Теорії кредиту

Наукове дослідження кредиту розпочалося в епоху капіталізму, особливо на його вищій, монополістичній стадії розвитку.

На перших етапах розвитку теорії кредиту економічна думка була сконцентрована на дослідженні самого поняття кредиту, виходячи з моральних чи етичних міркувань. Зокрема, в кінці XVIII - протягом XIX ст. у західноєвропейській та російській економічній літературі досить поширеним було трактування кредиту як довіри, яку виявляє кредитор до свого боржника. Були спроби визначити кредит і як мінову операцію, що складається з двох розділених у часі частин: передачі цінностей і їх повернення або як тимчасове користування боржником цінностями кредитора.

В останньому визначенні суті кредиту вирішальне значення надається поверховому явищу кредитної операції: тимчасовому користуванню чужими цінностями. Проте воно виявилося значно суттєвішим від попередніх, оскільки в ньому зроблено крок до пізнання зв'язку з виробництвом через визначення мети такого користування. Тільки після того, як дослідження кредиту стало здійснюватися через пізнання механізму його зв'язку з суспільним виробництвом, відкрився шлях до формування наукової теорії кредиту. Кредит став розглядатися як об'єктивне явище, якому властива вартісна суть, і як специфічна форма суспільних відносин.

Проте до цього часу так і не знайдено однозначного вирішення основних проблем теорії кредиту і передусім визначення його ролі в процесі відтворення. За цим критерієм у світовій економічній думці чітко визначилися дві концепції, які одержали назву натуралістичної і капіталотворчої

Натуралістична теорія. Засновники натуралістичної теорії кредиту стали англійські економісти А. Сміт (1723-1790 рр.) і Д. Рікардо (1772-1823 рр.).

Основні постулати натуралістичної теорії кредиту:

• об'єктом кредиту є натуральні, тобто не грошові, матеріальні цінності;

• кредит - це рух натуральних благ і тому ці блага є лише способом перерозподілу існуючих у даному суспільстві цінностей;

• позиковий капітал ототожнюється з реальним капіталом;

• кредит виконує пасивну роль, а банки - це скромні посередники.

Представники натуралістичної теорії трактували кредит як засіб перерозподілу матеріальних цінностей у натуральній формі, не визнаючи ролі банків у створенні кредиту, участі кредиту в сприянні розширеного капіталістичного відтворення і, разом з тим, загостренні протиріч відтворення.

Одночасно представники натуралістичної теорії обґрунтували ряд суттєвих положень щодо кредиту, а саме:

• кредит не створює реального капіталу;

• кредит залежить від виробництва (не перебільшуючи його ролі);

• кредит залежить від позикового відсотка, від коливань і динаміки
прибутку.

Капіталотворча теорія. Основні концепції цієї теорії були сформульовані англійським економістом Дж. Ло (1671-1729 рр.).

Згідно з його поглядами, кредит займає становище, що незалежне від процесу відтворення і йому належить вирішальна роль у розвитку економіки. Кредит ототожнювався з грішми і багатством. Кредит може створювати багатство і капітал, а банки є творцями капіталу, а не простими посередниками. Проте ідеї Дж. Ло не витримали випробування практикою.

Історична довідка: Дж. Ло належить ідея організації емісійного банку, за допомогою якого можна привести в рух усі сили суспільства й збагатити країну. Посідаючи посаду міністра фінансів Франції у 1719 р., Дж. Ло 1720 р. перетворив свій приватний банк у державний Королівський банк, який випускав банкноти в порядку обліку векселів і розмінював їх на срібло. Проте випуск незабезпечених грошей, пов'язаний з придбанням акцій товариства "Компанія Індія", призвів до їх знецінення. Банк збанкрутував, а Ло втік з країни.

Заслуга Дж. Ло полягала в тому, що він першим зробив ставку на емісію банкнот з примусовим курсом і виявився пророком, бо кредитні відносини набули широкого розвитку в Європі в ХІХ-ХХ ст.

У міру розвитку кредитної системи капіталу ідеї Дж. Ло в XX столітті розвинули західні економісти Й. Шумпетер, А. Ган, які вважали, що кредит може бути безмежним, а тому безмежні капітал і депозити, які він створює. На їх думку, інфляційний кредит є рушійною силою відтворення та економічного зростання.

Помилковість поглядів цих учених полягала у виправданні кредитної експансії та інфляції. Криза 1929-1933 років розвінчала капіталотворчу теорію кредиту. Проте "раціональні зерна" теорії були використані Дж. Кейнсом і його послідовниками. Зокрема, були обґрунтовані принципи кредитного регулювання економіки через зниження норми позикового відсотка і відповідне розширення інвестицій, що призводить у кінцевому підсумку до збільшення виробничого і споживчого попиту, а відтак - до зменшення безробіття.

Послідовниками Кейнса виступали представники неокейнсіанської школи грошово-кредитного регулювання (П. Семюельсон, Л. Лернет, Дж. Гелбрейт). В основу їх поглядів покладено ідею Кейнса про необхідність активного втручання держави в господарські процеси, у тому числі і за допомогою кредиту.

Капіталотворча теорія отримує дальший розвиток у теорії монетаризму (М. Фрідмен, А. Берне, О. Файт), згідно з якою основними інструментами регулювання економіки є зміни грошової маси і процентних ставок, що дає змогу застосовувати кредитну рестрикцію чи експансію.

Примітка: 1). Кредитна експансія – інтенсивне розширення кредитних операцій у країні та на міжнародному рівні з метою одержання прибутку.

2). Кредитна рестрикція – підвищення процентних ставок, обмеження банківського кредитування, накладання обмежень на торговельні угоди – заходи, здійснювані урядом для оздоровлення економічної ситуації в країні.

Марксистська концепція кредиту бере свій початок з розвинутого А. Смітом і Д. Рікардо положення про внутрішній зв'язок кредиту з виробництвом. К. Маркс повністю сприйняв це положення і розвинув його у відповідності із своїми поглядами на закономірності розширеного відтворення. Передусім він виходив із єдності фаз відтворювального процесу і визначальної ролі виробництва в цій єдності.

Оскільки кредит — це відносини розподілу і обміну, він теж зумовлюється певним типом виробництва. В своєму аналізі Маркс постійно виходив з первинності виробництва і вторинності кредиту, з внутрішньої залежності кредиту і відсотку від процесів, що відбуваються в сфері виробництва.

Проте це положення було використане марксистами не для виявлення закономірностей руху кредиту, властивих йому при всіх формаціях, а для визнання соціально-політичних відмінностей кредиту в кожній з них. Це по суті звело нанівець значення вказаного положення в розвитку теорії кредиту.

Карл Маркс сприйняв від класиків політичної економії також положення про перенесення через кредит капіталу від одного суб'єкта до іншого і про посередницьку роль банків.

Важливе значення для теорії кредиту має також розроблена Марксом концепція позикового капіталу. З кругообігу капіталу він виділив грошову функціональну форму, яку проходить капітал у процесі кругообігу, в самостійний вид капіталу — позиковий капітал, який є об'єктом кредиту. Тому кредит у марксистському розумінні є формою руху позикового капіталу. Внаслідок цього в центрі марксистської теорії кредиту виявилися проблеми позикового капіталу.

К. Маркс відрізняв позиковий капітал від реального капіталу і від грошей. Якщо реальний капітал існує в трьох формах: виробничій, товарній і грошовій, то позиковий - - тільки в грошовій формі. Призначення реального капіталу — одержання додаткової вартості, а позикового — розподіл додаткової вартості на прибуток і відсоток. Отже, між реальним капіталом і кредитом виникло нове економічне явище — позиковий капітал, а зв'язок кредиту з виробництвом виявився не прямим, а опосередкованим. Це відкривало дорогу для переборення вузьконатуралістичного трактування суті кредиту, що й було згодом здійснено послідовниками Маркса.

Позиковий капітал існує тільки в грошовій формі. Тому від грошей, як таких, він відрізняється не формою, а суспільним призначенням. Призначення грошей зводиться до виконання ними певних функцій, а позикового капіталу — до забезпечення власникам доходу у формі відсотка. Спільність форми грошей і позикового капіталу створює можливість зростання маси останнього через збільшення кількості грошей в обігу. Тим самим відкривався шлях до зближення марксистської теорії кредиту з капіталотворчою.

Якщо сьогодні світова наукова думка, в основному, переборола вузьконатуралістичні погляди на природу та роль кредиту і банків у суспільному виробництві, то в цьому є певна заслуга К. Маркса і його послідовників. Об'єктом кредитних відносин в умовах ринкової економіки переважно виступають гроші, як загальний ресурс, за який можна придбати всі інші види ресурсів.

Дата добавления: 2014-01-04