Лекція 6. Особливі випадки в багатофакторному регресійному аналізі

Також, згідно вимог ПК України (ст. 73) та Інструкції з організації та здійснення контролю на безпеку в аеропортах України [43], у разі одержання інформації про загрозу безпеці повітряного судна у повітрі, членами екіпажу повітряного судна, за рішенням командира повітряного судна, може бути проведений контроль на безпеку під час польоту, незалежно від згоди пасажира.

Однак, незаперечним є і той факт, що за неправомірне використання наданої йому влади командир повітряного судна несе встановлену чинним законодавством відповідальність.

Підсумовуючи вищенаведене, можна зробити висновки, що командир повітряного судна має статус головної керівної особи на повітряному судні, – це пілот, відповідальний за керування повітряним судном та його безпеку протягом польотного часу. А у випадках вимушеної посадки, командир повітряного судна управляє діями всіх осіб, що знаходяться на борту повітряного судна не тільки протягом польотного часу, а до моменту передачі своїх повноважень компетентним органам. Крім того, у певних випадках командир повітряного судна виступає не просто як посадова особа, а в якості представника державної влади. Надання таких повноважень командиру повітряного судна продиктовано специфікою польоту повітряного судна, його ізольованістю, необхідністю вживання невідкладних заходів для забезпечення безпеки польоту і для припинення дій, здатних привести до тяжких наслідків тощо [44]

Література

1. Повітряний кодекс України. Введений в дію Постановою ВРУ №3168-XII від 4 травня 1993 року // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1993. – № 25. – Ст.274.

2. Авиационная энциклопедия / Гл. ред. Г.П. Свищев – М.: “БРЭ”, 1994. – С.414.

3. Большая энциклопедия транспорта. В 8т. Т.2. Авиационный транспорт / Гл. ред. тома А.Г. Братухин – М.: Машиностроение, 1995. – С.326.

4. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002. – 1440с.

5. Воздушный кодекс Российской Федерации. Принят Государственной Думой 19 февраля 1997 года // СЗ РФ. – 1997. – №12. – Ст.1383.

6. Воздушный кодекс СССР. Утвержден Указом Президиума Верховного Совета СССР от 11 мая 1983г. “Об утверждении Воздушного кодекса Союза ССР” // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1983. – №20. – Ст.303.

7. Державна програма авіаційної безпеки цивільної авіації, затверджена Законом України від 20 лютого 2003 року №545-IV; Правила сертифікації аеропортів, затверджені наказом Державіаслужби від 13.06.2006 №407; Інструкція про порядок перевезення зброї та боєприпасів пасажирськими рейсами авіаційного транспорту, затверджена наказом Державіаслужби від 18.03.2005 №199 тощо // Internet. – http://www.rada.gov.ua.

8. Інструкція з організації та здійснення контролю на безпеку в аеропортах України, затверджена наказом Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації від 28.09.2004 №81 // Internet. – http://www.rada.gov.ua.

9. Інструкція про порядок організації та проведення роботи з добору та вивчення кандидатів для проходження військової служби за контрактом особами рядового, сержантського і старшинського складу в Державній прикордонній службі України, затверджена наказом Державної прикордонної служби України від 18.05.2006 №360 // Internet. – http://www.rada.gov.ua.

10. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1971, додаток до №50. – Ст.375.

11. Кодекс України про адміністративні правопорушення, введений в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.84 // Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР) 1984, додаток до №51 – Ст. 1122.

12. Конвенція про правопорушення і деякі інші дії, вчинені на борту повітряного судна, від 14 вересня 1963 року // ВРУ. Управління комп’ютеризованих систем. Том 2. Законодавча база. – 2003р.

13. Монография “Международное воздушное право”. Книга 2. Отв. Ред. А.П. Мовчан, О.Н. Садиков. М.: “Наука”, 1981. – С.45.

14. Наказ Державіаслужби від 27.03.2006 №223 “Про застосування в цивільній авіації України Спільних Авіаційних Вимог JAR-FCL 1, 2, 3, 4 “Видача свідоцтв льотному екіпажу” // Internet. – http://www.rada.gov.ua.

15. Наказ Міністерства транспорту і зв’язку від 24.09.2007 №842 “Про затвердження Змін до Правил видачі свідоцтв авіаційному персоналу” // Офіційний вісник України від 22.10.2007. – 2007. – № 77. – Стор. 51. – Стаття 2860.

16. Постанова Кабінету Міністрів України “Про утворення Державної авіаційної адміністрації” від 2 листопада 2006р. №1526 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів №1601 від 15.11.2006) // Internet. – http://www.rada.gov.ua.

17. Правила видачі свідоцтв авіаційному персоналу в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 07.12.98 №486 “Про затвердження Правил видачі свідоцтв авіаційному персоналу в Україні” // Internet. – http://www.rada.gov.ua.

18. Правила визначення робочого часу та часу відпочинку екіпажів повітряних суден цивільної авіації України, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 02.04.2002 № 219 // Internet. – http://www.rada.gov.ua.

19. Правила медичної сертифікації авіаційного персоналу цивільної авіації України, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 20.11.2000 №641// Internet. – http://www.rada.gov.ua.

20. Правила медичної сертифікації авіаційного персоналу, крім членів льотного екіпажу, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 27.03.2007 №243 // Internet. – http://www.rada.gov.ua.

21. Правила розслідування авіаційних подій та інцидентів з цивільними повітряними суднами в Україні, затверджені наказом Державіаслужби від 13.12.2005 №943 // Internet. – http://www.rada.gov.ua.

22. Правила сертифікації авіаційних навчальних закладів цивільної авіації з підготовки льотного складу в Україні, затверджені наказом Державіаслужби від 17.08.2005 №601 // Internet. – http://www.rada.gov.ua.

23. Приложение 1 “Стандарти и Рекомендуемая практика по выдаче свидетельств авиационному персоналу” (восьмое издание) // Международная организация гражданской авиации, 1998. – С.VІ, С. 5-6.

24. Приложение 6 Конвенции о международной гражданской авиации “Эксплуатация воздушных суден”. В 3-х частях (ч.1) // Международная организация гражданской авиации, 2001. – С.1-5.

25. Проект ПК України // Internet. – http://www.avia.gov.ua.

26. Словник іншомовних слів / Уклад. Л.О. Пустовіт та ін. – К.: Довіра, 2000. – 1018с.

27. Снигирева И.О. Льготы работникам гражданского воздушного флота. – М.: Госюриздат, 1962. – С.10.

28. Советское воздушное право / А. И. Котов, Н. Н. Остро­умов, М. М. Волков и др.; Под общ. ред. Н.Н. Остроумова – М.: “Воздушный транспорт”, 1990. – С.72.

29. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп.ред.) та ін. – К.: “Укр. енцикл.”, 2002. – Т.4: Н-П. – С.506

Яцук Н., Строев М. Вопросы тактики военного воздушного флота // Воздушный справочник. Сборник статей по вопросам авиации и воздухоплаванья. – М.: Авиаиздательство, 1925. – С.126-129.

[1] Авиационная энциклопедия / Гл. ред. Г.П. Свищев – М.: “БРЭ”, 1994. – С.414.

[2] Воздушный кодекс СССР. Утвержден Указом Президиума Верховного Совета СССР от 11 мая 1983г. “Об утверждении Воздушного кодекса Союза ССР” // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1983. – №20. – Ст.303.

[3] Повітряний кодекс України. Введений в дію Постановою ВРУ №3168-XII від 4 травня 1993 року // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1993. – № 25. – Ст.274.

[4] Державна програма авіаційної безпеки цивільної авіації, затверджена Законом України від 20 лютого 2003 року №545-IV; Правила сертифікації аеропортів, затверджені наказом Державіаслужби від 13.06.2006 №407; Інструкція про порядок перевезення зброї та боєприпасів пасажирськими рейсами авіаційного транспорту, затверджена наказом Державіаслужби від 18.03.2005 №199 тощо // Internet. – http://www.rada.gov.ua.

[5] Приложение 1 Конвенции о международной гражданской авиации “Стандарты и Рекомендуемая практика по выдаче свидетельств авиационному персоналу” (восьмое издание) // ИКАО, 1998. – С. 5-6.

[6] Воздушный кодекс Российской Федерации. Принят Государственной Думой 19 февраля 1997 года // СЗ РФ. – 1997. – №12. – Ст.1383.

[7] Словник іншомовних слів: Уклад. Л.О.Пустовіт та ін. – К.: Довіра, 2000. – С.729.

[8] Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп.ред.) та ін. – К.: “Укр. енцикл.”, 2002. – Т.4: Н-П. – С.506

[9] Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002. – С.729, 685.

[10] Проект ПК України // Internet. – http://www.avia.gov.ua.

[11] Правила видачі свідоцтв авіаційному персоналу в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 07.12.98 №486 “Про затвердження Правил видачі свідоцтв авіаційному персоналу в Україні”; Правила медичної сертифікації авіаційного персоналу цивільної авіації України, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 20.11.2000 №641; Інструкція про порядок організації та проведення роботи з добору та вивчення кандидатів для проходження військової служби за контрактом особами рядового, сержантського і старшинського складу в Державній прикордонній службі України, затверджена наказом Державної прикордонної служби України від 18.05.2006 №360 // Internet. – http://www.rada.gov.ua.

[12] Приложение 1 Конвенции о международной гражданской авиации “Стандарты и Рекомендуемая практика по выдаче свидетельств авиационному персоналу” (восьмое издание) // ИКАО, 1998. – С. 5-6.

[13] Советское воздушное право / А. И. Котов, Н. Н. Остро­умов, М. М. Волков и др.; Под общ. ред. Н.Н. Остроумова – М.: “Воздушный транспорт”, 1990. – С.72.

[14] Воздушный кодекс Российской Федерации. Принят Государственной Думой 19 февраля 1997 года // СЗ РФ. – 1997. – №12. – Ст.1383.

[15] Правила видачі свідоцтв авіаційному персоналу в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 07.12.98 №486 “Про затвердження Правил видачі свідоцтв авіаційному персоналу в Україні” // Офіційний Вісник України від 29.01.1999. – 1999. – №2. – С.85.

[16] На сьогодні таким органом є Державна авіаційна адміністрація (Державіаадміністрація). Постанова Кабінету Міністрів України “Про утворення Державної авіаційної адміністрації” від 2 листопада 2006р. №1526 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів №1601 від 15.11.2006) // Internet. – http://www.rada.gov.ua.

[17] Наказ Міністерства транспорту і зв’язку від 24.09.2007 №842 “Про затвердження Змін до Правил видачі свідоцтв авіаційному персоналу” // Офіційний вісник України від 22.10.2007. – 2007. – № 77. – Стор. 51. – Стаття 2860.

[18] Скорочення: ПС – повітряне судно; КЛЕ – керівництво з льотної експлуатації; ПВП – правила візуальних польотів; ОПР – обслуговування повітряного руху.

[19] Правила видачі свідоцтв авіаційному персоналу в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 07.12.98 №486 “Про затвердження Правил видачі свідоцтв авіаційному персоналу в Україні” // Офіційний Вісник України від 29.01.1999. – 1999. – №2. – С.85.

[20] Правила медичної сертифікації авіаційного персоналу, крім членів льотного екіпажу, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 27.03.2007 №243; Наказ Державіаслужби від 27.03.2006 №223 “Про застосування в цивільній авіації України Спільних Авіаційних Вимог JAR-FCL 1, 2, 3, 4 “Видача свідоцтв льотному екіпажу” // Internet. – http://www.rada.gov.ua.

[21] Скорочення: ЦЛЛСК – Центральна лікарсько-льотна сертифікаційна комісія; ЛЛСК – лікарсько-льотна сертифікаційна комісія.

[22] Словник іншомовних слів: Уклад. Л.О. Пустовіт та ін. – К.: Довіра, 2000. – С.405.

[23] Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002. – С.685.

[24] Большая энциклопедия транспорта. В 8т. Т.2. Авиационный транспорт / Гл. ред. тома А.Г. Братухин – М.: Машиностроение, 1995. – С.326.

[25] Проте це визначення, на нашу думку, потребує корегування та уточнення.

По-перше, воно містить суто лінгвістичні неточності. Так, при визначенні поняття “екіпаж повітряного судна”, у частині, де мова йде про “виконання певних обов’язків з керування і обслуговування”, між словами “керування і обслуговування” законодавцем використаний сполучник “ і ”, який застосовується для поєднання двох рівноцінних синтаксичних одиниць і є єднальним (Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002. – С.393). Використання єднального сполучника “ і ” у даному випадку дозволяє зробити припущення про те, що всім особам екіпажу повітряного судна притаманні функціональні обов’язки, як з керування повітряного судна, так і з його обслуговування, що, вважаємо, є в корні невірним. Бо, приміром, одне з основних завдань командира повітряного судна – це управляти цим судном, а не обслуговувати його, хоча, в певних випадках, коли, наприклад, командир повітряного судна управляє повітряним судном одноособово, він і управляє і обслуговує це судно. Враховуючи вищезазначене, вважаємо, між словами “керування”, “обслуговування” слід застосувати як єднальний сполучник “ і ”, так і розділовий сполучник “ або ”, уживання якого є ознакою того, що з ряду перелічуваних предметів (явищ тощо) можливий тільки один, і тим самим встановити, що особи екіпажу повітряного виконують обов’язки з керування і/або з обслуговування повітряного судна.

По-друге, частиною першою статті 35 ПК України визначено, що екіпаж повітряного судна складається з командира, інших осіб льотного екіпажу та обслуговуючого персоналу. При цьому частиною третьою статті 35 ПК України встановлено: “Всі члени екіпажу належать до льотного складу” (зазначена норма відтворена і у проекті нового ПК України). Із цього випливає, що всі складові екіпажу повітряного судна: командир повітряного судна; інші особи льотного екіпажу; обслуговуючий персонал, належать до льотного складу. Це твердження, вважаємо, є помилковим. Бо, на відміну від члена екіпажу повітряного судна, – особи авіаційного персоналу, якій в установленому порядку доручено виконання певних обов’язків на борту повітряного судна протягом виконання польотного завдання, член льотного екіпажу повітряного судна є особою авіаційного персоналу, на яку покладені обов’язки з керування повітряним судном протягом виконання польотного завдання. У зв’язку з цим, на наш погляд, частина третя статті 35 ПК України, якою встановлено, що всі члени екіпажу належать до льотного складу, потребує скасування.

[26] Правила видачі свідоцтв авіаційному персоналу в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 07.12.1998 № 486 // ВРУ. Управління комп’ютеризованих систем. Том 2. Законодавча база. – 2003р.

[27] Яцук Н., Строев М. Вопросы тактики военного воздушного флота // Воздушный справочник. Сборник статей по вопросам авиации и воздухоплаванья. – М.: Авиаиздательство, 1925. – С.126-129.

[28] Снигирева И.О. Льготы работникам гражданского воздушного флота. – М.: Госюриздат, 1962. – С.10.

[29] Приложение 1 “Стандарти и Рекомендуемая практика по выдаче свидетельств авиационному персоналу” (восьмое издание) // Международная организация гражданской авиации, 1998. – С.VІ, 5.

[30] Приложение 6 Конвенции о международной гражданской авиации “Эксплуатация воздушных суден”. В 3-х частях (ч.1) // Международная организация гражданской авиации, 2001. – С.1-5.

[31] Окрім терміну “обслуговуючий персонал”, який, як було вищезазначено, застосовується у ПК України, в документах Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО), Правилами визначення робочого часу та часу відпочинку екіпажів повітряних суден цивільної авіації України, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 02.04.2002 № 219, було введено новий термін – “ кабінний склад ”, який, як встановлено цими ж Правилами, означає частину екіпажу повітряного судна, на яку покладені обов’язки з обслуговування пасажирів, гарантування безпеки перевезення пасажирів та вантажів, виконання авіаційних робіт на борту повітряного судна впродовж польотного часу.

Аналіз змісту термінів “ обслуговуючий персонал ” та “ кабінний склад ” екіпажу повітряного судна, дозволяє прийти до висновку, що ці терміни є синонімами і означають одну й ту саму групу осіб – частину екіпажу повітряного судна, на яку покладені обов’язки по обслуговуванню пасажирів, гарантування безпеки перевезення пасажирів і вантажів та виконання інших обов’язків на борту повітряного судна, що не пов’язані із літаководінням та керуванням повітряного судна впродовж польотного часу.

У зв’язку з тим, що зазначені терміни “ обслуговуючий персонал ” та “ кабінний склад ” означають одне й теж саме поняття, а також враховувати, що Україна, як член Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО), взяла на себе зобов’язання співробітничати по забезпеченню максимально досяжної міри однаковості правил, стандартів та процедур, які стосуються повітряних суден, персоналу тощо, з усіх питань, у яких така однаковість буде сприяти аеронавігації і удосконалювати її, вважаємо недоцільним впровадження нового для України юридичного терміну “кабінний склад”, замість існуючого терміну “обслуговуючий персонал”, який, до того ж, не одне десятиліття використовується в нормативно-правовій базі для визначення цієї категорії осіб.

[32] Правила сертифікації авіаційних навчальних закладів цивільної авіації з підготовки льотного складу в Україні, затверджені наказом Державіаслужби від 17.08.2005 №601 // Internet. – http://www.rada.gov.ua.

[33] FTO – авіаційний навчальний заклад, який здійснює підготовку кандидатів для отримання свідоцтва члена екіпажу та внесення кваліфікаційних відміток у свідоцтво члена екіпажу.

[34] TRTO – авіаційний навчальний заклад, який здійснює підготовку для внесення у відповідне свідоцтво члена екіпажу кваліфікаційної відмітки про тип повітряного судна.

[35] На сьогодні існує певна неузгодженість нормативно-правових актів щодо придатності до стану здоров’я кандидатів та власників свідоцтв бортоператора. Так, згідно пункту 6.10. “Свідоцтво бортоператора” Правил видачі свідоцтв авіаційному персоналу в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 07.12.98 № 486, кандидат повинен мати діючий медичний сертифікат, що відповідає медичному стандарту другого класу (п.6.10.1.6.). Тоді як, відповідно до пункту 5.4. Правил медичної сертифікації авіаційного персоналу, крім членів льотного екіпажу, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 27.03.2007 № 243, медичний стандарт третього класу – це вимоги до стану здоров’я кандидатів та власників свідоцтв бортоператорів... з метою отримання вищенаведених свідоцтв.

[36] Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1971, додаток до №50. – Ст.375.

[37] Правила видачі свідоцтв авіаційному персоналу в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 07.12.1998 № 486 // ВРУ. Управління комп’ютеризованих систем. Том 2. Законодавча база. – 2003р.

[38] Повітряний кодекс України. Введений в дію Постановою ВРУ №3168-XII від 4 травня 1993 року // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1993. – № 25. – Ст.274.

[39] Словник іншомовних слів / Уклад. Л.О. Пустовіт та ін. – К.: Довіра, 2000. – С. 538.

[40] Кодекс України про адміністративні правопорушення, введений в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.84 // Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР) 1984, додаток до №51 – Ст. 1122.

[41] Правила розслідування авіаційних подій та інцидентів з цивільними повітряними суднами в Україні, затверджені наказом Державіаслужби від 13.12.2005 №943 // Internet. – http://www.rada.gov.ua.

[42] Конвенція про правопорушення і деякі інші дії, вчинені на борту повітряного судна, від 14 вересня 1963 року // ВРУ. Управління комп’ютеризованих систем. Том 2. Законодавча база. – 2003р.

[43] Інструкція з організації та здійснення контролю на безпеку в аеропортах України, затверджена наказом Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації від 28.09.2004 №81 // Internet. – http://www.rada.gov.ua.

[44] Монография “Международное воздушное право”. Книга 2. Отв. Ред. А.П. Мовчан, О.Н. Садиков. М.: “Наука”, 1981. – С.45.

Дата добавления: 2014-01-04