Виникнення українського козацтва. Створення Запорозької Січі

Українське козацтво є унікальним явищем світової історії. Його славні традиції живі в Україні і нині. Саме слово “козак” прийшло зі Сходу. Воно тюркського походження і має в тюркських мовах кілька значень: “вільна озброєна людина”, “сторож”, “розбійник”, “бродяга”, “воїн”. Потрапивши на український ґрунт це слово отримало дещо інше значення і використовувалося для означення окремого соціального стану, тобто людей вільних, які разом із господарськими заняттями мали вести збройну боротьбу проти іноземних загарбників.

Козацтво виникло у другій половині ХV ст. Про це є документальні свідчення. Причинами появи козацтва були:

Ø соціально-економічні: посилення кріпосницькою гніту, прогресуюче закріпачення, існування великого масиву вільної землі у Південній Україні;

Ø національні: політика колонізації українського населення та наступ католицької церкви на права православної;

Ø політичні: необхідність охорони південних українських земель від нападів татар і турків.

Серед козаків були вихідці з різних класів і прошарків, населення. Основну масу становили селяни, але “козакували” й міщани, священики, деяка частина дрібної шляхти, шукачі пригод із збіднілої знаті. Хоча до козацьких лав вливалися поляки, білоруси, росіяни, молдовани, татари, все ж переважну більшість складали українці.

В середині ХVІ ст. у пониззі Дніпра сформувався укріплений центр козацтва – Запорізька Січ, поява якої пов’язана з іменем Д.Вишневецького. Під керівництвом Вишневецького протягом 1552–1556 рр. на о. Мала Хортиця було побудовано фортецю, що мала стати заслоном від татар. Так Вишневецький заснував Запорізьку Січ. Назва “Січ” походить від слова “сікти”, тобто “рубати”, і первісно означала укріплення з дерева або хмизу.

Кожен християнин чоловічої статі незалежно від соціального стану міг прийти до цього острова-фортеці й приєднатися до козацького братства. Жінок і дітей сюди не приймали.

З часом Запорізькі Січі змінювали місце розташування:

Ø Хортицька, 1552 – 1556 рр.

Ø Томаківська, 60-ті рр. ХVІ ст. – 1593 р.

Ø Базавлуцька, 1593 – 1638 рр.

Ø Микитинська, 1638 – 1652 рр.

Ø Чортомлицька, 1652 – 1709 рр.

Ø Кам’янецька, 1709 – 1711 рр.

Ø Олешківська, 1711 – 1734 рр.

Ø Нова (на р. Підпільній), 1734 – 1775 рр.

Ø Задунайська (поза територією України), 1775 – 1828 рр.

Запорозькими козаками була створена чітка структура держав­них інституцій, яка включала законодавчу, виконавчу, судову гіл­ки влади. Вищим законодавчим органом влади Запорозької Січі була загальна рада (коло), брати участь в якій мали право всі коза­ки. Інколи ради проводилися на представницькій основі, у вигляді депутацій від куренів, або ж виключно старшинські. В практиці зустрічалися і так звані чорні ради, які скликалися за власною ініціативою козаків. Загальна рада обговорювала найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики, встановлювала вій­ськовий устрій, вирішувала питання війни і миру, приймала й від­правляла посольства, обирала старшин, розподіляла земельні угід­дя, виступала як вища судова інстанція. Рада збиралася у перший день Нового року, на третій день після Великодня, у день Покрови, в разі потреби збиралися позачергові ради. Обов’язковою умовою їх проведення була присутність на них всього війська.

Поділ військових земель забезпечувався шляхом жеребкуван­ня. Складніше відбувалося обговорення справ війни та миру, в ході якого могли проводитися тривалі дебати у центрі кола. Італій­ський посол до Б. Хмельницького Альберто Віміна дав високу оцін­ку козацькій раді. Те, що козаки, керуючись принципом загально­го добра, без чванства, обмірковували справу, не соромилися відмовитися від власного погляду на користь більш обґрунтованого, дало підстави іноземному дипломату порівняти козацьку респуб­ліку зі спартанською.

Найгострішими були ради, коли відбувалися вибори старши­ни (козацького уряду): кошового отамана (гетьмана), судді, писа­ря та ін. Церемонія виборів старшини формувалася століттями, забезпечуючи кожному козакові рівні демократичні можливості впливу на процес обрання від початку до кінця. Гетьманом чи кошовим міг бути обраний тільки той, хто хоч рік побував на уряді курінного отамана, а щоб стати курінним чи обійняти якусь іншу старшинську посаду, молодий козак повинен був узяти участь хоча б у одному морському поході. Гетьман користувався вели­чезною владою, але він не був необмеженим володарем Запорозь­кого війська, він був лише старшим серед рівних. Його владу обмежували три умови: звіт, час і рада. Кожний кошовий отаман обирався лише на рік і щороку 1 січня, під час наступних виборів звітував товариству про свої дії. На раді новообраному кошовому отаману вручали військові клейноди — булаву, корогви, бунчук, литаври, печатку.

Запорізька Січ стала зародком нової української державності, адже була козацькою республікою, в якій панувала демократія, тобто існувала виборна система органів управління, контроль за діяльністю яких здійснювала загальнокозацька Січова військова рада (орган вищої законодавчої, виконавчої та судової влади). Рада вирішувала найголовніші питання внутрішньої та зовнішньої політики, проводила поділ земель та угідь, обирала гетьмана та січову старшину. Старшина ж зосереджувала в своїх руках адміністративну владу та судочинство, керувала військом, розпоряджалася фінансами, представляла Січ на міжнародній арені. Зважаючи на Військо Запорізьке як на значну політичну силу, Московська держава, Туреччина, Венеція, Австрія, Крим встановлюють з нею зв’язки. На Запоріжжі існувала унікальна для свого часу правова система. Козаки не визнавали правову дію Литовських Статутів та Магдебурзького права. Універсальним джерелом права на Січі було козацьке звичаєве право, яке регулювало судочинство, порядок землекористування й укладання окремих договорів, види злочинів та систему покарань. Вироки були дуже суворі, що пояснювалося необхідністю підтримання дисципліни у війську.

Запорізька Січ мала чітку військову організацію. Основним родом Війська Запорозького була піхота. Боплан повідомляв про 5-6 тис. козаків піхоти, Самійло Величко нара­ховував 10 тис. чоловік піхоти. Запорізька піхота виконувала три функції: гарнізонної служби на Січі, лінійної сторожі, здійс­нення військових операцій. Важливі завдання відводилися коза­цьким вершникам, що нараховували 2 – 4 тис. Належне місце в козацькому війську займала артилерія, на Січі постійно було 50 гармат. Січ мала свій флот, який складався з річкових і морських човнів – чайок. На озброєнні військового корабля було чотири-шість гармат. В сухопутних і морських походах, в ході битв зрос­тав бойовий досвід, формувалося військове мистецтво запорожців, удосконалювалася тактика бою і стратегія проведення військо­вих кампаній.

Створивши власні збройні сили, козаки не тільки відбивали напади татар і турків, але й здійснювали далекі сухопутні та морські походи. На своїх чайках вони спускалися вниз по Дніпру, виходили в Чорне море, нападали на турецькі і татарські фортеці. Так, у 1606 р. вони здобували турецьку фортецю Варну, у 1608 р. – Перекоп, у 1609 р. – Кілію, Ізмаіл та Аккерман. У 1614 р. козаки двічі перепливали Чорне море і успішно громили на південному березі турецькі міста Синоп і Трапезунд. У 1616 р. під проводом Петра Сагайдачного козаки здійснили морській похід у Крим, здобули Кафу – ринок рабів і визволили тисячі людей.

Напади козаків на татарські та турецькі укріплення на Чорноморському узбережжі ускладнювали відносини Польщі з Туреччиною і Кримом. Щоб уникнути цього, польський уряд вирішив узяти частину козаків на державну службу, дати їм деякі привілеї та їхніми руками придушити “свавілля” решти козаків. У 1572 р. був набраний на державну службу загін із 300 козаків. Вони вносилися у спеціальний список (реєстр) звідси пішла їхня назва “реєстрові козаки”. З часом кількість реєстрових козаків зростала: у 1578 р. до реєстру було включено 500 чол., у 1583 р. – 600, у 1590 р. – 1000, у 1625 р. – вже 6 тис. осіб. Реєстрові козаки за свою службу звільнялися від податків, одержували землю на правах рангового володіння, військово-адміністративну незалежність від місцевої влади, судовий імунітет. Основними завданнями реєстровців були охорона кордонів та контроль за нереєстровими козаками. Однак мрії поляків про розкол і міжусобиці козаків не збулися. Здійснені заходи не пригасили бойовий дух козацтва. Походи проти татар і турків не припинилися. Реєстровці у вирішальні моменти діяли разом з нереєстровим козацтвом.

Таким чином, протягом ХVI ст. склалося три категорії козацького стану: 1) реєстрове козацтво – привілейовані козаки, які перебували на державній службі у Речі Посполитій; 2) нереєстрове козацтво, яке виникло внаслідок самовільного покозачення, і не маючи офіційно визнаного статусу, вело козацький спосіб життя; 3) запорізьке (низове) козацтво – козаки, які проживали поза межами Речі Посполитої, за порогами Дніпра, де створили військово-політичну організацію Запорізьку Січ.

Дата добавления: 2014-01-04