Лекція 8. Україна і Друга світова війна (1939-1945 рр.)Рух опору

План.

Фінансування бюджету та покриття його дефіциту.

Навчально-методична карта лекційного заняття № 7.

Фінансування державного бюджету України.

Лекція

з дисципліни «Бюджетна система»

на тему:

для спеціальності

5.03050801 “Фінанси і кредит”

Викладач Яковина І.О.

Розглянуто та затверджено

на засіданні циклової комісії

фінансово-облікових та економічних дисциплін

Протокол № ___

від " __ " ___________ 2011 р.)

Голова циклової комісії

______________ М.Ю.Томин

м. Івано-Франківськ

2011р.

Тема:

Кількість годин: 2

Вид заняття: Лекція.

Мета заняття:

- навчальна: вивчити фінансування бюджету як групу певних фінансових операцій, а також можливості покриття дефіциту бюджету.

- виховна: формування відповідальності за фінансове забезпечення функцій держави.

Міжпредметні зв’язки: Фінанси, податкова система, правознавство.

Матеріально-технічне забезпечення заняття: мультимедійний проектор, роздатковий матеріал (Бюджетний кодекс, Податковий кодекс, таблиці).

Організація заняття: вітання, перевірка явки студентів і готовності до заняття.

Мотивація: Показати необхідність розуміння структури і складу видатків бюджету держави в професійній діяльності фахівця з фінансів та кредиту.

1. Поняття фінансування бюджету, його джерела.

2. Покриття дефіциту та використання надлишку бюджетних коштів.

Активізація розумових здібностей: Дискусія щодо використання різних джерел фінансування бюджетного дефіциту.

Самостійна робота: Ознайомлення з формами фінансування державного бюджету та його дефіциту.

Домашнє завдання: опрацювати лекцію та завдання самостійного вивчення.

Література:

1. Конституція України.

2. Бюджетний кодекс України.

3. Податковий кодекс України.

4. Закон України ” Про Державний бюджет України на 2011 рік”

5. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України. Підруч. – К.: Центр навч. Літ., 2003.

6. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України. Навч. посібн. – К.: Знання, 2008.

7. Фещенко Л.В. та інші. Бюджетна система України. Навч. посібн. – К.: Кондор, 2008.

Викладач: Яковина І.О.

Тези. Фінансування бюджету - надходження та витрати бюджету, пов'язані із зміною обсягу боргу, обсягів депозитів і цінних паперів, кошти від приватизації державного майна (щодо державного бюджету), зміна залишків бюджетних коштів, які використовуються для покриття дефіциту бюджету або визначення профіциту бюджету (Стаття 2 п.51 БК України). Надходження бюджету - це доходи бюджету, повернення кредитів до бюджету, кошти від державних (місцевих) запозичень, кошти від приватизації державного майна (щодо державного бюджету), повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред'явлення цінних паперів.

На практиці фінансуванням бюджету вважають групу певних фінансових операцій, джерелами фінансування бюджетного дефіциту — види фінансових ресурсів.

Фінансування бюджету характеризується такими ознаками:

— операції з фінансування бюджету включають як надходження, так і витрачання бюджетних ресурсів;

— у бюджеті фінансування відображається окремо, оскільки не належить ні до доходів, ні до видатків;

— так само як бюджетне сальдо (дефіцит, профіцит), фінансування бюджету може бути як "позитивним", так і "від'ємним";

— операції з фінансування бюджету мають на меті: профінансувати бюджетний дефіцит, погасити державний борг, покрити тимчасові касові розриви при виконанні бюджету, забезпечити ліквідність бюджетного фонду;

— розмір бюджетного дефіциту (або надлишку) дорівнює розміру нетто-фінансування (перевищення позитивного фінансування над від'ємним).

Фінансування бюджету є ширшим і складнішим поняттям, ніж джерела фінансування бюджетного дефіциту. У фінансуванні бюджету враховуються не тільки залишки готівки, що використовуються для покриття бюджетного дефіциту, а й операції з іншими активами, призначені для управління ліквідністю бюджетного фонду.

Джерела фінансування бюджету визначені статтею 15 Бюджетного кодексу. До них відносять: 1) кошти від державних (місцевих) внутрішніх та зовнішніх запозичень; 2) кошти від приватизації державного майна (включаючи інші надходження, безпосередньо пов'язані з процесом приватизації) - щодо державного бюджету; 3) повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред'явлення цінних паперів; 4) вільний залишок бюджетних коштів з дотриманням умов, визначених Бюджетним Кодексом. 2. Джерелом фінансування бюджету не можуть бути емісійні кошти Національного банку України.

Найбільш поширеним джерелом фінансування бюджету є позики.

За правом оформлення розрізняють:

o державні позики, що надаються на підставі угод;

o державні позики, забезпечені випуском цінних паперів.

Угодами оформляються, як правило, кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інститутів. За допомогою цінних паперів мобілізуються кошти на фінансовому ринку.

Джерелом погашення державних позик і виплат процентів по них виступають кошти бюджету.

Державні внутрішні та зовнішні запозичення здійснюються в межах граничного обсягу державного боргу.

Кредити (позики), що залучаються державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів), відносяться до державних зовнішніх запозичень. Відповідно до укладених кредитних договорів кошти для реалізації таких інвестиційних програм (проектів), а також витрати на обслуговування та погашення відповідних кредитів (позик) передбачаються у законі про Державний бюджет України протягом усього строку дії кредитних договорів.

3. Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати місцеві внутрішні запозичення (за винятком випадків, передбачених статтею 73 цього Кодексу). Місцеві зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад п'ятсот тисяч жителів за офіційними даними органів державної статистики на час ухвалення рішення про дійснення місцевих запозичень. При цьому місцеві зовнішні запозичення шляхом отримання кредитів (позик) від міжнародних фінансових організацій можуть здійснювати всі міські ради.

Види державних позик

Ознака	Вид
1. За місцем розміщення:	− внутрішні; − зовнішні
2. За терміном погашення заборгованості:	− короткострокові (до 1 року); − середньострокові (1-5 років); − довгострокові (більше 5 років)
3. За характером виплати доходу:	− процентні; − виграшні; − дисконтні.

2. Дефіцит державного бюджету є одним із важливих макроекономічних показників, який характеризує стійкість економічної системи. Країни, які створили ефективні функціональні економічні системи, що здатні регулювати співвідношення доходів і видатків держави, мають позитивне сальдо або незначний дефіцит.

Відповідно до статті 14 БК України „Дефіцит та профіцит бюджету, залишок бюджетних коштів” затвердження бюджету з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування бюджету з урахуванням ст.72.

Профіцит бюджету затверджується з метою погашення боргу, забезпечення встановленого розміру оборотного залишку бюджетних коштів та придбання цінних паперів з урахуванням ст.72 БК України.

В Україні протягом останніх років зберігається дефіцит державного бюджету. Він зумовлений як недостатніми надходженнями, викликаними економічною кризою, так і надмірними (стосовно доходів) видатками на підтримку неефективних галузей економіки. Скорочення дефіциту за рахунок зменшення видатків на соціальну сферу є недоцільним, оскільки може спричинити її повну руйнацію, зниження життєвого рівня найбідніших верств населення, а це матиме негативні політичні наслідки. Тому важливими є пошуки ефективних шляхів збільшення доходів державного бюджету.

Покриття бюджетного дефіциту, яке може здійснюватись з таких джерел:

— довгострокові облігації (більше року)

— довгострокові позики

— реалізація акцій Уряду

— використання депозитів, грошових резервів, інших ліквідних активів,

— зменшення залишків готівки на бюджетних рахунках.

Економічні зміни в країнах з перехідною економікою супроводжувалися швидким збільшенням бюджетних дефіцитів. Зміна цільових орієнтирів макроекономічної політики, еволюція економічних функцій уряду і центрального банку зумовлюють потребу розширення джерел бюджетного фінансування. Тому при розробці стратегії бюджетно-податкової політики в перехідних економіках слід оцінювати можливі результати з огляду на динаміку рівня інфляції, величину "ефекту витіснення" і стану платіжного балансу при порівнянні таких варіантів фінансування бюджетного дефіциту: кредитно-грошової емісії (монетаризації); базового фінансування (внутрішнього і зовнішнього); збільшення податкових надходжень, доходів від приватизації.

У випадку монетаризації дефіциту (внутрішнього банківського фінансування) часто-густо виникає сеньорам - дохід держави від друкування грошей. Він є наслідком перевищення темпами зростання грошової маси темпів збільшення

реального внутрішнього валового продукту, що призводить до підвищення середнього рівня цін.

В умовах підвищення рівня інфляції виникає ^иефект Танзі" - свідоме протермінування платниками податків податкових відрахувань до державного бюджету. За час такого затягування гроші знецінюються, в результаті чого виграє платник податку, а дефіцит державного бюджету зростає.

Монетаризація дефіциту державного бюджету може не супроводжуватись емісією готівки, а здійснюватись у вигляді розширення кредитів центрального банку підприємствам за пільговими ставками або у формі відтермінування платежів.

Дефіцит бюджету, який безпосередньо фінансується центральним банком, має негативний вплив на платіжний баланс, оскільки збільшується пропозиція грошей. Він породжує збільшення попиту на вітчизняні та імпортні товари, різні фінансові активи, що призводить до зростання цін і підвищення рівня інфляції.

У перехідних економіках монетаризація дефіциту державного бюджету використовується у випадках значного зовнішнього боргу, вичерпаних можливостей внутрішнього боргового фінансування та різкого зменшення офіційних валютних резервів центрального банку.

Внутрішнє боргове фінансування державного дефіциту передбачає випуск урядом облігацій державної позики та інших державних цінних паперів, які забезпечують збільшення попиту на кредитні ресурси. Державні цінні папери будуть користуватися попитом за умови більшого доходу з них порівняно з іншими варіантами вкладання грошових коштів. Якщо доход буде низьким, то можливості внутрішнього боргового фінансування державного дефіциту значно зменшаться незалежно від рівня розвитку внутрішнього ринку капіталу. В такому випадку власники коштів купуватимуть не облігації, а товари, вкладатимуть кошти за кордоном. Цей спосіб фінансування державного дефіциту не усуває загрози зростання інфляції, а лише відтерміновує її.

В умовах перехідної економіки внутрішнє боргове фінансування державного дефіциту пов´язане з незначними витратами у випадках, коли внутрішня пропозиція фінансових ресурсів відносно еластична, зовнішнє боргове фінансування відносно дороге або обмежене, інфляція досягла високих темпів

або є неминучою.

Зовнішнє пільгове фінансування бюджетного дефіциту (наприклад, отримання субсидій, пільгових позик за низькими ставками з тривалими періодами погашення) є найбільш привабливою формою. Вона ефективна за умови, якщо внутрішні процентні ставки вищі за середньосвітові, і є можливість відносно стабілізувати валютний курс.

Однак, якщо макроекономічна політика спрямована на відносне скорочення внутрішнього боргового дефіциту бюджету за рахунок використання зовнішніх джерел, то відновити рівновагу платіжного балансу складно. При цьому не усувається дефіцит державного бюджету, а навпаки, збільшується зовнішня заборгованість.

Досвід розвинених країн свідчить про те, що зовнішнє фінансування бюджетного дефіциту є менш інфляційним, ніж монетаризація, оскільки зовнішні позики сприяють розширенню імпорту, активізують пропозицію товарів на внутрішньому ринку.

Отже, залучення коштів іноземних джерел для фінансування державного дефіциту може бути ефективним за умов організації концесійного фінансування; дефіциту капіталу на внутрішньому ринку при високій внутрішній нормі прибутку; незначних первинних розмірів зовнішнього боргу; сприятливих перспектив розширення ринку і нормального торговельного балансу.

1. Радянсько-німецькі договори 1939р. і західноукраїнські землі.

2. Напад Німеччини на СРСР. Початковий період війни.

3. Німецький окупаційний режим і антинацистський опір в Україні.

4. Визволення України від німецьких загарбників. Закінчення Другої світової війни. Вклад України в розгром гітлерівської Німеччини і її сателітів.

Література:

В.В.Світлична Історія України, К. 2005 ст.251-266

1. В 30-ті роки значно ускладнились міжнародні відносини внаслідок кризи 1929-1933р. у провідних країнах світу. В результаті сформувались 2 блоки держав: США, Великобританія, Франція, з одного боку, та Німеччина, Італія, Японія з іншого. Останні створили Антикомінтернівський пакт проти СРСР. Тут до влади прийшли фашистські режими, які прагнули до світового панування. США, Великобританія і Франція підтримували цю політику(1938-Судети-до Німеччини; 1939р. – дозволили окупацію Угорщиною Закарпатської України).Головне – вони хотіли спрямувати агресію проти СРСР і тому потерпіла поразки спроба створення системи колективної безпеки. І Сталін пішов на союз з Німеччиною. 23.08.1939р. був підписаний радянсько-німецький Договір про ненапад та секретний протокол про розподіл сфер впливу у Європі. До СРСР необхідно було приєднати: Фінляндію, Естонію, Латвію, Західну Білорусь, Західну Волинь і Східну Галичину. Німеччина отримувала свободу дій у Європі. І 1 вересня 1939 року розпочала ІІ світову війну нападом на Польщу. СРСР за 12 днів з 17.09.39р. зайняв територію Західної України і Західної Білорусії і пояснив це захистом проти фашизму.

28 вересня 1939 року союз Німеччини і СРСР був скріплений Договором про дружбу і кордони: СРСР – забирав під сферу впливу Литву, Бессарабію і Північну Буковину, останні були приєднані до СРСР у червні 1940 року. До Німеччини відходили Лемківщина і Холмщина.

Незабаром відбулося офіційне оформлення входження цих земель (жовт.– лист 1939, серпень 1940р.) до складу УРСР.

Після цього почалась активна радянізація західноукраїнських земель, яка мала суперечливий характер:

Позитивні наслідки: забрали польські маєтки і передали українцям; відбулася українізація освіти і ліквідації неписьменності; запровадили безкоштовне медичне обслуговування; створення системи соціального забезпечення.

Негативні: створений був репресивний режим:;

- розгромлені всі політичні партії і громадські організації, арештували власників підприємств і банків, уніатів, землевласників, розстріляли польських офіцерів(1940р. – Катинь, Харків). Всього репресували 10% населення.

- розпочалась примусова колективізація села;

- утворилась командно-адміністративна система управління;

- органи влади залежали від КПУ;

- ліквідоване релігійне майно, релігійні заклади.

В цілому об’єднання західноукраїнських земель з УРСР мало історичне значення: вперше за декілька століть українці опинились в межах однієї держави, хоч режим і не відповідав інтересам держави.

2. Початок війни для Радянського Союзу був несподіваним, оскільки Сталін не вірив у порушення договору з Німеччиною. 22.06.0141р. гітлерівці напали на СРСР. Їх союзниками були Фінляндія, Румунія, Італія, Словаччина.

Планом «Барбаросса» передбачалось захоплення німцями СРСР за 2-2,5 місяці по лінії Архангельськ-Астрахань. Німці наступали у 3-х напрямках:

1) Західному – на Ленінград;

2) Центральному – на Москву;

3) Південному – на Київ.

Україна повинна була стати плацдармом для наступу на Кавказ і Закавказзя. Гітлерівці планували виселити з України мільйони людей і заселити німцями, а частину земель передати союзникам.

Обороняв Україну південно-західний фронт на чолі з Я Черевіченком. На кінець 3-го тижня німці захопили територію вглиб України на 300-350 км., у Північному напрямі – на 500км., у центральному – на 600км. Червона Армія втратила 850 чоловік(у 10 разів більше за Німеччину).

Причини поразок радянських військ:

- прорахунки радянського керівництва в оцінці воєнно-політичної ситуації;

- неукомплектованість Червоної Армії командирськими кадрами (репресовано 20% їх напередодні війни)

- незавершеність заходів по зміцненню західних кордонів.

У перший період війни були такі оборонні операції: 7.07.- 26.09.1941р. – оборона Києва, коли Червона Армія втратила 665 тис. солдат і офіцерів.

5.08. – 16.10.1941р. – оборона Одеси;

30.10.41р. – оборона Севастополя(300 днів)

Наприкінці 1941р. гітлерівці окупували майже всю Україну.

Сталінське керівництво прийняло рішення про створення Ставки головнокомандувача, розіслало Директиву прифронтовим областям про захист; створено було державний комітет оборони на чолі зі Сталіним, почали формуватись дивізії ополчення, евакуація на схід матеріальних і людських ресурсів. З України було евакуйовано понад 550 підприємств, АН України, вузи, 3,5 млн. робітників. Все, що не можна було вивезти, знищили.

5-6 грудня 1941 року відбулася перша велика перемога радянської армії під Москвою, але у 1942році були невдачі – під Харковом(травень 1942р.) коли загинули 3 армії і 40 тис. чоловік попало у полон; у Криму – захопили Севастополь.

22 липня 1942 року після захоплення міста Свердловська Ворошиловградської області німці остаточно окупували Україну.

3. Захопивши Україну, німці розчленували її:

- Буковина, Одеська, Ізмаїльська обл., частина Вінницької та Миколаївської області були віддані Румунії; («Трансністрія»)

- Галичина разом з польськими територіями ввійшла до складу окремого генерал-губернаторства

- 63,6% території України входило до Рейхскомісаріату «Україна» на чолі з Е.Кохом.

- Чернігівська, Сумська, Харківська область та Донбас були підпорядковані військовому командуванню.

1. Українців масово почали знищувати, особливо євреїв (Бабин Яр – 220 тис, Дробицький ЯР – 60 тис), Яківський концтабір у Львові – 160 тисяч осіб). Всього ж за окупацію було вбито 3,9 млн. мирного населення і 1,3 млн військовополонених;

2. гітлерівці грабували матеріальні і людські ресурси. До Німеччини вивозились продовольство, обладнання, сировина, чорнозем. На примусові роботи вивезено 2,4 млн чоловік. Німці зберегли колгоспи.

3. обмежувалось постачання міст продовольством, медобслуговуванням, освітою.

«Новий порядок» викликав рух Опору, який мав 2 течії:

1) Радянський (партизани і підпільники)

2) Національно – визвольний (ОУН)

Радянський рух опору

Дії партизанів координував Український штаб партизанського руху на чолі з М. Попудренком, О. Сабуровим, І. Боровиком, П. Вершигорою, М.Наумовим

Форми боротьби партизан:

- диверсії на мостах і лініях зв’язку,

- розгром штабів,

- диверсії на залізницях (1943р – рейкова війна),

- рейди в тил ворога (С.Ковпак).

В Україні діяли 21 підпільний обком партії і 9 обкомів комсомолу, які організовували підпільний рух.

Загальна чисельність партизан складала від 500 до 20 тис. чол..

3. Національно – визвольний рух Опору прагнув до відродження незалежної української держави. До початку війни ОУН співробітничала з німцями. В німецькій армії був створений Легіон українських націоналістів, але спробу проголосити незалежну Україну 30.06.1941р у Львові не підтримала Німеччина. Керівників ОУН було заарештовано, почався терор проти них. ОУН розгорнула партизанські загони, які у жовтні 1942 року об’єднались в УПА на чолі з Р.Шухевичем (Тарас Чупринка) ОУН-УПА вів боротьбу проти радянської влади і польської. У жовтні-листопаді 1943 року вони провели 47 боїв проти радянських партизан. УПА нараховувала від 30-40 тис до 100 тис чоловік. Боротьба радянської влади проти ОУНівців продовжувалась до 1951 року.

4. Визволення України було започатковане Сталінградською битвою. Перші населені пункти були звільнені у грудні 1942 року, масове ж звільнення відбулося після Курської битви 5.07-23.08.1943року. 23.08.1943 року – звільнено Харків, 6.11.1943 року – Київ.

У 1944р здійснено було ряд наступальних операцій:

- Житомирсько-Бердичівська (грудень 1943-січень 1944р);

- Корсунь-Шевченківська (січень-лютий 1944р);

- Рівненсько-Луцька(січень-лютий 1944р);

- Криворізька (січень-лютий 1944р);

- визволення Одеси і Миколаєва (березень-квітень 1944р);

- Львівсько-Сандомирська операція (липень-серпень 1944р);

- Східно-Карпатська операція (вересень-жовтень 1944р).

У ході визвольних операцій загинуло 3,5 млн воїнів

Війна завершилась 8.05.1945 року капітуляцією Німеччини, а 2.09.1945 року капітулювала Японія.

Українці воювали проти фашизму у складі СРСР, антифашистського руху опору у складі американської, канадської, австралійських частин на території України і європейських країн. Загинуло 6 млн українців, кожний 3-й загинув, кожний 2-й став інвалідом. Серед керівників боротьби проти німців було багато українців: А.Єременко, С.Тимошенко, Р.Малиновський, І.Черняховський, П.Рибалко, М.Москаленко.З 15 фронтів, які діяли в період війни. більше половини очолювали українці. Великий внесок внесли працівники тилу, вчені, медики, діячі літератури і мистецтва.

Втрати України

Україна втратила понад 10 млн військових і цивільних людей.

Матеріальні втрати досягли 1,5 трильйонів крб., зруйновано було 714 міст і містечок, 28 тис сіл, 16150 промислових підприємств, 18 тис медичних закладів, 33 тис закладів освіти.

Україна внесла значний внесок у перемогу над гітлерівською Німеччиною у Другій світовій війні.

Питання для закріплення матеріалу:

1.Які радянсько-німецькі договори були підписані напередодні Другої світової війни? Який їх вплив на долю України

2.Назвіть причини поразки радянських військ у перший період війни.

3.Коли була повністю окупована гітлерівцями Україна?

4.Назвіть два рухи опору в Україні.

5.Коли була повність визволена Україна від фашистів?

6.Який внесок України у перемогу над гітлерівською Німеччиною і її союзниками

Дата добавления: 2014-01-04