Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Поняття «приватноправові відносини» й «іноземний елемент» - як складові предмету МПрП




В.Л.Чубарєв, не без підстав визначає, що оскільки МПрП має справу з фактичними відносинами, то таким, цілком очевидно що притаманні дві особливості:

· вони є приватними, тобто – невдалими відносинами, які, одночасно

· мають міжнародний характер.

У радянській доктрині МПрП, у зв’язку з цим, застосовувався термін «цивільно-правові відносини з іноземним елементом». Проте варто відзначити, що Р.А. Мюлерсон вважав цей термін не зовсім коректним і запропонував позначити предмет МПрП як «міжнародні відносини невдалого характеру».[12] Це пояснюється насамперед двома причинами, по-перше: філософи, історики, економісти, теоретики міжнародних відносин, наголошували, що ця категорія суспільних відносин належить до міжнародних. По-друге, сторони правовідносин невдалого характеру, підкоряються юрисдикції різних держав, їх право - і дієздатність, правосуб’єктність визначаються нормами національного права не однієї й тієї самої держави. Взаємовідносини цих сторін, що отримали свою правосуб’єктність на підставі норм національного права різних держав, не можуть підпадати під виключну юрисдикцію якоїсь однієї держави. А звідси, слід погодитись із думкою В.Л.Чубарєва у тому, що предмет МПрП у загальному вигляді можна визначити як приватні (невдалі) міжнародні відносини.

Доречно зауважити, що подібне окреслення предмета МПрП усуває одну специфічну складність, яка виникла в державах колишнього СРСР, та деяких інших постсоціалістичних країнах.

Справа у тому, що за запропонованим раніше терміном «private law» у відповідну сферу регулювання включалися будь-які відносини, що не потрапили до сфери «public law», тобто не мають відношення до конституційного, кримінального, адміністративного права тощо. Проте за радянських часів, неухильно виконувалась вказівка В.І.Леніна, за якою комуністи нічого «приватного» не визнавали та розглядали у сфері господарювання всі відносини як публічно правові.

Проте, на сьогодні, головною особливістю приватних міжнародних відносин, тобто відносин, що виникають у межах одного правопорядку, але так чи інакше пов’язані з іншим, є те, що вони не набувають статусу правовідносин, оскільки залишається невідомим, яке саме право слід застосовувати для їх остаточного регулювання.

Наприклад, громадянин США не вийшов на роботу на російське підприємство ЗАТ «Мострансгаз»4 липня 1997 р., пославшись на те, що дата 4 липня є національним святом його держави – Днем незалежності Америки. Зважаючи на той факт, що російські громадяни відпочивають 12 червня – у День незалежності РФ – він наголосив, що має право бути звільненим від роботи 4 липня. З точки зору роботодавця, яка базується на праві РФ, у даному випадку мав місце прогул. Водночас якщо застосувати до цього випадку право США , то для невиходу громадянина США на працю була вкрай поважна причина.



Отже, зазначені відносини стануть правовідносинами тільки після того, коли буде визначено, яке саме право – РФ чи США треба застосовувати для регулювання тієї конкретної ситуації, що склалася між російським роботодавцем та його американським робітником, та й то лише за умови, що ці відносини регулюються нормами відповідного права. Щодо останньої вимоги, варто наголосити, що у доктрині МПрП, зокрема вітчизняній, «загальним місцем» стало твердження, за яким об’єктом МПрП є правовідносини, ускладнені іноземним елементом.

Справа у тому, що стосовно певних фактичних відносин, які у тому чи іншому вітчизняному правопорядку врегульовано нормами права, внаслідок чого вони і стають правовідносинами, залишається невідомим, чи знайшли відповідні суспільні відносини своє правове регулювання у зацікавленому іноземному правопорядку. У противному разі (у разі відсутності такого), потрібно константувати, що відповідні правовідносини є неврегульованими у даному конкретному випадку нормами права.

У доктрині МПрП щодо характеристики ситуацій приведеного прикладу, як зазвичай використовується два підходи, в яких: зазначається, що до фактичного складу відповідних відносин «входять іноземний елемент», або що такі відносини ускладненні «іноземним елементом», тому завдяки такій обставині вини стають об’єктом регулювання МПрП.[13]

Таким чином, виходячи із наведеного, предметом міжнародного приватного права є цивільні, сімейні, трудові та процесуальні відносини з «іноземним елементом». Зокрема, п.2 ст.1 Закону України «Про міжнародне приватне право», визначається, що іноземний елемент – це ознака, яка характеризує приватноправові відносини.[14]

Згідно з цим Законом іноземним елементом є ознака, яка характеризує приватноправові відносини і вона виявляється в одній або кількох з таких форм: учасник правовідносин, їх об’єкт і юридичний факт.[15]

Так, іноземним суб’єктом відносин може виступати іноземна фізична чи юридична особа, а також особа без громадянства; іноземним об’єктом – певне благо, яке знаходиться за кордоном (річ, право, обов`язок, і т.ін.), тобто, це об’єкт правовідносин, що знаходиться на території іноземної держави; що стосується юридичного факту, то це, у загальному вигляді, та чи інша дія або подія, що мали місце в межах іноземного правопорядку, на підставі яких в межах іншого правопорядку відповідні відносини виникають, змінюються або припиняються.[16]

Звідси, міжнародне приватне право – це самостійна галузь права, сукупність правових норм, що регулюють невдалі, приватноправові відносини з «іноземним елементом».[17]

З іншої позиції, міжнародне приватне право:

· регулює приватно-правові відносини, що виникають в умовах міжнародного життя;

· має свій предмет і свій метод регулювання;

· є галуззю приватного права, галуззю внутрішньодержавного права;

· тісно пов’язане з цивільним правом;

· тісно пов’язане з міжнародним правом, хоча не є його частиною.[18]

 

Особливості міжнародного приватного права: конфлікт (колізія законів) і його розв’язання шляхом відсилання до іноземного законодавства через колізійні норми національного права

 

 

У доктрині МПрП (а саме – В.П. Звеков) колізії у МПрП поділяє на три види: інтерперсональні, інтертемпоральні та такі, що виникають із дії законів у просторі (курсив – Я.М.).

Інтерперсональніколізії виникають у зв’язку із належністю фізичних осіб до певної національності, релігії, тощо. Тобто, це – колізії, що існують між нормами права та нормами моралі, релігійними нормами і звичаями. Такі колізії пов’язані із визначенням статусу осіб в сімейних, спадкових, деліктних та інших приватноправових відносинах.

Інтертемпоральніколізії виникають за необхідності визначення дії нормативних актів у часі. Вказані колізії недостатньо вивчені в міжнародному приватному праві і, на думку вчених, потребують подальшого вдосконалення.

Найбільше значення в МПрП мають колізії, які виникають із дії законів у просторі. Вони виникають за необхідності визначення права, що підлягає застосуванню для регулювання правовідносин. Такі колізії поділяються на два види - внутрішні та міжнародні. Внутрішні колізії характерні для держав з федеративним державним устроєм і виникають між законодавством суб’єктів федерації та федеративним законодавством. В таких державах, зазвичай, застосовується різний підхід до внутрішніх та міжнародних колізій. В РФ цивільне законодавство віднесено до федеративного рівня. За таким самим принципом виключена правотворча діяльність суб’єктів РФ в сфері цивільного законодавства та можливість виникнення внутрішніх колізій у цій галузі. Сімейне та трудове законодавство віднесено до сумісного рівня РФ та її суб’єктів. Однак нормативні акти суб’єктів федерації не можуть суперечити федеральним законам. В США вирішення «міжштатних» та міжнародних колізій загалом характеризується однотипним підходом., винятки встановлюються в Конституції США.[19]

Поміж тим, предмет міжнародного приватного права іноземних держав, на відміну від вітчизняної концепції в цій галузі права, має особливості. Так, французька доктрина (А. Батіффоль, П. Саватьє), яка вплинула й на формування деяких інших правових систем, передовсім зосереджує увагу на вченні про громадянство та питаннях правового статусу іноземців (у широкому розумінні слова). Тобто, йдеться не тільки про питання цивільної правосуб'єктності, а й про в'їзд, виїзд, вільне пересування у межах іноземної держави, вільний вибір професії тощо. Тільки після цього розглядаються питання колізії законів та міжнародного цивільного процесу.[20]

І такий підхід виявляється недаремним. Оскільки, уявімо ситуацію, що коли в судовому провадженні перебуває справа, до фактичного складу якої входять іноземний елемент, то завжди виникає колізія між різними правопорядками, що претендують на їх врегулювання. В цій ситуації суд опиняється перед проблемою вибору права, яке він у даному випадку мусить застосувати, аби зазначену справу вирішити. І такий вибір за позицією багатьох вчених є чине найскладнішим, оскільки при вирішенні проблеми цілком природним виглядає бачення замінити «різнорідні положення національного законодавства окремих країн системою однорідних нормативних приписів, призначених для безпосереднього врегулювання міжнародних не міждержавних невдалих відносин».[21]

Таким чином у МПрП приватноправові відносини з іноземним елементом регулюються двома способами: відсиланням до відповідного законодавства країни, за яким потрібно розв'язувати спір (колізійно-правовий спосіб) та шляхом ратифікації країною відповідних міжнародно-правових договорів (конвенцій) з певних питань приватного права, уніфікації його матеріальних норм (матеріально-правовий спосіб).

Колізійно-правовий (відсильний) спосіб. Сутність його полягає у виборі компетентного правопорядку для вирішення конкретної справи. У внутрішньому праві держав є особливі норми — колізійні, що містять правила вибору права, певним чином вказують, право якої держави потрібно застосовувати для врегулювання відносини з іноземним елементом. Колізійна норма, визначаючи компетентний правопорядок, відсилає для визначення прав і обов'язків учасників відносин до права певної держави (воно може бути як вітчизняним, так і іноземним).

З відсильним характером колізійного способу пов'язана ще одна його особливість. У разі його застосування умоглядно виділяють дві стадії регулювання: 1) вибір права за допомогою колізійної норми(вирішення колізійного питання); 2) застосування матеріальних норм вибраного приватного права для визначення прав та обов'язків сторін, що є кінцевою метою вибору права. Тому даний спосіб регулювання є не прямим, а опосередкованим: регулювання здійснюється матеріальними нормами приватного права держави, вибраної за допомогою колізійної норми.

Таким чином, вибір права, а отже і колізійно-правовий спосіб регулювання, здійснюються за допомогою колізійних норм. Колізійний спосіб регулювання у міжнародному приватному праві є основним, тобто відсилання — головне призначення цього права. Звідси й основна назва, інтерпретація МПрП як колізійного права.

Поява перших правил, а згодом і перших доктрин у сфері міжнародного приватного права в національних законодавствах багатьох країн пов'язана з виникненням численних колізій права внаслідок розвитку відносин між державами, в яких склалися власні норми приватного права із чітко вираженими розбіжностями. Ці правила, що одержали назву колізійних норм, застосовувалися для розв'язання проблем, що виникають з колізії національних законів. Протягом тривалого часу МПрП існувало і розвивалося тільки як колізійне право. У деяких країнах (наприклад, в Англії, США, ФРН, Японії) така позиція стосовно МПрП збереглася і в наш час, там воно називається колізійним правом. Таке розуміння міжнародного приватного права характерне і для українських представників цієї галузі.

У багатьох країнах було прийнято відповідні закони або підготовлено проекти:

1978 р. — Закон про міжнародне приватне право в Австрії;

1979 р. — Закон про міжнародне приватне право в Угорщині;

1982 р. — Закон про розв'язання колізій між законом і нормами іноземного права в Югославії, Закон про міжнародне приватне право і процес у Туреччині;

1986 р. — Закон про нове регулювання в галузі міжнародного приватного права у ФРН;

1987 р. — Закон про міжнародне приватне право у Швейцарії;

1995 р. — Закон про реформу італійської системи міжнародного приватного права.

Недолікамиколізійно-правового (відсильного) способу є - опосередкований непрямий характер його дії — спершу відсилання і лише після цього — застосування норм матеріального права. При цьому судді "ex officio" застосовують і знають власне право; іноземне право вони знати не зобов'язані. Як свідчить практика, з'ясувати зміст і кваліфіковано використати норми іноземного права досить складно; за законами однієї держави, громадянином якої є одна із сторін договору, відповідні відносини мають юридичну силу, а за законами іншої, до якої належить інша сторона — ці відносини не породжують ніяких правових наслідків. Це, так звані "відносини, що кульгають". Вони виникають на практиці досить часто, ускладнюючи реалізацію міжнародних ділових зв'язків;не виключається ситуація, коли за національним правом однієї країни спір з відносин МПрП має вирішуватися за законодавством іншої держави, але у разі звернення до нього виявляється, що за її національним правом розв'язання відповідного спору також має здійснюватися за законами іноземної держави. Тобто виникає ситуація, яку називають "колізією колізій". Ось чому інтереси розвитку міжнародного ділового обороту вимагають удосконалення цього способу.

Уніфікація матеріальних норм приватного права (матеріально-правовий спосіб). Як зазначалося вище, однією з причин виникнення колізії та проблеми вибору права є розбіжності у змісті приватного права різних держав. Отже, колізійну проблему можна вирішити (подолати колізію) створенням і застосуванням однакових за змістом правових норм. Наприкінці XІ ст. розпочався процес уніфікації у МПрП, тобто створення однакових (уніфікованих) колізійних норм. Уніфікація здійснюється у формі міжнародних договорів (конвенцій), що укладаються між державами, які беруть на себе міжнародно-правове зобов'язання застосовувати сформульовані у договорі однакові колізійні норми із визначеного кола приватноправових відносин. Використання уніфікованих норм частково знімає розглянуті недоліки колізійного способу: сприяє ліквідації "колізії колізій", а також зменшує імовірність виникнення "відносин, що кульгають", заповнює прогалини в національному колізійному праві.

В Україні це досягається наданням Верховною Радою України згоди на обов'язковість відповідного чинного міжнародного договору (в ст. 10 ЦКУ зазначено, що чинний міжнародний договір є частиною національного цивільного законодавства України), створенням у різних країнах уніфікованих матеріальних норм певних галузей приватного права, що знімає саму колізійну проблему. Такі норми безпосередньо застосовуються до відносин з іноземним елементом, минаючи стадію вибору права, долаючи колізію шляхом вирішення спору за суттю. Оскільки уніфіковані норми за своєю природою є матеріальними правовими нормами, що визначають права та обов'язки учасників приватноправових відносин, цей спосіб уніфікації називають також матеріально-правовим.

Незважаючи на те що уніфікація — досконаліша форма регулювання приватноправових відносин, вона не набула значного поширення. Процес уніфікації, розпочатий наприкінці XIX ст., завершився укладанням у 1902 і 1905 pp. п'яти конвенцій, що визначають правила розв'язання колізій з низки питань у сфері сімейно-шлюбних відносин. У 1902 р. на конференції в Гаазі було укладено три конвенції: про шлюб, про розлучення і судове розлучення чоловіка і жінки, про опіку над неповнолітніми; у 1905 р. — ще дві конвенції: про особисті та майнові відносини між подружжям та про піклування про повнолітніх. Їх часто поєднують однією назвою — Гаазькі конвенції про шлюб і родину 1902-1905 pp. Але і вони не набули поширення, у них брали участь лише деякі європейські держави, причому згодом кількість таких держав зменшилася. Деякі конвенції у 70-ті роки було замінено новими (наприклад Конвенція про укладення шлюбу і визнання його недійсним 1978 p., Конвенція про право стосовно майна чоловіка і жінки 1978 р., Конвенція про визнання розлучення і судового розлучення чоловіка і жінки 1970 р.).

З інших угод, спрямованих на уніфікацію колізійного права, варто згадати Конвенцію про право щодо міжнародної купівлі-продажу 1986 р., що замінила аналогічну конвенцію 1955 р.; Конвенцію про колізії законів стосовно форми заповідальних розпоряджень (Гаага, 5 жовтня 1961 р.); Конвенцію про право, яке застосовується до аліментних зобов'язань (Гаага, 2 жовтня 1973 p.); Женевську конвенцію щодо дозволу деяких колізій законів про перекладні та прості векселі; Конвенцію, що має на меті дозвіл деяких колізій законів про чеки (Женева, 19 березня 1931 p.); Конвенцію, що регулює деякі питання, пов'язані з колізією законів про громадянство (Гаага, 12 квітня 1930 р.) та ін.

Прикладом найбільш вдалої уніфікації колізійно-правових норм є регіональна уніфікація, розпочата латиноамериканськими країнами. На VI Панамериканській конференції 1928 р. було укладено договір, що одержав назву (за іменем його укладача — відомого кубинського юриста) Кодекс Бустаманте. Це єдина, досить повна уніфікація колізійно-правових норм (складається з чотирьох книг : книга І "Міжнародне цивільне право"; книга П — "Міжнародне торговельне право"; книга Ш "Міжнародне кримінальне право"; книга IV "Міжнародний процес", що містять 437 статей), та ін. Щоправда, навіть у своєму регіоні договір не набув загального застосування, його ратифікували 15 держав Центральної та Південної Америки (США не приєдналися до нього). Кодекс Бустаманте вплинув на розвиток колізійного права на всіх континентах. Ширше уніфікація колізійних норм відбувається на двосторонній основі, як правило, у формі висновку дого­ворів про надання правової допомоги.

Отже, перший (відсильний) спосіб подолання колізій здійснюється у двох правових формах: національно-правовій (за допомогою національних колізійних норм, розроблених кожною державою у своєму праві самостійно) і міжнародно-правовій (за допомогою уніфікованих колізійних норм, розроблених державами спільно у міжнародних договорах). Ці форми належать до колізійного способу, тому що в обох випадках колізія права вирішується вибором права, відсиланням до права конкретної держави. Водночас ще у ХІХ ст. цей спосіб виявив свою обмеженість і зумовив виникнення іншого способу подолання колізій — уніфікації матеріального приватного права.

Другий спосіб регулювання відносин, ускладнених іноземним елементом, виник у практиці міжнародного приватного права наприкінці XIX ст. Інтенсифікація розвитку економічних, науково-технічних та інших міжнародних зв'язків показала недостатність колізійно-правових норм.

Нині в умовах глобалізації дедалі більше відчувається потреба в однаковому регулюванні відносин, особливо у сферах укладання зовнішньоекономічних договорів, власності, у тому числі інтелектуальної, інвестицій, цінних паперів, митної справи, оподаткування, міжнародного цивільного процесу тощо. У галузі торгівлі, наприклад, широко застосовуються договори, що створили однакові матеріальні цивільно-правові норми:

Женевські конвенції про векселі 1930 р.;

Женевські конвенції про чеки 1931 р.;

Конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу 1980 p.;

Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 р.;

Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг 1988 р;

Конвенція про однаковий закон щодо висновку договорів про міжнародну купівлю-продаж товарів (Гаага, 1 липня 1964 p.);

Резолюція 31/98 Генеральної Асамблеї від 15 грудня 1976 р.;

Арбітражний регламент Комісії ООН із права міжнародної торгівлі;

Брюссельська конвенція з питань юрисдикції та примусового виконання судових рішень щодо цивільних і комерційних спорів;

Конвенція про створення Ради митного співробітництва (Брюссель, 15 грудня 1950 р.);

Конвенція УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг (Оттава, 28 травня 1988 р.);

Конвенція УНІДРУА із міжнародних факторних операцій;

Лакхнауська угода про вжиття однакових заходів з контролю міжнародної торгівлі прекурсорами та іншими хімічними речовинами, що використовуються при незаконному виготовленні наркотичних засобів і психотропних речовин (28 липня 1999 р.);

Типовий закон ЮНСІТРАЛ про закупівлі товарів (робіт) і послуг тощо.

Уніфікація приватного права — досконаліший спосіб регулювання приватноправових відносин міжнародного характеру. Його широке запровадження може зняти всі недоліки колізійно-правового способу і забезпечити гармонізоване регулювання цих відносин. На жаль, такі заходи ще далекі від свого втілення. Уніфікація припускає значний рівень співробітництва держав, що характеризується високим ступенем довіри. Мінливий характер міждержавних відносин, що виявляється і в прагненні створити єдиний правовий простір (європейський і світовий), може додати нового імпульсу процесу уніфікації права.

Нині уніфікація ще не стала переважним способом регулювання приватноправових міжнародних відносин і охоплює здебільшого торгівлю й операції, пов'язані з нею, — перевезення, розрахунки тощо. Проте і тут водночас застосовується колізійний спосіб, що іноді є єдиною можливістю для вирішення спірних питань. В інших же сферах приватних відносин (власність, сімейно-шлюбні, спадкоємні, деліктні та інші), як і раніше, панує традиційний спосіб регулювання за допомогою колізійних норм.

Отже, міжнародному приватному праву властиві два способи регулювання: 1) колізійно-правовий, який здійснюється у двох правових формах — національній і міжнародній; 2) матеріально-правовий, що реалізується у міжнародно-правовій формі. Обидва вони спрямовані на подолання колізійної проблеми, хоча і різними засобами. Саме це поєднує їх у юридичну спільність: вони є різним виявом загального методу міжнародного приватного права. У процесі регулювання приватних правовідносин, ускладнених іноземним елементом, обидва способи взаємодіють, доповнюючи один одного.[22]

 





Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 827; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ‚аш ip: 54.162.136.26
Генерация страницы за: 0.168 сек.