Фінансування інноваційних проектів

Інноваційна діяльність сьогодні потребує значних вит­рат, що обумовлено великою науко місткістю інновацій­них продуктів. Навіть великі корпорації не завжди мають достатньо коштів, щоб самостійно фінансувати створення та впровадження нового продукту. Тому кожне підпри­ємство, зважаючи на свої можливості, повинно розробляти оптимальну стратегію фінансування інноваційної діяль­ності. Це передбачає належне фінансово-економічне обґрунтування інноваційних програм та проектів, визначення джерел і суб'єктів їх фінансування та своєчасне забезпечення над­ходжень коштів протягом періоду їх реалізації.

Суб'єктами фінансування інноваційних процесів мо­жуть бути самостійні підприємства, інноваційні фонди, банківські установи, інтегровані фінансово-промислові структури, територіальні органи управління, а також при­ватні особи. Усі вони певною мірою беруть участь у відтворювальному процесі та формують кінцевий суспільний продукт, отже, зацікавлені в науково-технічному розвит­ку, який безпосередньо визначає розвиток соціально-еко­номічний.

Створення ефективної системи фінансування іннова­ційних процесів є важливим і актуальним завданням дер­жави загалом. Однак способи та методи його вирішення мають істотні відмінності на державному рівні управління та на рівні окремих підприємств.

Система фінансування інноваційної діяльності на рівні держави покликана забезпечити вирішення таких завдань:

— створення необхідних передумов для швидкого й ефективного впровадження технічних новинок в усі ланки господарського комплексу країни, забезпечення її структурно-технологічної перебудови;

— збереження і розвиток стратегічного науково-технічного потенціалу в пріоритетних напрямах економічної діяльності;

— створення необхідних матеріальних умов для збере­ження і розвитку наукового потенціалу країни, запобіган­ня відпливу наукових кадрів за кордон.

Ці завдання можуть вирішуватися шляхом прямого бюджетного фінансування, надання грантів недержав­ними організаціями та фондами, через створення інституційно-правових умов, за яких заохочувалося б фінансування науково-дослідних робіт комерційними струк­турами.

Система фінансування інноваційної діяльності на рівні окремих суб'єктів підприємницької діяльності на­цілена передусім на фінансування інноваційних проектів, що забезпечують зміцнення конкурентних позицій підпри­ємств.

Фінансова політика кожного підприємства має відпові­дати таким вимогам:

— бути узгодженою зі стратегією розвитку організації;

— забезпечувати гнучкість підприємства, його здат­ність до перерозподілу фінансових потоків згідно з визна­ченими цілями;

— забезпечувати фінансову стабільність організації;

— бути здатною до акумулювання фінансових ресурсів та їх ефективного використання.

Такі підходи до формування фінансової політики да­ють змогу підприємству фінансувати науково-дослідницькі роботи, спрямовані на створення і впровадження новацій, що забезпечать його розвитокодночасно із основною діяльністю. Водночас система фінансування інноваційної діяльності повинна бути дещо відокремленою, що виявля­ється у формуванні фінансової служби щодо фінансу­вання інноваційних програм і проектів.

Вихідними принципами, на основі і з урахуванням яких слід вибудовувати систему фінансування іннова­цій, є:

а) чітка цільова орієнтація, що сприяє швидкому й ефективному впровадженню інновацій;

б) логічність, економічна обґрунтованість і юридична захищеність прийомів і механізмів залучення інвестицій;

в) множинність джерел фінансування;

г) комплексність і гнучкість, що передбачає здатність одночасно фінансувати заплановані технічні та техноло­гічні нововведення, ефективно перерозподіляючи грошові потоки.

Впровадження інновацій має на меті підвищення результативності та ефективності господарювання. Ефективне інноваційне інвестування передбачає залучення інвестицій у ті іннова­ційні програми і проекти, які забезпечують високу фінан­сову віддачу. Інвестиції в інноваційну діяльність підприємства пе­редбачають такий рівень їх прибутковості, який би був не меншим, ніж віддача від вкладення вільних фінансових коштів на депозити.

Інвестування інноваційної діяльності здійснюється на основі розроблених інноваційних програм або проектів.

Фінансування програми інноваційної діяльності слід здійснювати з дотриманням таких вимог:

— динаміка інвестування повинна забезпечувати реа­лізацію програми відповідно до встановлених термінів;

— зниження витрат фінансових коштів і ризику програ­ми повинне забезпечуватися передусім відповідною струк­турою і джерелами фінансування.

Плануючи інноваційну діяльність, слід визначити за­гальний обсяг інвестицій для реалізації інноваційного проекту чи програми; Його величина обумовлює комерцій­ну вигідність інновації і має бути врахована при обґрунту­ванні рішення щодо її реалізації.

Загальний обсяг інвестицій — це сума всіх інвести­ційних витрат: прямих і супутніх інвестицій, інвестицій в НДР. Усю сукупність інвестиційних потреб оформляють у вигляді спеціального плану-графіку потоку інвес­тицій (табл. 5.1).

Таблиця 8.1 Інвестиційні потреби для реалізації проекту (тис. грн.)

Інвестиційні потреби	1-й рік	2-й рік	Усього
Будівництво і реконструкція
Устаткування і механізми
Установка і налагодження устаткування			60.
Ліцензії і технології
Проектні роботи
Навчання персоналу
Вкладення в оборотні кошти
Супутні витрати
Непередбачені витрати
Загальний обсяг інвестицій			8 570

Джерелами фінансових ресурсів підприємства можуть бути:

— власні фінансові кошти і внутрішньогосподарські резерви;

— залучені фінансові кошти, одержані від продажу акцій, пайових та інших внесків членів трудових колекти­вів, громадян, юридичних осіб;

— позикові фінансові кошти;

— кошти, що перебувають у централізованому володін­ні об'єднань підприємств;

— кошти позабюджетних фондів;

— кошти Державного бюджету;

— кошти іноземних інвесторів.

— фінансова підтримка науковим дослідженням і розробкам нових технологій здійснюється міжнародними програмами та благодійними фондами.

1. Власні фінансові кошти підприємства. Використовуються найчастіше для фінансування невеликих за обсяга­ми робіт інноваційних проектів чи програм (наприклад, впровадження системи стандартів якості, модернізація де­яких видів устаткування, модифікація продукції тощо).

Серед них виокремлюють:

· Прибуток і амортизаційні відрахування. Як правило, статутом підприємства передбачено відрахування у фонд розвитку виробництва частини прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків, інших обов'язкових платежів і формування резервного фон­ду. Засоби фонду розвитку можна використовувати на оновлення і розширення виробництва, здійснення науко­во-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних проектів і програм, освоєння нових видів конкурентоспро­можної продукції, збільшення власних оборотних коштів та на інші цілі, що сприяють зміцненню матеріально-тех­нічної бази підприємства. Розмір накопичень, отриманих в результаті господар­ської діяльності, насамперед залежить від того, наскільки ефективним є управління підприємством та організація йо­го роботи. Однак на нього істотно впливають і чинники зов­нішнього оточення – економічного, політичного, інституційного тощо. Отже, такі джерела фінансування є недостатніми для реалізації доро­гих інноваційних проектів.

· Мобілізація внутрішніх активів. Це джерело з'яв­ляється у процесі підготовки проекту (будівництва чи ре­конструкції, встановлення обладнання), їх оцінюють за формулою:

М=А—Н ± К, (5.1)

де М – очікувана сума мобілізації внутрішніх активів, грн..;

А – очікувані оборотні активи на початок планового пе­ріоду, грн..;

Н – планова потреба в оборотних активах за період, грн..;

К – зміна кредиторської заборгованості протягом року, грн.

Фінансовий механізм мобілізації полягає в тому, що частина оборотних активів підприємства вилучається із основної діяльності, оскільки ця діяльність уповільнюєть­ся через капітальне будівництво, і витрачається на фінан­сування цього капітального будівництва.

· Грошова частина внесків власників підприємства. Включає додаткові внески у статутні фонди власників під­приємства, які можуть використовуватися для реалізації проекту розвитку тих підприємств, чия організаційно-пра­вова форма дозволяє їх залучати (пайові внески членів гос­подарського товариства у статутний фонд).

2. Залучені фінансові кошти. Є способом збільшення власного капіталу, оскільки не повертаються особам, що їх надали. Формами залучення коштів є емісія акцій, добро­чинні внески спонсорів.

· Емісія акцій. Це спосіб залучення інвестицій через до­датковий випуск акцій підприємства. Використовується за наявності в організації потужного науково-технічного потенціалу і доступний лише підприємствам, що мають ор­ганізаційно-правову форму закритих чи відкритих акціо­нерних товариств. Поширений в економічно розвинутих країнах. В Україні непопулярний, зокрема через нерозвинутість фондового ринку. На відміну від інших джерел власних коштів це джерело є платним, оскільки акціонери купують акції, розраховуючи на дивіденди. Недостатній розмір дивідендів може призвести до того, що додатковий випуск акції для фінансування інноваційного проекту не буде розміщений. Отже, всі обставини, пов'язані з додат­ковою емісією акцій, повинні бути ретельно проаналізова­ні та зважені.

До вторинної емісії акцій найчастіше вдаються за необ­хідності:

— фінансування перспективних інноваційних проектів;

— розвитку матеріально-технічної бази підприємства і створення оптимальних умов для роботи його структурних підрозділів;

— фінансування перспективних пошукових досліджень, які здійснюють наукові і конструкторські підрозділи під­приємства;

— поповнення оборотних коштів, які використовують в основних і допоміжних сферах діяльності підприємства;

— підтримання фінансової стабільності підприємства й отримання банківських кредитів тощо.

Важливо, щоб кошти, отримані в процесі розміщення ак­цій нового випуску, використовувалися ефективно і дали змогу розв'язати ті завдання, заради яких здійснювалася емісія, збільшивши віддачу на капітал і розмір дивідендів на одну акцію. Слід мати на увазі, що розмір емісії не повинен загрожувати акціонерам втратою контрольного пакета ак­цій, оскільки нові власники підприємства можуть відмови­тися від реалізації того проекту, заради якого здійснювалася емісія. Отже, обсяг випуску акцій, що дають можливість брати участь в управлінні (звичайні акції), коло їхніх потен­ційних покупців, а також пов'язана з цим проблема визна­чення номіналу акцій повинні бути ретельно продуманими.

· Доброчинні внески сторонніх осіб (спонсорів). Форму­ються у тому разі, коли інноваційний проект має суттєву со­ціальну спрямованість і викликає інтерес у суспільства, що дає змогу консолідувати частину коштів для його реалізації у формі доброчинних внесків юридичних та фізичних осіб.

3. Позикові фінансові кошти. Передбачають повернення їх зі сплатою відсотків за користування або без сплати. Їх джерелами є кошти бюджетів, позабюджетних фондів, ко­мерційні та інші кредити, іноземні інвестиції.

4. Кошти бюджетів. До них відносять кошти Державно­го бюджету України, кошти місцевих бюджетів, власні кошти спеціалізованих державних і комунальних іннова­ційних фінансово-кредитних установ. За їх рахунок фінан­сують цільові комплексні програми, фундаментальні та окремі прикладні дослідження, що мають важливе значен­ня для країни і здійснюються переважно спеціалізованими науково-дослідницькими організаціями. Бюджетне фінан­сування інноваційних проектів передбачає належне обґрун­тування бізнес-ідеї та її високу оцінку конкурсною комісі­єю у формі безвідсоткових чи пільгових позик.

5. Позабюджетні фонди фінансування НДДКР і під­тримки інновацій. Використовують з метою забезпечення фінансування загальногалузевих, міжгалузевих і регіональних науково-технічних проектів, а також заходів що­до освоєння нових видів промислової продукції. Такі фон­ди можуть бути створені в міністерствах, у великих містах і регіонах, а також у межах концернів, холдингів, фінансово-промислових груп.

6. Довгострокові кредити є найпоширенішими джерела­ми фінансування інноваційних проектів. Серед них виді­ляють традиційні (комерційні) кредити і нетрадиційні – лізинг, франчайзинг, які надаються віт­чизняними та іноземними юридичними особами під борго­ві зобов'язання.

· Довгостроковий комерційний кредит надається на термін реалізації інноваційного проекту. Умови кредиту­вання узгоджуються безпосередньо між банком і підпри­ємством-позичальником (суб'єктом кредитування), на що значною мірою впливає перспективність і комерційна при­вабливість проекту, яку банк аналізує у процесі ознайомлення з бізнес-планом його реалізації, а також фінансовий стан і ділова репутація позичальника.

· Лізинг – це довгострокова оренда машин та обладнан­ня. Дає змогу зменшити розмір початкових інвестицій у створенні виробничих підприємств чи диверсифікації ви­робництва.

· Франчайзинг є найповнішою фінансовою схемою залу­чення інвестиційних ресурсів в інноваційну діяльність. Передбачає тиражування інновацій завдяки залученню ве­ликого капіталу. Окрім фінансових коштів за договором франшизи інноваторові можуть бути передані нематеріальні активи (технології, ноу-хау), торговельний знак, імідж фірми тощо. Франчайзинг поєднує переваги кредиту і лізингу.

7. Іноземні прямі інвестиції. Залучаються переважно для реалізації масштабних проектів, пов'язаних з технологіч­ним оновленням виробництва, реорганізацією та диверсифі­кацією діяльності тощо. Вони можуть радикально поліпши­ти конкурентні позиції підприємства завдяки впроваджен­ню сучасних технологій (в ефективному використанні яких зацікавлені іноземні партнери). В Україні їх залучають у приватизаційні процеси. Поширенішим є спільне інвесту­вання інноваційних проектів вітчизняними та іноземними інвесторами на правах польової участі (спільне підприємс­тво). Однак обсяги залучення іноземних інвестицій в Украї­ні нині недостатні, що зумовлено несприятливим інвести­ційним кліматом і невисокою привабливістю більшості віт­чизняних підприємств для іноземних інвесторів.

8. Інвестиційними інструментами є облігації. Вони фіксують боргові відношення між емітентом та власником облігації (на відміну від акцій, які надають право власності) і відріз­няються від акцій тим, що:

— за ними здійснюється фіксована виплата відсотків (інколи відсоткова ставка може мати плаваючий характер);

— вони мають фіксований термін дії;

— за ними виплачується основна сума при погашенні;

— за ними діє переважна вимога стосовно активів за невиконання зобов'язань.

В Україні випуск облігацій – надзвичайно рідкісне явище і дуже дороге: необхідно виплачувати високі відсот­ки для покриття ризиків інвесторів. Водночас у розвину­тих країнах облігації є поширеним джерелом залучення капіталу, яке з успіхом використовується в умовах з відносно низьких відсоткових ставок.

Загальний обсяг фінансових ресурсів, що залучаються в інноваційний проект, фіксується у таблиці інвестицій­них потреб, приклад якої подано в табл. 5.2. Значення не­обхідного обсягу інвестицій (див. табл. 5.1)і загального об­сягу фінансування повинні збігатися не тільки в загально­му підсумку, а й за роками.

Таблиця 5.2 Джерела фінансування інвестиційного проекту (тис. грн.)

Показники	1-й рік	2-й рік	Усього
1. Власні інвестиційні ресурси — усього
2. Залучені інвестиційні ресурси, усього, у тому-числі: — залучений акціонерний; капітал; — інші залучені джерела (вказати)
3. Позикові інвестиційні, ресурси, усього, у тому числі: — кредити банків; — випуск облігацій; — інші джерела (вказати)
Усього

Отже, підприємство може використовувати різні джере­ла фінансування для реалізації інноваційних проектів. Кожне з них має свої переваги і недоліки, тому прийняття рішень щодо їх вибору повинно ретельно обґрунтовуватися.

Фінансова підтримка науковим дослідженням і розробкам нових технологій здійснюється міжнародними програмами та благодійними фондами, як правило, у вигляді грантів. В цій сфері діяльності існує декілька спеціальних понять.

Грант (grant) – засоби, безоплатно передаванні дарувальником (програмою, фондом, урядовою установою або приватною особою) некомерційній організації або приватній особі для виконання конкретної роботи. На відміну від позики грант не потрібно повертати.

Донори (грантодавачі, спонсори) – організації або приватні особи, що розглядають заявки на отримання гранту і які надають гранти.

Заявники (applicants) – організації або приватні особи, падаючі заявки на грант. Як правило, за підтримкою в міжнародні програми, державні і добродійні організації звертаються організації, що виконують проекти, які не принесуть прибутки їх виконавцям.

Заявка (proposal) – письмове поводження з проханням про виділення гранту на фінансування певного проекту. Заявка необхідна для того, щоб переконати грантодавача вкласти гроші у Ваш проект. На відміну від бізнес-плану заявка пишеться на некомерційний проект, тобто на те, що свідомо не орієнтовано на отримання прибутку.

Заявочна кампанія (сall) – оголошення про відкриття конкурсу (програмою, фондом і т.п.) на отримання гранту з вказівкою термінів, пріоритетних напрямів і правил проведення конкурсу.

Некомерційна (неприбуткова) організація – організація, яка або не одержує прибутки від своєї діяльності, або одержує, але використовує її на цілі свого розвитку (статутну діяльність), а не розподіляє їх у вигляді дивідендів серед своїх членів (співвласників, засновників т. ін.).

Дата добавления: 2014-01-04