Глобальні тенденції в сучасному світі та їх вплив на міжнародні відносини

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ТА ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ

Глобалізація є ключовим поняттям, що характеризує процеси світового розвитку на початку XXI століття. Її суть дослідники зводять до різкого розширення та ускладнення взаємозв’язків і взаємозалежностей народів й держав. Глобалізацію трактують як нову стадію суспільного розвитку у загальнопланетарному масштабі, нову якість соціальних зв′язків і суспільних процесів, яка стала можливою завдяки досягненням науки і техніки. Процес глобалізації складається із багатьох глибинних трансформацій, які відбуваються в різноманітних сферах людської діяльності.

Глобалізація (від латинської globus – куля, англійської global – всезагальний) – це процес становлення світу як єдиного простору, в якому долаються обмеження, що накладаються географією, а просторово роз′єднані елементи взаємодіють між собою.

Термін «глобалізація» вперше вийшов з-під пера Т.Левітта у 1983 році для позначення феномену злиття ринків певних продуктів, що виробляються великими багатонаціональними корпораціями. Сьогодні цей термін набув широкого використання та наповнився більшим набором трактувань.

Процес глобалізації має всеосяжний характер, його різні грані належать до предмета вивчення майже всіх суспільних наукових дисциплін, кожна з яких використовує власну понятійну мову, свій набір категорій, які часто не стикуються між собою і водночас часто перетинаються.

Наприклад, економічна наука концентрує увагу таких напрямках фінансової глобалізації, як становлення глобальних багатонаціональних корпорацій, регіоналізації економіки, інтенсифікації світової торгівлі, тенденціях до конвергенції. Соціологія враховує факти, які свідчать про зближення способів життя людей різних країн і регіонів під впливом універсалізації культури, її гібридизації. Представники технічних наук обговорюють техноглобалізм, поєднання нововведень, нових технологій, що виникають у окремих країнах, у єдиний комплекс технічних знань, виникнення технічних макросистем у сферах зв′язку, транспорту, виробництва, створення Інтернету та перетворення всіх людей у жителів єдиного «планетарного села» (термін ввів М.Маклюен у 1962 році). Філософія акцентує увагу на універсалізації людських цінностей тощо.

Наука про міжнародні відносини, досліджуючи процес глобалізації, основну увагу звертає на завершення періоду „холодної війни”, на пришвидшення процесів транснаціоналізації, посилення взаємозалежності країн, на становлення міжнародного порядку за допомогою ООН та інших міжнародних організацій.

Професор Паризького інституту політичних досліджень Б.Баді виділяє три виміри глобалізації, які інтегрують у собі всю різноманітність підходів до цього явища:

· Глобалізація як історичний процес, який розвивається протягом багатьох століть. Дослідники вважають, що реальний процес глобалізації розпочався у XV столітті, а найактивніше проявлявся у період з 1870 р. до середини XX століття. Сьогодні процеси глобалізації супроводжуються загостренням проблем виживання людства, багатоетнічності та багатокультурності.

· Глобалізація як гомогенізація світу, життя за єдиними принципами, прихильність до одних цінностей, підкорення загальним звичаям і нормам поведінки.

· Глобалізація як прояв зростаючої взаємозалежності, головним наслідком якої є руйнування державного суверенітету, зростаючий вплив транснаціональних недержавних утворень – етнічних діаспор, релігійних рухів, глобальних фірм, мафіозних угруповань.

До цих підходів можна додати трактування глобалізації як становлення всесвітнього фінансово-економічного простору, ринку планетарного масштабу, злиття окремих економік у глобальну систему. Окремим аспектом глобалізації є інформаційна революція, яка призводить до формування всесвітньої мережі спілкування на базі новітніх комп’ютерних і медіатехнологій, глобального телебачення.

Окрім вищенаведених трактувань глобалізація уявляється дослідниками як взаємодія трьох її основних форм. По-перше, це об’єктивне наближення держав на основі економічної, інформаційної та культурної взаємодії. По-друге, це дискурс, який обґрунтовує гегемонію США у світі з відкритими кордонами та вільним рухом капіталів. По-третє, це діяльність агентів глобалізму, транснаціональних корпорацій та міжнародних фінансових інститутів, що направлена на реалізацію цього процесу.

Деякі дослідники глобалізацію трактують як неминучу проблему сучасного світу, що проявляється у становленні світу як єдиного (спільного) простору, а рух до такого світу - як процес, що розпочався ще на ранніх етапах історії і нині став майже нездоланним. Інші дослідники вважають, що в наші дні існує реальна єдність людства, яка полягає в тому, що ніде не може відбутись нічого суттєвого без того, щоб це не торкнулося всіх. Наприклад, Е.Гідденс вважає глобалізацію процесом інтенсифікації світових відносин, які пов’язують віддалені один він другого місця таким чином, що локальні події формуються подіями, які відбуваються за багато миль звідси, і навпаки. Таким чином, глобалізація сьогодні позначає новий етап інтеграційних процесів у світі та веде до втягування великої частини людства в єдину відкриту систему фінансово-економічних, суспільно-політичних і культурних зв′яків на основі найновіших засобів інформатизації та комунікації.

У контексті вищесказаного виділяють природну чи горизонтальну глобалізацію та глобалізацію по вертикалі. Про перший тип йдеться, коли певні досягнення одних культур засвоюються іншими культурами в міру встановлення контактів між народами, а другий тип є наслідком спроб насильницького нав’язування однією стороною, партією чи релігією тих чи інших уявлень в інші соціокультурні регіони та традиції.

До основних проявів глобалізація сьогодні відносять інтенсифікацію транскордонних економічних, політичних, соціальних і культурних зв’язків, трансформацію світової економіки, тріумф західної системи цінностей, технологічну революцію з чисельними соціальними наслідками, нездатність національних держав впоратись із глобальними проблемами, які вимагають глобальних рішень, тощо.

Дослідники стверджують, що глобалізація як об’єктивний історичний процес має як позитивні, так і негативні наслідки для держав і народів світу. Саме тому стверджується про необхідність спільних дій держав і міжнародних організацій з метою пошуку способів зменшення негативного впливу глобалізації на загальний клімат міжнародних зв’язків і на конкретні соціальні та економічні процеси. Схожу позицію займає і В.Іноземцев, який вважає, що існує принаймні три причини, чому процес, який називають глобалізацією, є нонсенсом. По-перше, будь-які глобальні зміни породжуються найбільш розвинутими господарськими системами певної епохи. По-друге, як і раніше, сьогодні ці зміни не знищують бар’єрів, які поділяють світовий економічний та політичний простір, а ущільнюють їх, замінюючи умовні політичні кордони економічними перешкодами, які все складніше долати. По-третє, всі ці процеси є об’єктивними та підкореними тільки господарським закономірностям, в той час як політичним факторам відводиться роль фіксації вже досягнутих результатів. Таким чином, глобалізація, на думку цього дослідника, є ідеєю, яку використовують для позначення процесів формування однополюсного світу, в якості справедливої моделі світового порядку.

Отже, особливого поширення сьогодні набувають різноманітні протестні рухи, що отримали назву «антиглобалістський рух» чи «антиглобалізм» та виступають проти негативних наслідків процесів глобалізації, які здійснюються для втілення вузьких інтересів транснаціональних компаній та міжнародного фінансового капіталу. Для позначення таких рухів також використовують поняття «альтерглобалізм» – альтернативний глобалізм, що позначає модель глобалізації знизу та в інтересах громадян.

Основними завданнями антиглобалістських рухів є привернення уваги світової спільноти до недоліків неоліберальної моделі розвитку, що проявляється у соціальних, економічних, політичних, екологічних і культурних наслідках глобалізації, пошук альтернативи глобалізаційним процесам. Представники таких рухів пропонують реформування міжнародних економічних і політичних інститутів (СТО, МВФ, СБ), пропагують активну участь громадян у процесі прийняття політичних рішень і контролю за діяльністю транснаціональних корпорацій, надають визначальну роль неурядовим організаціям, які становлять основу антиглобалістського руху тощо. Таким чином, такі організації вважають необхідним запропонувати альтернативну концепцію побудови світу та по-іншому подивитись на світові проблеми. Вони заперечують право керівників багатих країн керувати світом, не беручи до уваги думку простих громадян. Для цього вони проводять масові мітинги, демонстрації та маніфестації з метою привернення уваги громадськості до негативних проявів глобалізації та особливостей самого руху. Найчастіше антиглобалісти намагаються перешкодити проведенню певних зустрічей представників міжнародних політичних, фінансових, економічних і торгівельних кругів, а також проводять різноманітні соціальні форуми, де обговорюються важливі питання світового економічного, політичного та соціального розвитку.

Антиглобалісти трактують себе як глобальний суспільний протестний рух, метою якого є реформування глобального громадянського суспільства, а не створення нової політичної влади. Вони вказують на неможливість світового прогресу шляхом поширення західних інституційних форм на все світове співтовариство, вважаючи, що це вигідно лише для Заходу та суперечить інтересам більшості країн світу. Наприклад, М.Цорн стверджує, що термін «глобалізація» не враховує тієї обставини, що процеси об’єднання, на які зазвичай посилаються її прихильники, поки охоплюють не більше 30% країн світу, а значить, не є істинно «глобальними». Для інших противників глобалізації остання є лише на третину реальна, а на 2/3 – це віртуальний винахід її адептів та ідеологів.

Дата добавления: 2014-01-04