Вплив інтеграційних процесів на формування національної економіки

Важливою складовою національного розвитку стає економічна та геополітична визначеність у сучасній системі світогосподарських координат з урахуванням різних вимірів економічної інтеграції.

Україна має двосторонні відносини майже з усіма країнами світу, а в процеси транснаціоналізації включена переважно з позицій країни розташування філіалів і представництв ТНК. На регіональному рівні шляхом реалізації стратегії багатополюсності Україна має офіційно визначений євроінтеграційний пріоритет з одночасним розвитком взаємовигідної співпраці у межах інших регіональних угод із традиційними партнерами з країн СНД, Єдиного економічного простору (ЄЕП), Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) та ін. На глобальному рівні вона встановила відносини майже з усіма світовими регулятивними інститутами, такими як Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Міжнародна організація праці (МОП) та ін.

Відтак, зовнішня торгівля України розвивається під впливом двох протилежних тенденцій, пов’язаних з поступовою інтеграцією економіки у світову господарську систему при одночасному втягуванні її в орбіту регіонального товарообміну. Свідченням географічної переорієнтації зовнішньоторговельних зв’язків стало зростання питомої ваги різних країн світу в загальному обсязі зовнішньої торгівлі, а наслідком впливу іншої складової є переважання імпорту з країн СНД та Балтії.

Окремі постсоціалістичні країни, які стали на шлях радикального реформування своєї економіки (Польща, Чехія, Угорщина, Словенія та інші), досягли помітних успіхів і в зовнішній торгівлі. Це створило сприятливі умови для розширення виробництва, поліпшення життєвого рівня населення, переорієнтації зовнішньої торгівлі на нетрадиційні ринки і прискорило наближення стабілізації та розвитку. Розвиток ситуації в Україні відбувався, на жаль за іншим сценарієм.

Основною умовою створення сучасної системи управління зовнішньоекономічними відносинами, орієнтованої на впровадження виробничо-інвестиційної моделі, є оздоровлення економічного середовища, в якому функціонують національні виробники. Воно можливе лише при сприятливих наслідках процесів ринкового реформування та реструктуризації економіки, від темпів розвитку яких залежать масштаби відставання від економічних систем-лідерів внаслідок скорочення або збільшення тривалості періоду спаду та стагнації економіки, а також і конкретні умови інтеграції в світове господарство.

Досвід ринкових реформ свідчить про можливість суттєвих розбіжностей в оцінках кінцевих наслідків реалізації обраної стратегії економічного розвитку. Якщо держави “ринкового соціалізму” (Польща, Угорщина, Словенія) модернізацію своїх економічних систем підпорядкували створенню “доганяючої економіки”, здатної витримати натиск зовнішньої конкуренції, то більшість країн Центральної і Східної Європи та СНД віддали перевагу моделі реформування економіки, реалізація якої на початковому етапі взагалі не сприяла збереженню їх вихідного економічного та науково-технічного потенціалу [102, с. 30].

Україні потрібна орієнтована на перспективу активна зовнішньоекономічна політика, властива країнам з “доганяючою” стратегією розвитку.

Внаслідок розвитку міждержавних, міжкорпораційних відносин економічні кордони господарських зв’язків дедалі частіше не співпадають з державними, а основною умовою підвищення конкурентоспроможності економіки, використання переваг зовнішньої торгівлі та забезпечення доступу до світового доходу стає якнайширше входження національних виробничих, науково-технічних та фінансових структур у світову відтворювальну систему.

Україна, яка не приділяла належної уваги цим геоекономічним новаціям, не може й далі ігнорувати поширення в сучасних умовах відтворювальної (геоекономічної) або виробничо-інвестиційної моделі зовнішньоекономічних зв’язків. На відміну від нинішньої торговельно-посередницької орієнтації, ця модель передбачає участь усіх ланок відтворювального ланцюга, частина яких може бути винесена за рамки національної економіки.

Розширення сфери співробітництва стимулює постійні структурні зміни, спрямовані на ефективне використання інтелектуальних, виробничо-технологічних, кредитно-фінансових та інших ресурсів. Спільна діяльність може охоплювати організацію та управління виробництвом, науково-технічну та інвестиційну політику, розробку і реалізацію стратегії маркетингу.

Розглядаючи економічні аспекти євроінтеграції, наголосимо, що Україна внаслідок ринкової трансформації і лібералізації зовнішньої торгівлі опинилася в конкурентному середовищі. Сучасні тенденції економічного розвитку засвідчують, що на світовий ринок можуть успішно виходити не тільки потужні транснаціональні компанії, а практично кожен суб’єкт підприємницької діяльності, включаючи окремого громадянина. Це новий і ще недостатньо вивчений феномен, який надає специфічних рис глобальній економіці, що формується [80, с. 20]. Щоб успішно вирішити ці завдання потрібно мати довгострокову національну концепцію і стратегію економічного розвитку країни. Тільки за таких умов Україна може претендувати на включення в глобальні та європейські інтеграційні процеси.

Дата добавления: 2014-01-04