Соціально-економічні проблеми українського суспільства

Аналізуючи даний історичний період, слід відмітити, що 60-70-і роки характеризуються науково-технічною революцією у світі і її впливом на соціально-економічний прогрес сучасної цивілізації. Соціально-економічне становище УРСР у другій пол. 60-х - середині 80-х рр. підвело до об'єктивної необхідності переводу економіки республіки на інтенсивний шлях розвитку в умовах НТР і пошуків шляхів прискорення розвитку економіки й соціальної сфери.

Унаслідок незавершеності економічних реформ 60-х рр. і гальмування науки Україна і СРСР входять у період "застою": система знову стає жорстокішою, придушуючи інакомислення, починаючи новий виток реакції. Припиняється розвиток нових технологій, науки; не стимулюється зростання продуктивності праці; придушуються будь-які новації на виробництві. Почалося падіння темпів економічного росту, фондовіддачі, продуктивності праці, національного доходу в цілому. З 1961 по 1985 рр. майже у 2 рази знизилася рентабельність підприємств. Економіка стала практично несприйнятливою для досягнень науки і техніки.

Народ починає втрачати довіру до влади через недотримання її представниками Конституції (ідеальної щодо проголошених прав та обов'язків).

Підкреслюючи свою відданість курсу Л. І. Брежнєва на "стабільність" (на противагу хрущовським експериментам і пошукам) і прагненню зберегти систему, В. В. Щербицький вживав заходів для виконання планових завдань, не виходив за рамки тодішньої соціально-економічної парадигми. Кількісних показників зростання було досягнуто за рахунок використання екстенсивних факторів. Тому в міру їх вичерпання почалося падіння ефективності суспільного виробництва, дедалі чіткіше виявлявся механізм гальмування, ознаки застою у всіх сферах економіки.

Катастрофічного характеру зазнали темпи занепаду економіки УРСР.

Негативні процеси відбувалися і в сільському господарстві. Незважаючи на великі укладання коштів в сільське господарство (за 1965-1977 рр. було вкладено 45 млрд. карб.), віддача була незначною.

У глибокій кризі опинилася соціальна сфера села, що призвело до того, що на протязі 1966-1985 років з українського села виїхало 4,6 млн. чоловік.

Як „неперспективні” припинили своє існування сотні сіл республіки.

Недооцінювалася складність і суперечливість соціально-класової структури суспільства, значення специфічних інтересів і запитів. Серйозні деформації виявилися і в діяльності політичних інститутів - рад, партійних і громадських організацій.

Дата добавления: 2014-01-04