Методики рішення проблеми й прийняття рішень

Методи й моделі оптимізації управлінських рішень.

Технології розробки управлінських рішень.

Умови прийняття управлінських рішень.

Сутність і класифікація управлінських рішень.

Тема 5. УПРАВЛІНСЬКІ РІШЕННЯ

Самостійно! (доповідь)

1. Сутність і класифікація управлінських рішень

Прийняття і виконання чисельних рішень забезпечує реалізацію цілей будь-якої організації. Своєчасно прийняте обґрунтоване рішення стимулює виробництво чи надання послуг у невиробничій сфері. І навпаки, рішення слабке, прийняте передчасно або із запізненням, знижує результативність праці колективу чи окремих виконавців.

Рішення – це творчий процес вироблення однієї або декількох альтернатив з множинності можливих варіантів дій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Вироблення і прийняття управлінського рішення – ключова процедура в діяльності менеджера, яка визначає весь подальший хід процесу управління та впливає на кінцевий результат діяльності організації.

Рішення відносяться до числа творчих операцій в технології управлінських робіт і являє собою розгорнутий в часі логіко-розумовий, емоційно-психологічний, організаційно-правовий акт, що виконується менеджером в межах своїх повноважень одноособово або з залученням інших осіб.

Абсолютно природним є виникнення проблем і відповідно повинні існувати й варіанти їхніх рішень. Проблему необхідно підвести до позитивного осмислення того, що варто зробити зараз, а не висувати зустрічні обвинувачення. Якщо допущено помилку, необхідно проаналізувати її причини, щоб виключити можливість її появи в майбутньому. Проте слід пам’ятати, що люди мають право на помилку, зіштовхуючись із безперервним потоком проблем і рішень, часом виникає розчарування та депресія, але ж ми всі іноді переживаємо такі моменти. Тому перш за все необхідно усвідомити, що тільки в спокійному стані можливо визначитись з вірним напрямком у виборі варіанту вирішення проблеми.

Отже, для того щоб поліпшити свої здатності рішення проблем і прийняття рішень можна скористатися рядом базових методів.

- перше з чого потрібно почати це з розвиткув собі аналітичних здібностей.

Складну ситуацію часто можна вирішити, розділивши ціле на складові частини. Такий аналіз повинен співвідноситися з фактами. При цьому потрібно враховувати думку самих людей, які нададуть Вам факти (Факти завжди будуть у рамках їхньої думки).

Думки - це ідеальна відправна крапка, оскільки вони відразу виражаються відкрито, а потім перевіряються на відповідність реальності.

Аналізуйте кожне припущення, вибирайте факти, що вимагають вивчення й перевірки.

Наприкінці варто керуватися «законом ситуації» - логікою фактів і подій, що вивела Мері Паркер Фоллетт та користуватися «шісткою слуг» Редьярда Кіплінга: «ЯК і ЧОМУ, ХТО, ЩО, КОЛИ й ДЕ».

- застосовуйте методичний підхід. Пітер Друкер сказав: «Рішення є судження. Це вибір між альтернативними варіантами. У рідких випадках - це вибір між тим, що правильно й що неправильно. У найкращому разі - це вибір між приблизно правильним, і найімовірніше, помилковим. Але набагато частіше, це вибір між двома напрямками дій, з яких жоден, напевно не ближче до істини».

Найкращі рішення виникають при зіткненні суперечливих точок зору. Закон Друкера - «Неможливо прийняти рішення, якщо немає різних думок». Отже необхідне зіткнення думок: «в суперечці народжується істина».

- викличте на допомогу власну уяву.

Іноді абсолютно логічна відповідь на питання про врегулювання проблеми може виявитися не найкращою. Необхідно користуватися всебічним підходом, будувати аналогії, проводити мозкові штурми, щоб зійти з наїждженої колії й придумати принципово новий підхід.

- не ускладнюйте. Завжди покладайтеся на найпростіший варіант з декількох пояснень.

Ретельно продумайте не тільки спосіб виконання дії (хто повинен його виконати, із залученням яких ресурсів і на який термін), але й його вплив на людей, які мають відношення до цього питання.

Ухвалення рішення – це центр оперативної діяльності, при якому менеджери зобов'язані здійснювати цю діяльність найбільш кращим способом з врахуванням того, що дана робота вимагає витрат часу, енергії й мистецтва.

Потреба в ухваленні рішення виникає при наступних обставинах:

- зовнішні обставини – наказ вищого рівня, ланки управління з урахуванням аналізу й впливу факторів зовнішнього середовища; регулювання взаємовідносин з кооперативними підприємствами та організаціями;

- внутрішні обставини – це відхилення від заданих параметрів у виробничому процесі, наприклад, порушення трудової дисципліни, мотивація працівників.

Класифікація управлінських рішень

1. За сферою охоплення:

- загальні (рішення, які стосуються всієї організації);

- часткові (ставляться до конкретних підрозділів, службам, відділам).

2. За часом дії:

- стратегічні;

- тактичні;

- оперативні.

3. За характером дії:

- директивні рішення;

- нормативні;

- методичні;

- рекомендаційні;

- дозволяючі.

4. За напрямком впливу:

- на зовнішнє середовище організації;

- на внутрішнє середовище.

5. За функціональним призначенням:

- планові;

- організаційні;

- регулюючі;

- активізуючі;

- контрольні.

-

6. За характером і змістом:

- творчі;

- за аналогією;

- за інтуїцією.

7. За способом прийняття:

- індивідуальний спосіб прийняття;

- колективний.

8. За рівнем прийняття:

- на вищому рівнем;

- середньому;

- нижньому.

9. За ступенем повноти інформації:

- в умовах визначеності;

- в умовах невизначеності;

- в умовах ризику.

10. За методом підготовки:

- креативні рішення (творчі, оригінальні приймаються творчими особистостями);

- евристичні - нові рішення, момент пошуку;

- репродуктивні - пов'язані з відтворенням, традиційні за методом підготовки.

1. Умови ухвалення рішення

Успішне прийняття управлінських рішень базується на таких умовах: право, повноваження, обов’язковість, компетентність, відповідальність.

1. Право приймати рішення – всі менеджери мають право приймати рішення, однак загальні рішення можуть приймати тільки лінійні менеджери;

2. Повноваження – це певні межі, у рамках яких той чи інший керівник має право приймати рішення. (Агроном не може прийняти рішення стосовно питань тваринництва).

3. Обов'язковість – необхідно дотримувати правил: «маючи право й повноваження приймати рішення, керівник зобов'язаний його прийняти тільки в необхідній ситуації».

4. Компетентність – менеджер повинен мати базову освіту, володіти технологіями управління, знати техніку конкретного виробництва чи невиробничої сфери на її сучасному рівні. Залучення менеджером спеціалістів для підготовки рішень з питань, що вимагають глибоких знань, називають процесом запозичення компетенції. Передача частини своїх повноважень для прийняття рішень іншим менеджерам – делегування повноважень.

Зіткнувшись з непередбаченою проблемою, менеджер зобов’язаний прийняти рішення для її усунення, втілити його в життя та проконтролювати наслідки, саме процес прийняття рішень визначає дієвість і управління, ефективність долання труднощів, які виникають, розподілу ресурсів і досягнення організаційних цілей.

5. Відповідальність – показує, які санкції або міри покарання можна використовувати щодо менеджера, що прийняв помилкове рішення.

Французький філософ і математик Р. Декарт (1596-1650) розробив 4 правила, які допомагають прийняти доцільне рішення:

1. Не приймати за істину, що б ви не чули, поки не переконаєтеся в тому, що немає упередженості в судженнях, вважати вірним тільки те, що є абсолютно зрозумілим і визначеним.

2. Досліджуючи проблему, варто максимально детально розглядати й аналізувати кожну складову цієї проблеми.

3. Навчитися управляти ходом своїх думок, щоб, починаючи з найпростішого і легко пізнавального приходити до пізнання найскладнішого.

4. Завжди складати максимально повний і детальний список з урахуванням всіх елементів, що підлягають дослідженню для того, щоб досягти абсолютної впевненості в тому, що нічого не пропущено.

3. Технологія розробки управлінських рішень.

Розробка рішень у менеджменті становить основу управлінського процесу.

Управлінський процес – це комплекс взаємозалежних операцій, виконуваних у певній послідовності й спрямованих на рішення конкретних завдань і досягнення поставлених цілей.

Операція в менеджменті – це частина управлінського процесу, що являє собою роботу виконавця над певним видом інформації.

Сукупність взаємозалежних операцій для досягнення певних локальних цілей називається управлінськими процедурами.

Сукупність практичних прийомів, методів і засобів впливу на керований об’єкт, які здійснюються на основі пізнання закономірностей управлінських процесів і виконання відповідних правил і процедур називається технологією менеджменту. Це, перш за все, процес збирання, обробки і передачі інформації з метою підготовки, прийняття і реалізації рішень. Сутність технології менеджменту полягає в установленні організаційного порядку в системі і визначення раціональної послідовності виконання управлінських робіт.

Вимоги, пропоновані до технології менеджменту:

1. Єдність технологічного процесу, яка повинна забезпечувати поєднання робіт з таким розрахунком, щоб виключити взаємні перешкоди.

2. Безперервність технологічного процесу.

3. Мінімальна вартість і трудомісткість технологічного процесу.

4. Рівномірність завантаження апарату управління.

На підставі аналізу процедур менеджменту можна побудувати модель процесу розробки рішень, що відображає послідовність здійснення основних груп операцій, пов’язаних з прийняттям і реалізацією управлінських рішень.

Для оцінки ситуації й підготовки рішення керівник повинен бути забезпечений повною інформацією, сприяють цьому автоматизовані системи управління (АСУ). Природно комп'ютерні системи дозволяють зробити інформацію більше якісної.

Залежно від характеру інформації використовують логічні методи – порівняння, аналогія, синтез, дедукція, індукція, узагальнення.

На початку вивчення ситуації варто виявити проблему. Існує 4 види проблем:

1. Структуровані – для рішення цих проблем використовують стандартні правила, інструкції, методичні вказівки, досвід;

2. Добре структуровані проблеми – вирішуються за допомогою математичного програмування й економіко-математичного моделювання.

3. Недостатньо структуровані проблеми – метод експертних оцінок (по бальній шкалі), системний аналіз (на основі системного підходу).

4. Неструктуровані проблеми - метод експертних оцінок, системний аналіз, досвід, міркування, інтуїція, методи математичного моделювання.

3 стадії розвитку проблеми:

1. Прихованого розвитку.

2. Стадія перетворення в негативне явище.

3. Стадія перетворення у фактор, що є очевидною перешкодою в діяльності підприємства або окремого підрозділу.

На підставі життєвого досвіду відомо, що існує маса варіантів рішення проблем. Для порівняння альтернатив і вибору кращого варіанта використовують критерії, формування яких входить в обов'язок менеджерів вищого рівня.

Критерій (оцінка) – являє собою правила порівняння й вибору альтернатив, вимірник економічного й соціального ефекту.

Основним критерієм управлінського рішення є закон економії суспільної праці при виробництві й реалізації продукції.

Фактори, що впливають на прийняття рішень:

1. Обмеженість інформації.

2. Взаємозалежність рішень.

3. Наявність ризику.

4. Очікування можливих негативних наслідків.

5. Наявність ефективних комунікацій.

6. Відповідність структури управління та місії організації.

7. Середовище ухвалення рішення (визначеність або невизначеність наслідків від реалізації рішення).

8. Особисті якості й поведінка менеджера тощо.

Зміст етапів раціональної технології прийняття рішень:

1. Діагноз проблеми:

- виявлення і опис проблемної ситуації, усвідомлення і вираження в будь-якій формі протиріччя між характером дії зовнішнього або внутрішнього середовищ, що змінилися, на організацію і можливості організації забезпечити досягнення в цих умовах своєї мети;

- постановка мети рішення проблемної ситуації (визначення бажаного кінцевого результату рішення проблеми);

- ідентифікація критеріїв прийняття рішення (визначення ознак, на основі яких буде проводитися оцінка рішення проблемної ситуації, упорядкування за ступенями (рівнем важливості).

2. Накопичення інформації про проблему

– збір і обробка різних даних, які мають відношення до проблемної ситуації, що розглядається.

3. Вироблення альтернативних варіантів

– розроблення, опис і складання переліку всіх можливих варіантів дій, які забезпечують рішення проблемної ситуації.

4. Оцінка альтернативних варіантів

– перевірка кожної альтернативи на її реальність та відповідність можливостям організації, визначення послідовності реалізації.

Дата добавления: 2014-01-04