Удосконалення митно-тарифного регулювання в Україні у рамках Євроінтеграційного курсу

У зв’язку з необхідністю зайняти своє місце у міжнародному поділі праці в Україні достатньо уваги приділяється державному регулюванню зовнішньої торгівлі. Це потребує використовувати економічні механізми та інструменти, серед яких найбільш цивілізованим на даний час є митно-тарифне регулювання – найважливіший механізм державного регулювання зовнішньої торгівлі. У всьому світі воно є прикладом економічного регулювання і відповідає вимогам ринкової економіки в порівнянні з нетарифними обмеженнями, які переважно мають характер державного, силового регулювання зовнішньої торгівлі.

Митне-тарифне регулювання - це найважливіша складова митної справи, одна з основних функцій митних органів будь-якої країни. Згідно з принципами Генеральної угоди з тарифів та торгівлі/ Світової організації торгівлі (ГАТТ/СОТ) митно-тарифна політика держави спрямована на регулювання зовнішньої торгівлі, захист внутрішнього ринку і стимулювання експорту.

Митно-тарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності розпочалось в Україні з отриманням державою незалежності в 1991 році. Основи правового фундаменту митно-тарифного регулювання закладені законом України «Про Єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992 року № 2098-XII. Саме цей закон визначив основні напрямки тарифного регулювання, ввів у законодавство України такі поняття:

- ввізне, вивізне, спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне мито;

- митна вартість товарів, країни походження товарів.

Закон зазначив види мита за способом справляння, адволорне, комбіноване, специфічне; регламентував процедуру нарахування і сплати мита і надання тарифних преференцій.

Обкладення товарів й інших предметів ввізним митом при їх ввезені на митну територію України здійснюється за ставками Єдиного митного тарифу України (далі - Тариф), який є систематизованим зведенням ставок ввізного мита.

Згідно з декретом Кабінету Міністрів України від 11 січня 1993 року № 4-93 «Про Єдиний митний тариф України» та законом України від 5 лютого «Про Єдиний митний тариф» ввізне (імпортне) мито сплачується у національній валюті України. Мито, що підлягає оплаті, нараховується митними органами згідно зі ставками, діючими на день надання вантажної митної декларації до митного оформлення.

Нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають його обкладенню, проводиться на базі їх митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України. При визначенні митної вартості до неї включаються ціна товару, зазначена в рахунку-фактурі, а також які фактичні витрати, якщо їх не включено до рахунку-фактури.

Порядок визначення митної вартості товарів встановлений постановою Кабінету Міністрів від 05.10.98. № 1598 «Про затвердження порядку визначення митної вартості товарів та інших предметів у разі їх переміщення через митний кордон України». Залежно від країни походження товарів при ввезенні їх в Україну застосовується пільгові або повні ставки ввізного мита, передбаченні Тарифом.

Законом України від 03.04.97 № 170/97-ВР «Про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань обкладення ввізним митом товарів й інших предметів, які ввозяться на митну територію України» на основі бази міжнародних договорів, затверджений перелік країн, до яких Україна застосовує режим найбільшого сприяння або національний режим (55 країн) і до яких Україна застосовує режим вільної торгівлі (13 країн).

До товарів, що походять з країн, до яких Україна застосовує режим найбільшого сприяння або національний режим, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, до товарів з інших країн застосовуються повні ставки ввізного мита.

Необхідно зазначити, що митно-тарифна політика держави, яка здійснює радикальні економічні перетворення, повинна служити двом основним цілям:

1) забезпечувати належний рівень надходжень до державного бюджету і тим самим робити певний внесок у макроекономічну стабілізацію;

2) створювати рівні умови для конкуренції вітчизняних й іноземних виробників (це на першому етапі може передбачати тимчасове застосування обмежених виробників, які здійснюють перебудову виробництва, його раціоналізацію і реструктуризацію, впроваджують нові методи управління з метою підвищення конкурентоспроможності).

Україна як світова держава створила інститути регулювання міжнародної торгівлі порівняно недавно. При створенні тарифної та митної системи наша держава виходила з того, що як інструмент торгівельної політики, тариф виконує функції:

- джерела бюджетних надходжень (фіксальна функція). Для нашої країни, як і більшості країн, це важливе джерело державних прибутків;

- спосіб захисту національної промисловості і вітчизняних виробників, оскільки до ставки тарифу додається і ціна імпортних товарів. У цьому полягає захисна функція тарифу;

- раціональне використання іноземної валюти для поповнення валютних резервів і в соціальних цілях.

Як показує міжнародна практика, рівень митно-тарифного захисту для забезпечення ефективності повинен бути невисоким – не більше 10-15%. У будь-якому випадку граничний рівень оподаткування ввізного мита не повинен бути перевищувати 30%. Перевищення цього рівня може призвести не до збільшення надходжень до державного бюджету, а навпаки – до скорочення цих надходжень.

Понад те, дуже високі ставки мита і податків на імпорт не захищають національних товаровиробників, а призводять до значного порушення умов конкуренції на внутрішньому ринку.

Україна з 1994 року почала вести переговори щодо приєднання до Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (ГАТТ) і вступу до Світової організації торгівля (СОТ). У зв’язку з цим уже з 1995-1996 років національне законодавство України поступово приводиться до вимог ГАТТ і основних угод Уругвайського раунду (1994 року), основним лейтмотивом яких виступає лібералізація міжнародної торгівлі і зняття будь-яких обмежень в цій сфері. Митно-тарифна політика є, мабуть, найголовнішим напрямком такого реформування. Тому вже 6 квітня 1996 року Указом Президента України № 225/96 затверджена «Концепція трансформації митного тарифу України на 1996-2005 роки згідно з системою ГАТТ/СОТ».

Вказана концепція визначала основні принципи та напрямки поступового зниження ставок ввізного мита митного тарифу України для їх реалізації українською стороною в переговорному процесі для забезпечення гарантованого доступу до товарних ринків у рамках приєднання України до ГАТТ і її вступу в СОТ.

Головними цілями концепції були:

- інтеграція економіки України в світову ринкову систему;

- забезпечення доступу товарів, які експортуються з України, на зовнішні ринки (тобто створення приблизно рівних умов митного оподаткування імпортних товарів в Україні і в країнах-членах ГАТТ/СОТ);

- забезпечення стабільного і прогнозованого розвитку економіки України, залучення іноземних інвестицій;

- приведення товарної номенклатури і рівня ставок ввізного мита до норм і вимог угод ГАТТ/СОТ і Гармонізованої системи опису і кодування товарів (ГС 1996);

- встановлення режиму найбільшого сприяння в сфері зовнішньої торгівлі з країнами-членами СОТ.

Кінцевою метою трансформації митного тарифу України є досягнення після закінчення перехідного періоду рівня середньозваженої ставки ввізного мита не більш ніж 14%. Середньозважена ставка ввізного мита – це відношення ставки на певний товар, помноженої на обсяг імпорту цього товару, до загального обсягу імпорту всіх товарів.

У зв’язку з цим подальше покращення митно-тарифного регулювання знайшло відображення в проекті нового Митного кодексу України, який 16 грудня 1998 року був прийнятий у першому читанні Верховною Радою і нині доопрацьовується у відповідних комітетах Верховної Ради України.

Проектом передбачалось впровадження положень угод ГАТТ про правила митної оцінки товарів, визначення країни походження товарів, освітлюється питання кодування товарів і т.п. За оцінками провідних фахівців багатьох країн і економічних організацій, проект нового Митного кодексу України відповідає європейським і міжнародним стандартам, високим юридичним вимогам країн з ринковою економікою до нормативних документів такого рівня.

Основна мета проекту – це уніфікація двох основних діючих на даний час актів з питань митно-тарифних систем різних країн. На обґрунтування цієї політики спрямовані і висновки західних економістів, за якими митні тарифи уповільнюють економічний прогрес, не відповідають інтересам індустріалізації країн, що розвиваються. Тому лібералізація зовнішньої торгівлі має відігравати домінуючу роль у процесі трансформації економіки України. Тому державою був врахований черговий етап у діяльності СОТ- IV Конференція в столиці Катару (м. Доха), яка завершилася 14 листопада 2001 року. Розпочався новий раунд переговорів щодо вдосконалення правил світової торгівлі в напрямку її лібералізації. Домовленості СОТ стосовно митного регулювання спрямовані на перехід від застосування специфічних ставок мита до адвалерних, що зробить митно-тарифну систему прозорішою.

Митно-тарифна політика в Україні повинна бути важелем забезпечення економічного зростання, збільшення конкурентоспроможності вітчизняної продукції і розширення експортних можливостей національної економіки. В цьому контексті було потрібно вирішити два завдання:

- підтримати та захистити національних виробників від експансії іноземних товарів на період модернізації й реконструкції окремих галузей економіки;

- забезпечити пожвавлення ділової та інвестиційної активності.

Для виконання поставлених завдань необхідне застосування двох альтернативних стратегій: по-перше стратегії максимально уніфікованого захисту, яка полягає у запровадженні єдиної адвалерної ставки мита на всю номенклатуру імпортних товарів. По-друге стратегії селективно-уніфікованого захисту, яка сконцентрована на митно-тарифному захисті винятково перспективних галузей економіки з одночасним відкриттям внутрішнього ринка в секторах виробництв з низькими показниками діяльності.

У результаті вступу України до СОТ завершені тарифні переговори с учасниками цієї організації на взаємовигідній основі. Такі переговори були направлені на значне зниження загального рівня тарифів і інших зборів на імпорт і експорт. Результатом скріплення тарифних ставок стало забезпечення для нашої країни гарантованого доступу на ринки інших учасників СОТ. У той же час найпривабливішим інтеграційним процесом для України є євроцентризм і пов'язана з цим позиція щодо Євросоюзу.

Вперше така позиція на законодавчому рівні була сформульована в Головних напрямах зовнішньої політики України, що були схвалені Постановою Верховної Ради України у липні 1993 р.

Двосторонні відносини на першому етапі обмежувались Угодою про партнерство на співробітництво (УПС) між Україною та ЄС (Люксембург, червень 1994 р.), яка була остаточно ратифікована після складної процедури правового затвердження парламентами країн – членів Європейського союзу. Нормативні положення цієї угоди становили основу для всебічного розвитку співробітництва, зокрема визначалися взаємні принципові та технічні домовленості та перспективи щодо торгівлі товарами між Україною та ЄС, покращення діяльності компаній та виробничого інвестування, системи розрахунків та руху капіталів тощо. Особливу увагу було приділено виробничій кооперації та науково-технічному співробітництву. Серед галузевих пріоритетів були зазначені агропромисловий комплекс, енергетика, ядерна енергетика, транспорт, космічна галузь, охорона навколишнього середовища.

На другому саміті у Відні (червень 1998 р.) була знайдена нова формула, що більше відповідала існуючим реаліям, а саме: йшлося про «унікальне і стратегічне партнерство». Україна висловила свою зацікавленість у розвитку довгострокової стратегії двосторонніх відносин з ЄС, підкреслюючи, що європейський вибір України є незмінним, а місце України як центральноєвропейської держави у сучасній Європі є чітко визначеним. Незаперечним пріоритетом України стає набуття асоційованого, а згодом і повного членства в ЄС. Для реалізації цього курсу приймається низка нормативних актів: Указ Президента України від 11 червня 1998 р. «Про затвердження стратегії інтеграції України до Європейського Союзу», а також Указ від 24 лютого 1998 р. «Про забезпечення виконання угоди про партнерство і співпрацю між Україною а ЄС та удосконалення співпраці с ЄС» з метою реалізації положень країни інтеграції України в ЄС урядом України була розроблена програма інтеграції України до ЄС (схвалена Указом ПУ 14.09.00 № 1072), де охоплено практично всі сфери суспільного життя держави з метою досягнення європейських критеріїв.

Механізм реалізації Програми передбачав щорічне розроблення і виконання Плану дій з реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до ЄС із відповідним систематичним моніторингом.

Декларація пріоритетної орієнтації України на інтеграцію в ЄС досить чітко була висловлена у Посланні Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки». Етапи цього процесу передбачали:

- 2002-2003 рр. – набуття Україною членства в СОТ;

- 2003-2004 рр. – проведення переговорного процесу та підписання Угоди про асоціацію України та ЄС. Зміна УПС на європейську Угоду про асоціацію України та ЄС мала визначити новий формат відносин, який відповідав би достроковим інтересам України і наближав її кінцевої мети – утворення передумов набуття повноправного членства в Євросоюзі;

- 2003-2004 рр. – проведення переговорного процесу щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, яка б передбачала функціонування ринкових інститутів, гарантування правових норм у діловій сфері, стабільні та недискримінаційні правові рамки, чітко визначені права власності, застосування відповідних правил походження товарів, належну організацію прикордонної інфраструктури тощо;

- 2002-2007 рр. – приведення законодавства України у відповідність до вимог законодавства ЄС у пріоритетних сферах;

- 2004-2007 рр. - виконання процедур, необхідних для набуття чинності Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, щоб Україна була краще інформованою щодо внутрішніх перетворень в Євросоюзі, брала неформальну участь у переговорах стосовно різних питань загальноєвропейського масштабу і значення, отримала полегшений та в більших обсягах доступ до фінансових ресурсів ЄС;

- 2005-2007 рр. – проведення переговорного процесу та створення Митного союзу між Україною та ЄС, метою якого має стати поступове усунення митних, правових і технологічних перешкод у цій сфері;

- 2007-2011 рр. – повне виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС Копенгагенських критеріїв в Євросоюзі. Однак геополітичні і економічні обставини змінили строкові параметри реалізації стратегії. Однією з причин стало й поширення складу ЄС.

Митні процедури в торгівлі між Україною і новими членами ЄС регулюються Митним Кодексом ЄС, що набув чинності 1 січня 1994 р. Але в ході підготовки до вступу країни-кандидати вже значною мірою перейшли на митні процедури ЄС, тому можна вважати, що українські експортери вже адаптовані до нових правил митного оформлення.

Приведення національних зовнішньоторговельних режимів у відповідність до Спільної торговельної політики ЄС вимагатиме і приєднання до Генеральної системи преференцій Євросоюзу, що означатиме появу нових можливостей виходу України на ринки нових країн-членів. Разом з тим останніми роками українські експортери використовували пільги за зазначеною системою лише на 50% (оскільки основні експортні товари України потрапляють під виключення з цієї системи, бо обсяги пільг не виправдовують витрат на їх отримання). Це означає, що ситуація для українських експортерів потенційно може ускладнитися – через використання країнами, які розвиваються, великими можливостями в рамках згаданої Генеральної системи преференцій ЄС. Одночасно можна чекати поліпшення доступу на ринок ЄС унаслідок імплементації ЄС відповідних обов'язків, які випливають з домовленостей Уругвайського раунду багатобічних торгових переговорів в рамках ГАТТ і подальших домовленостей в рамках СОТ. Стратегія створення єдиного внутрішнього ринку ЄС доповнюється його стратегією доступу на зовнішні ринки, реалізація якої почалася в 1996г. Одним із завдань цій стратегії є поліпшення середовища, в якому діють європейські компанії. Очевидно, що розширення ЄС супроводжуватиметься його активізацією у напрямі просування своїх виробників на ринки трьох країн в цілому і України окремо. А це означатиме посилення тиску в плані відкриття українського ринку. З моменту розширення ЄС обов'язки України, які впливають з Угоди про партнерство і співпрацю, стосуватимуться і нових країн-кандидатів. Йдеться, зокрема, про питання торгівлі товарами і положення, які впливають на підприємницьку діяльність і інвестиції; умови праці; умови, що впливають на створення і діяльність компанії; транскордонні послуги між Співпрацею і Україною; потокові платежі і капітал; конкуренцію; захист інтелектуальної власності і співпрацю в області законодавства. А значить, виникне необхідність в переведенні регулювання всієї системи взаємин з новими членами ЄС на посаді, певними рамками співпраці України з ЄС.

Дуже чутливою сферою в цьому аспекті залишатиметься стандартизація. Очевидно, що, за інших умов, перспективи проникнення України в ЄС (включаючи нових членів Союзу) більшою мірою визначатимуться технічним рівнем і якістю її товарів. У цьому контексті введення новими країнами – членами європейських норм і процедур технічного, санітарного, фітосанітарного, ветеринарного, екологічного характеру, а так само правил захисту прав споживачів може істотно обмежити можливості українського експорту, враховуючи відставання по технологічному рівню і рівень якості у ряді галузей економіки, які характеризуються найбільшою динамічністю міжнародної торгівлі. Невідповідність у ряді секторів українських стандартів і норм європейським стандартам, невизнання українських сертифікаційних процедур в ЄС була істотним бар'єром на шляху співпраці з Євросоюзом, а з його розширенням може перетворитися на масштабну проблему. В той же час, слід врахувати, що в 2001 році в Україні почали створюватися законодавчі передумови для вирішення цього питання: прийняті Закони України «Про стандартизацію», «Про підтвердження відповідності», «Про акредитацію органів оцінки відповідності», які містять положення, узгоджені з нормами ГАТТ/СОТ. З метою мінімізації негативних наслідків в торговельно-економічній сфері, пов'язаних з розширенням ЄС, Україна розраховує на:

- розвиток системи зовнішньоекономічних відносин між Україною і ЄС шляхом укладення Договору про зону вільної торгівлі на тимчасово асиметричній основі, що приведе, зокрема, до поліпшення доступу українських експортерів на ринки країн ЄС на умовах збереження тимчасових обмежень імпорту окремих товарів і послуг в Україні відповідно до положення про захисні заходи ГАТТ/СОТ;

- збереження рівня традиційних товарних потоків між Україною і ЄС після розширення ЄС шляхом його збільшення квот на «чутливі» товари українського експорту до країн – кандидатів на вступ в ЄС;

- поширення в повному об'ємі на Україну системи преференцій, яка діє в рамках ЄС, з отриманням об'єму податків, аналогічних тим, які були надані країнами, які розвиваються, згідно з Ломейськімі умовами;

- реалізацію домовленостей, досягнутих між Україною і ЄС з приводу продовження і надання додатковій технічній допомозі з боку ЄС в рамках Програми TACIS з питань гармонізації українського технічного законодавства з європейським;

- проведення переговорів з приводу взаємного визнання результатів сертифікаційних процедур ЄС і України, хоч би в окремих пріоритетних галузях.

Реалізації загальних стратегій періодично висвітлюють в спеціальних доповідях, які готуються робочими групами ради ЄС. У доповіді по Україні в період головування в ЄС Греції і Італії, підкреслюється важливість підключення України до виробленої в 2003р. програми ЄС «Розширена Європа – Нове сусідство». При цьому в документі особливо відмічено, що дана програма не пов'язана з питаннями гіпотетичного членства в ЄС, тобто як не припускає, так і не виключає такого розвитку в майбутньому. Серед досягнень у відносинах з Україною вказана участь українських поліцейських в операції ЄС в Боснії і Герцеговині, її внесок в сумісні учення ЄС і НАТО по врегулюванню криз, а так само підключення України до європейського супутникового проекту «Галілео». У доповіді виражений інтерес до потенціалу України в області дальньої транспортної авіації. Серед інших напрямів співпраці є підтримка Європейським союзом дій України з поліпшення екологічної ситуації і реформ у сфері енергетики. Європейський союз забезпечує так само технічну підтримку становлення в республіці ринкових механізмів на основі «українсько-європейського політичного і правового консультативного центру», що функціонує в рамках програми ТАСIS. Тим самим перспектива входження України в ЄС багатоетапному процесі, що вимагає вдосконалення процесів регулювання в тарифно-митному середовищі.

Дата добавления: 2014-01-04