіб перетворювальної діяльності та регулятор економічної поведінки людей. Економічна культура юриста виконує чотири основні функції: стимулюючу, інтеграційну, інноваційну та світоглядну. Стимулююча функція економічної культури юриста проявляється у стимулюванні нової економічної поведінки людини через зростаючі потреби та інтереси, оновленні мотивів щодо праці в нових умовах, що стимулює людей для пошуку нового типу економічної поведінки, який забезпечить досягнення успіху. Інтеграційна функція економічної культури юриста забезпечує єдність інтересів працюючих, держави, суспільства. Інноваційна функція економічної культури юриста забезпечується внутрішньою структурою економічної культури, яка постійно змінюється під дією нових умов. Світоглядна функція економічної культури юриста має прояв у новому баченні людиною економічної дійсності, новій оцінці цієї економічної дійсності як такої, що дає великі можливості для реалізації перспективних планів та знаходження її місця в умовах ринкової трансформації.

Таким чином екологічна культура – це внутрішня суть людини та людського суспільства, що знаходиться “в середині нас” і проявляється в певних діях щодо природи. Відомий український еколог Злобін Ю.А. (1998) вважає, що наша епоха – час великої дисгармонії між зовнішньою культурою, що проявляється в здатності людини створювати видатні твори, та внутрішньою культурою, дефіцит якої і викликав глобальну екологічну кризу. Недаремно в матеріалах Конференції – Ріо (1992) зазначається, що формування екологічної культури населення планети має стати пріоритетним завданням людства.

Наукове поняття “культура” довгий час поширювалось як протилежне поняттю “натура” (тобто природа). Але сьогодні від нас вимагається адаптувати культуру до природи у відповідності з тенденціями розвитку цивілізації, яка бореться за виживання в умовах екологічної кризи, яку вона ж і породила.

Російський вчений Е.С. Маркарян вважає, що культура, з одного боку, являє результат розвитку взаємовідносин між людиною і природою, а з другого боку – від рівня її розвитку залежить така важлива для нас обставина, як способи і форми взаємодії людства з довкіллям. А тому він в структурі культури виділяє три підсистеми:

1. Природно-екологічну – що відображає адаптацію суспільства до біофізичного оточення;

2. Суспільно-екологічну – що відображає впорядкованість відносин між окремими елементами суспільства;

3. Соціально-регулятивну – направлену на підтримання самої соціальної системи як єдиного цілого, – що власне пояснює місце екологічної культури в структурі сучасної культури.

М.Ф. Тарасенко (1985) інтерпретує екологічну культуру як своєрідний світоглядний “образ світу”, в якому відображено такий стан соціально-природних залежностей, що характеризує їх гармонійну єдність, раціональне освоєння людиною природної та соціальної дійсності і утвердження в цьому процесі своєї власної природної самобутності.

Екологічна культура виступає регулятором людської діяльності. Вона є за своєю суттю своєрідним “кодексом поведінки”, що лежить в основі екологічної діяльності та екологічної поведінки. За змістом її слід розглядати як сукупність знань, норм, стереотипів та правил поведінки людини в оточуючому її природному світі [8, 115].

Цікава точка зору на екологічну культуру розкрита в праці українського вченого В.С. Крисаченко (1996), де автор не лише знайомить читача із теоретичними засадами, але й практичними вимірами екологічної культури. Пропонується розглядати останню з двох сторін: по-перше, це – сукупність певних дій, технологій освоєння людиною природи, які забезпечують принаймні стійку рівновагу в системі “людина-довкілля”; по-друге, це – теоретична галузь знань про місце людини в біосфері як істоти діяльної, організуючої її структурні та функціональні блоки, як дедалі зростаючого чинника регуляції стану біосфери [4, 9]. В основі цієї екокультурної концепції покладено діяльніший підхід. Автор вважає, що це одна з методологічних парадигм сучасної науки, яка дає змогу зрозуміти як причини і мотивацію людських вчинків, так і сам механізм перетворення “світу в собі” у “світ для себе”; світу натурального, природного, у світ трансформований згідно з потребами, цілями та можливостями людини.

У цьому контексті екологічна культура є такою життєдіяльністю людини, за якої досягається адаптація (трансформація) навколишнього природного світу до людини, а її самої – до довкілля. Тому екологічна культура включає коло питань пов’язаних з використанням людиною природи, перетворенням її у власних інтересах, а також з наслідками такої діяльності, яке найповніше виявляється у феномені природокористування. Смисловим і формотворчим ядром останнього і виступає екологічна культура як конкретно-історичне уособлення адаптивної стратегії людства.

Тому екокультурні норми не є чимось сталим та незмінним. Вони змінюються і розвиваються під впливом пануючого в суспільстві способу перетворення і використання природи. А екологічна культура водночас виступає і як транслятор досвіду екологічної діяльності попередніх поколінь, і як рушій прогресу, що змушує нас сприяти створенню нового, адаптації до дійсного. В першу чергу, мова йде про створення через механізм екологізації суспільної свідомості, із застосуванням принципів екологічної етики і гуманізму, якісно нової системи засобів і дій, що сприятимуть розв’язанню проблеми глобальної екологічної кризи.

Екологічна культура не повинна виникати стихійно. Вона формується через спеціальні види діяльності – екологічну освіту і виховання. Саме вони дозволять сформувати особистість, якій належатиме майбутнє, вільне від екологічних проблем. Лише формування екологічно свідомої людини майбутнього з високим рівнем екологічної культури і поведінки дозволить зберегти природні умови існування цивілізації і вивести її на шлях екорозвитку.

Інформація - ефективний засіб регулювання суспільних процесів. По суті, “інформація” - філософське поняття, яке"" істотно відрізняється від понять “відомість”, “повідомлення”, “дані”, “новини” тощо. Функціональність інформації передбачає її одержання, використання, поширення, зберігання, що становить зміст інформатики як науки.

У Законі України від 2 жовтня 1992 р. “Про інформацію” вказується, що інформація - це документальні або публічно оголошені відомості про події та явища, які відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Звідси випливають певні властивості інформації - корисність, повнота, достовірність, новизна, цінність - які підкреслюють особливе ставлення до будь-яких відомостей чи повідомлень. Для юриста особливе значення має така властивість інформації, як достовірність. У юридичній практиці трапляються випадки, коли під виглядом подачі достовірних фактів через ті чи інші причини насаджується дезінформація. Тоді юрист повинен вдатися до реінформації, тобто відновити природну достовірність фактів.

Функціонування інформації пов´язане з такими основними поняттями: інформаційна діяльність, інформаційний запит, документ в інформаційних відносинах, інформаційна продукція, інформаційна послуга, інформаційні потоки, інформаційні бар´єри, інформаційний потенціал, інформаційний режим, інформаційні системи, інформаційні процеси, інформаційний фонд.

Інформаційну діяльність треба розуміти як сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави [16, ст. 12, п. І]. Під інформаційним запитом розуміється звернення, вимога про надання можливості ознайомитися з офіційними документами. Документи в офіційних відносинах - це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання й поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві. До інформаційної продукції належать матеріалізовані результати інформаційної діяльності, призначені для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ, організацій. Інформаційна послуга - це здійснення у визначеній законом формі інформаційної діяльності з доведення інформаційної продукції до споживачів, щоб задовольнити їхні інформаційні потреби [16, ст. 12,27,32,40,41].

Зрозуміло, що інформація має різні види: статистична, масова, правова, інформація про особу [16, ст. 18].

Правова інформація - це сукупність документальних або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення, боротьбу з ними та їх профілактику [16.ст.22]. Отже, правова інформація має широкий зміст, що пояснюється чисельністю об´єктів і джерел.

Уся правова інформація, як зазначається у Законі України “Про інформацію”, за характером джерел поділяється на дві основні групи: офіційну й неофіційну. Офіційна правова інформація міститься в документах трьох видів: нормативних, правозастосовних і статистичних. Її джерелом є державні органи й посадові особи. Така інформація має велике значення у державотворенні. Наприклад, на сучасному етапі враховується історична практика, яка відображає об´єктивні умови розвитку українського народу. Неофіційна правова інформація міститься у матеріалах наукових досліджень, лекціях, доповідях з правової тематики.

Офіційна та неофіційна правова інформація різняться метою, властивостями. Якщо для першої обов´язковою є повнота, то для другої ця властивість не є обов´язковою.

Інформація поділяється на відкриту та з обмеженим доступом.

Обмеження права на одержання відкритої інформації не допускається законом.

Для здійснення окремих форм державної діяльності відкритої інформації недостатньо. Для цього потрібна інформація з обмеженим доступом, яка поділяється на конфіденційну й таємну. Вважається, що конфіденційна інформація - це відомості, якими користуються й розпоряджаються фізичні чи юридичні особи, котрі поширюють їх на власний розсуд відповідно до умов, здебільшого передбачених законом [16, ст. 30, п. 2]. До таємної інформації належать відомості, які містять передбачену законом таємницю. Її розголошення забороняється, оскільки це може завдати значної шкоди суспільству, державі, особі [16, ст. 30, п. 5].

Отже, процес одержання, використання, поширення й зберігання інформації регулюється певними вимогами, які забезпечують її функціонування. Юрист повинен володіти певною інформаційною культурою, що впливає на його професійну діяльність.

Інформаційна культура юриста — це ступінь володіння належним обсягом інформації для забезпечення прав і свобод громадян, вміння одержати й ефективно реалізувати її у юридичній діяльності.

Інформаційна культура юриста певною мірою пов´язана з іншими видами культур — правовою, національною, духовною, політичною, моральною, інтелектуальною, психологічною, педагогічною, естетичною, логічною, технічною тощо.

Функціонування інформаційної культури юриста доцільно розглядати за основними видами інформаційної діяльності: одержання, використання, поширення та зберігання. Відповідно до цього функціонування інформаційної культури юриста визначають принципи одержання інформації: права на інформацію, достовірності, точності, повноти, необхідності, корисності.

Так, принцип права на інформацію полягає в тому, що кожен юрист має змогу отримати необхідну йому інформацію. Для цього існує достатньо доступних джерел інформації. Однак це право забезпечується лише щодо відкритої інформації, а для інших видів - кількість споживачів (навіть серед юристів) обмежена. Крім цього, відсутність належного рівня комп´ютеризації значно обмежує можливість отримати інформацію.

Достовірність і точність як принципи забезпечуються повнотою інформації, своєчасністю її одержання і тісно пов´язані з повнотою її надання. Також цей принцип прямо залежить від інтелекту реципієнта. Тут мають значення уміння вибрати достовірну й точну інформацію, здатність абстрагуватися від власних емоцій, симпатій та антипатій, фактор часу, використання різноманітних джерел інформації, сумлінність реципієнта та ін.

Принцип необхідності орієнтує на вибір серед інформаційних потоків саме такої інформації, яка потрібна для конкретної справи. Нагромадження великої кількості будь-якої інформації значною мірою впливає на психіку юриста, не дає змоги зосередитися на головному, призводить до розсіяності. Тобто можна говорити про ступінь необхідності одержання інформації (адже деяка інформація може знадобитися на короткий час). Тут має значення пам´ять юриста, здатність зосередити основну увагу на необхідній інформації (другорядну інформацію потрібно розглядати як окремий випадок).

Наголосимо, що не вся необхідна інформація є корисною. У деяких випадках інформація, яку треба було б отримати, може зашкодити людині. Тобто корисність інформації лояльно розглядати у контексті конкретної інформаційної системи з метою розв´язання конкретного правового завдання.

Функціональність інформаційної культури юриста суттєво зумовлюють принципи справедливості, раціональності, доцільності.

Суть принципу справедливості полягає в тому, що використовувати інформацію потрібно, не приховуючи окремих відомостей і не применшуючи їхньої значущості. Правильний розподіл інформації сприяє ефективному задоволенню інформаційних потреб, підвищенню інформаційної культури як юриста, так і населення. Однак на практиці цього досягнути важко, оскільки інколи негативну роль відіграє суб´єктивний чинник, особиста моральна чи навіть матеріальна зацікавленість.

Із тактичних міркувань використання інформації може здійснюватися певними дозами, економно, ефективно. Значення принципу раг^іональності особливо зростає у випадку недосвідченого споживача-юриста. Важливо правильно регулювати дозування враховуючи наступність, послідовність, що сприятиме поступовому підвищенню культури використання інформації.

Часто у використанні інформації на перший план виступає доцільність. Завданням цього принципу є застереження юриста від отримання того чи іншого виду інформації. При цьому вдаються до з´ясування мети використання. У випадку вірогідності при задоволенні потреб інформація видається повно й об´єктивно.

Культура поширення інформації пов´язана також з принципами вільного обміну, об´єктивності, відповідальності.

Принцип вільного обміну інформацією - це розповсюдження, гласність інформації, якою володіє особа. Цей обмін здійснюється різними шляхами, в будь-якій формі, за допомогою різних інформаційних джерел. Практично не існує обмежень у поширенні інформації, але за умови, що це не суперечить чинному законодавству. Тим більше, що обмін інформацією - необхідний процес в інформаційній діяльності. В іншому випадку знижується рівень інформативності спілкування, втрачається зворотний зв´язок. Для розвитку інформаційної культури юриста потрібен систематичний та вільний обмін інформацією.

Принцип об´єктивності культури поширення інформації забезпечує її правдивість, відповідність реальній дійсності. Тобто поширення інформації тісно пов´язане з вірогідністю подій, правильним розумінням ситуації, що запобігає дезінформації та інформаційному галасу. У юридичній практиці такий принцип часто порушується. Як правило, причиною цього є боротьба за першість використання інформації, коли фактор часу вважається головним, отже, ігнорується необхідність перевірки вірогідності інформації.

Відтак, вільний обмін інформацією передбачає відповідальність за її об´єктивність чи порушення таємності. Кожна особа, поширюючи інформацію, зобов´язана керуватися гарантією її об´єктивності, в іншому випадку вона скоїть правопорушення. Розповсюдження недостовірної інформації — досить поширене явище, однак відповідальність настає рідко, що дуже шкодить інформаційній культурі.

Надійність інформації, безумовно, передбачає гарантії забезпеченості збереження належного стану інформації та її матеріальних носіїв, забезпечення її охорони, відповідні правила зберігання.

Таким чином, функціонування інформаційної культури юриста значною мірою зумовлюється законністю, етичністю, своєчасністю. Законність залежить від видів інформації та режиму доступу до неї. Етичність забезпечується високими моральними якостями суб´єктів інформаційних відносин, вимогами загальнолюдських цінностей, моральних кодексів. Це своєрідний захист від моральних збитків, яких завдяки дезінформації можуть зазнати як юристи, так і громадяни. Своєчасність інформації виконує узагальнюючу функцію у процесі її одержання, використання, зберігання.

Інформаційна культура юриста виявляється у відповідних формах, а саме: повсякденному спілкуванні, ознайомленні з матеріалами засобів масової інформації, отриманні офіційних зведень, інформаційних запитах тощо.

Повсякденне спілкування - це традиційний обмін інформацією між людьми. Людське суспільство не можливе у повній суті без спілкування. Накопичена таким чином інформація передається від покоління до покоління. Загалом це відповідає вимогам повноти правової інформації, що суттєво визначає ефективність професійної діяльності юриста.

На розвиток інформаційної культури суспільства значною мірою впливають засоби масової інформації. Проте є підстава говорити про рівень об´єктивності задоволення інформаційних запитів населення. Засоби масової інформації не завжди використовують достовірні джерела. В деяких випадках вони зорієнтовані на односторонній безадресний зв´язок. Така інформація, а точніше, дезінформація, знижує рівень інформаційної культури суспільства.

В інформаційних взаєминах часто використовуються офіційні зведення, статистичні документи тощо. Своєчасність і точність інформації, яка міститься в них, має організуюче значення. Ці факти потрібно вміти аналізувати, зіставляти, тлумачити. При цьому важливу роль відіграють компетентність, інтелектуальна культура суб´єктів інформації.

Одним із видів інформаційних взаємин є інформаційний запит. Його форма (поставлене питання, стиль і тон викладу, культура оформлення документів) свідчить про певний рівень професійної інформаційної культури. Згідно з принципом етичності інформаційний запит повинен бути обґрунтованим, а відповідь — повною й достовірною.

Чинники морально-правової відповідальності стосуються інформації з обмеженим доступом, яка передбачена законом. Низький рівень професійної культури у юриста, допущеного до такої інформації, завдає значної шкоди як правоохоронній діяльності, так і державі загалом.

Між інформаційною культурою та соціальними явищами існує взаємозв´язок. У суспільстві виявляються певні функції розуміння сутності інформаційної культури, передусім теоретико-пізнавальні та практично-ужиткові. Перші - спрямовані на пізнання, теоретичне вивчення закономірностей розвитку інформаційної культури й обгрунтування висновків. Другі - сприяють розвиткові інформаційного законодавства, вдосконаленню діяльності посадових осіб, раціоналізації інформаційних процесів, підвищенню загальної культури громадян та ін.

У формуванні професійної культури юриста важливу роль відіграють і теоретико-пізнавальні і ужиткові функції. Однак тільки останні дають змогу повною мірою оцінити рівень професійної культури, охарактеризувати її зовнішній аспект.

До ужиткових функцій інформаційної культури належать гуманістична, управлінська, комунікативна, орієнтаційна, режимна, а також функція моральної та юридичної відповідальності.

Гуманістична функція зорієнтована на захист прав людини. Насамперед це стосується захисту Української держави, недоторканності її кордонів, недопущення посягань на волю народу. Тут достовірність та повнота інформації зумовлює дії осіб, забезпечує захист основних прав громадян України як на території власної держави, так і в міжнародному аспекті. Різноманітними шляхами надходить численна інформація про нашу країну, що потребує спеціального культурологічного аналізу. Гуманістична функція передбачає охорону й захист державно-конституційного ладу України.

Інформаційна культура органічно пов´язана зі створенням умов для формування й діяльності органів державної влади, розв´язання глобальних господарських й наукових проблем. Проте інформацією державної ваги, як правило, володіють особи, які обіймають керівні посади. Тому можна стверджувати, що становлення керівника починається з уміння використовувати інформацію в адміністративній діяльності. Професійна культура керівника - це насамперед його інформаційна культура. Отже, ефективність управління на різних рівнях, у тому числі правовою сферою суспільства, залежить від професійної культури керівника, уміння ефективно використовувати інформацію при виконанні службових обов´язків.

Комунікативна функція інформації забезпечує спілкування суб´єктів права, яке повинно здійснюватися на культурно-моральних засадах.

У юридичній практиці доволі часто доводиться одержувати й поширювати інформацію лише для особистого орієнтування. Це актуалізує моральну і правову відповідальність осіб, які користуються цією інформацією, оскільки вона втілюється у життя за потребою.

У жодних інших суспільних явищ режимна функція не має такого значення, як в інформаційній культурі. Вважається, що кожна інформація потребує певного режиму зберігання. Йдеться не тільки про інформацію з обмеженим доступом, а й про будь-яку іншу. Тобто володіння професійною, діловою, виробничою інформацією передбачає специфічну систему її захисту, раціональне використання й поширення. Впорядкованість обігу інформації, своєчасність її обнародування є виявом характерного для юридичної практики інформаційного бар´єра (режимності), який передбачає правову і моральну відповідальність правників.

Моральна відповідальність розуміється як втілений у загальнолюдських цінностях й забезпечуваний громадським осудом моральний обов´язок юриста визначити правомірність позбавлення певних вартостей, що йому належали, у випадку порушення ним встановлених правил інформаційних відносин. А правова відповідальність - це закріплене у чинному законодавстві та забезпечене державою примусове позбавлення правопорушника-юриста певних прав. Тому одним із обов´язків суб´єктів інформаційних відносин, передусім юристів, є використання інформації згідно з законом або договором.

Отже, інформаційна і професійна культура юриста взаємозумовлені. Адже уміння володіти інформацією сприяє професійній діяльності, дає змогу приймати відповідні юридичні ухвали, передбачати різноманітні ситуації, прогнозувати правоохоронну діяльність. Крім цього, інформаційна культура потрібна для збереження психічної рівноваги юриста. Численні інформаційні потоки можуть втомлювати його, призводити до втрати працездатності.

Інформаційна культура юриста є запорукою дотримання законності й правопорядку, розвитку правосвідомості суспільства.

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
| Економічна, екологічна та інформаційна культура юриста

Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 1191; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.156.39.44
Генерация страницы за: 0.096 сек.