Лікарське свідоцтво про смерть - ф. №106-434

Супутні захворювання — це такі нозологічні форми або стани, які етіологічно і патогенетично не зв’язані з основними захворюваннями, або з його ускладненнями та не мали важливого впливу на смертельний наслідок.

Ними можуть бути наприклад:

- теберкульоз легень в стадії компенсації або початку загострення в померлого від інфаркту міокарда;

- камені в жовчному міхурі при смерті від крововиливу в головний мозок, що ускладнив гіпертонічну хворобу.

Ні туберкульоз, ні камені не мали прямого відношення до основного захворювання і до безпосередньої причини смерті, так як ні

етіологічно, ні патогенетично не зв’язані з ним. В даних випадках

супутні захворювання не мали значення ні при госпіталізації хворих, ні в патогенезі.

Таким чином, при побудові патологоанатомічного, як і клінічного, необхідно дотримуватись спільних принципів з максимальним використанням МКХ-ВООЗ і спеціальних методичних рекомендацій Міністерства здоровоохорони України.

В формуванні ускладнень мають місце деякі відмінності клінічних і морфологічних термінів. Наприклад, поняття, які застосовуються в клініці: “Порушення кровообігу ІІ і ІІІ ступенів” в патанатомічній документації після розтину формулюються як “загальне венозне повнокрів’я”, бура індурація легень, мускатна печінка, водянка порожнин і т.д.

Структура паталогоанатомічного діагнозу з розшифруванням його основних рубрик, представлена в таблиці.

І	Основне захворювання Після двокрапки: стадія хвороби, активність і лока-лізація процесу, його морфологічні прояви, гістологічні варіанти, назва і дата лікарсь- Ких втручань з приводу основного захворювання (операція, біопсія, пункція).	При монокаузаль-ному генезі	1) Нозологічна одиниця (хвороби) 2) Еквівалент нозологічної одиниці: -синдроми, вказані в МКХ-9; -ятрогенна патологія
		Комбіноване основне захворювання (при бі-, мультикаузаль-ному генезі)	1) Конкуруючі захворювання; 2) Суміжні захворювання; 3) Фонові захворювання; 4) “Друга хвороба”
ІІ	Ускладнення основного захворювання (виділити безпосередню причину смерті, лікувально-діагностичне втручання з приводу ускладнення основного захворювання).
ІІІ	Супутні захворювання і їх ускладнення та клініко-анатомічні прояви.

3. Безпосередня причина смерті.

Під безпосередньою причиною смерті слід розуміти такі патологоанатомічні зміни органів, які привели до розвитку незворотніх функціональних порушень, що зумовили настання смерті.

Безпосередньою причиною смерті вважається патологічна реакція, процес, синдром, нозологічна одиниця, які призвели до незворотніх змін в дизикціях життєво важливих органів. Вона знаходить паталогоанатомічний вираз в процесах атрофії, дистрофії, порушення кровообігу, запаленні, некрозах і т. д. Якщо прозектор не може виявити функціональні порушення, то анатомічні зміни, що привели до них, в більшості випадків доступні для вивчення.

Встановити безпосередню причину смерті при тому чи іншому захворюванні дуже важливо, так як знання цих причин може сприяти пошуку засобів боротьби з ними.

Безпосередньою причиною смерті може бути основне захворювання (хвороба, травма), яке розглядається як основна, головна, первинна, або початкова причина смерті, яка може привести до летального завершення (наслідку) сама по собі без розвитку ускладнень. Наприклад, при крупозній пневмонії, або вогнищевій пневмонії у дітей, смерть не завжди наступає внаслідок ускладнень (легеневих, чи позалегеневих). Причиною смерті при вказаних захворюваннях може бути інтоксикація організму та виключення значної ділянки легеневої тканини, що сприяє виникненню гострої дихальної недостатності. Тому при оформленні медичної документації, крупозна пневмонія (або вогнищева пневмонія у дітей) може враховуватись і як основне захворювання і як безпосередня причина смерті.

Разом з тим смерть наступає тільки при наявності ускладнень, які й є безпосередньою причиною смерті. Важко пояснити механізм смерті при черевному тифі без бактеріального шоку, без перфорації черевно-тифозних виразок з послідуючим розвитком перитоніту, а при гнійному отиті без такого грізного ускладнення, як гнійний менінгіт, абсцес мозку і т. д.

Серед множини ускладнень слід виділити найважливіше смертельне ускладнення основного захворювання і акцентувати на ньому особливу увагу.

Наприклад: флегмонозний апендицит може ускладнитись периапендикулярним інфільтратом, розвитком пілефлебітичних абсцесів печінки, розлитого гнійного перитоніту. В даному випадку саме перитоніт є “останньою краплею, що переповнила чашу” в житті хворого, тобто є безпосередньою причиною смерті хворого.

Цироз печінки часто ускладнюється варикозним розширенням вен, спленомегалією, асицитом, дистрофією міакарду нирок. Однак, тільки печінкова кома, або розрив варикозно розширених вен стравоходу з послідуючою профузною кровотечією і розвитком постгеморагічної анемії, або інфікування асцитичної рідини з розвитком перитоніту можуть бути безпосередньою причиною смерті. Отже, при одному і тому ж захворюванні смерть хворих може наступати по-різному, в залежності від ускладнень.

Причинами смерті можуть бути:

- недостатність гіпертрофованого серця, що супроводжується

- порушенням крово- і лімфообігу;

- крововилив або розм’якшення головного мозку;

- недостатність легеневого серця, амілоїдоз органів, або кровотеча із зруйнованої судини легені у хворого туберкульозом.

В останньому випадку смерть може бути пов’язана безпосередньо з кровотечею, або наступити в результаті аспірації крові в бронхах з послідуючою асфіксією.

При всяких захворюваннях і патологічних станах (шок, інтоксикації, непереносимість наркозу та ін.) нема достатньо виражених морфологічних змін, тому визначити безпосередню причину смерті на розтині інколи дуже складно. В цих випадках слід виходити із даних клініки з відповідними посиланнями на них.

Необхідно вирізняти безпосередню причину смерті від механізму смерті, під яким слід розуміти ті зміни, які розвиваються в передагональному або агональному переході в зв’язку з настанням смерті. До них відносяться, наприклад, набряк головного мозку, інколи із вклиненням мигдалин мозочка в великий потиличний отвір, набряк легень, асфіксія і т.д.

Інколи в історії хвороби померлого вказується: “смерть наступила при явищах падіння серцевої діяльності”. Таке формулювання нікого задовольнити не може, адже в кінці кінців, всі помирають при явищах падіння діяльності серця.

В той час, коли безпосередні причини смерті різноманітні, механізми її одноманітні і по суті зводяться до трьох видів: серцевого, легеневого і мозкового. Вони можуть бути однаковими при різних захворюваннях

і смертельних ускладненнях.

Але слід мати на увазі, що при деяких обставинах названі механізми смерті можуть виявитися і безпосередніми причинами смерті. Наприклад:

- набряк головного мозку в післяопераційному періоді після видалення внутрішньочерепної пухлини;

- набряк легені після лобектомії або операції на серці.

В цих випадках безпосередні причини смерті є складовою частиною патогенезу захворювання.

Лікарське свідоцтво про смерть (медичне посвідчення причини смерті) є важливим юридичним і статистичним документом, видається родичам померлого під розписку. На основі нього ЗАГС видає посвідчення на право захоронення. Воно (або посвідчення ЗАГСу) є документом для родичів при отриманні ними пенсії, страхових сум, різних довідок і т. д. На основі цього документу статистичні органи ведуть облік летальності і її причин, що необхідно для вироблення заходів, які сприяють зниженню захворюваності і смертності.

Лікарське свідоцтво про смерть заповнює тільки лікар: патологоанатом, судово-медичний експерт, лікуючий лікар. Заповнення його фельдшером чи іншими особами категорично забороняється.

Якщо хворий помер вдома і не підлягає судово-медичній експертизі, лікарське свідоцтво про смерть видається, як правило, лікуючим лікарем після складання ним посмертного епікризу, або головним лікарем поліклініки, зав. поліклінічним відділом лікарем на основі записів в карточці, історії хвороби лікуючих лікарів.

У всьому світі прийнята єдина міжнародна форма лікарського свідоцтва про смерть, яка рекомендована Всесвітньою організацією здоровоохорони. Пункт 11 свідоцтва про смерть – “причина смерті”, (в ньому лікар визначає послідовність патологічних процесів (станів), що привели до смерті, і установ-лює причину смерті) складається з двох частин, які позначені римськими цифрами I і II.

Перша частина призначена для запису взаємозв’язаних етіологічно і патогенетично захворювань, що викликали смерть, і поділяються на три рядки (а. б, в).

В рядку “а” записується безпосередня причина смерті, тобто хвороба або ускладнення, яке безпосередньо привело до смерті. Під безпосередніми причинами смерті слід розуміти такі анатомічні зміни органів, які привели до функціональних порушень, несумісних з життям і не слід розуміти під ними механізм смерті, тобто припинення дихання, зупинку серця. Безпосередньою причиною смерті найчастіше є ускладнення основного захворювання, наприклад гнійний перитоніт, уремія, крововилив у мозок та ін.

В рядках “б” i “в” вказують ті захворювання або стани, які передують розвитку безпосередньої причини смерті в патогенетичному відношенні, тобто викликають виникнення стану, вказаного в рядку “а”. Причому першопочаткова причина (основне захворювання) вказується останньою (в рядку “в”) в ланцюзі подій, що привели до смерті, а стани, які виникли як наслідок першопочаткової причини (якщо вони мали місце) будуть заповнені вище, в висхідному порядку, по одному стану на рядках “б” і “a”, у відповідності з причинною послідовністю подій.

Тобто, основне захворювання (першопочаткова причина) – рядок “в” передує стану в рядку “б”, який є наслідком першопочаткової причини і в свою чергу, передує стану в рядку “a”, який є наслідком стану із рядка “б”.

Наприклад, уремія (рядок “а”) викликана амілоїдно-ліпоїдним нефрозом (рядок “б”), який в свою чергу розвинувся внаслідок фіброзно-кавернозного туберкульозу легень (рядок “в”).

Безпосередньою причиною смерті може бути основне захворювання, наприклад, дизентерія або крупозна пневмонія та ін. В цих випадках в свідоцтві про смерть заповнюється тільки рядок “а” п. І, а в інших рядках ставиться прочерк. Якщо ж до основного захворювання приєднується смертельне ускладнення, тоді в рядку “а” вказується безпосередня причина смерті, наприклад вогнищева пневмонія, а в рядку “б” — кір, що викликав її, тобто основне захворювання.

В кожному рядку (а,б,в) повинно бути записано тільки одне захворюван-ня, ускладнення або стан.

В другій частині п.11 лікарського свідоцтва про смерть, яка позначена римською цифрою ІІ, вказуються інші важливі захворювання, які не зв’язані з основною хворобою, її ускладненнями і безпосередньою причиною смерті ні етіологічно, ні патогенетично (супутні захворювання: виразкова хвороба шлунка, камені жовчного міхура). Не рекомендується називати хворобою патолого-анатомічні знахідки. Наприклад, виявлені на розтині камені жовчного міхура не слід називати жовчекам’яною хворобою, якщо вони не супроводжувались відповідною клінікою.

Лікарське свідотцтво про смерть (форма №106 У-84)
Міжнародна форма   І.Безпосередня причина смерті (захворювання,або ускладнення основного захворювання).	Приклади заповненя   І. а) Уремія б) Амілоїдоз в) Бронхоектатична хвороба ІІ. Камені жовчного міхура     І. а) Крупзна пневмонія б) - в) - ІІ. Позіпоз товстої кишки
Захворювання яке викликало або зумовило безпосередню причину смерті (основне первинне захворювання) вказується останнім.	а)безпосередня причина смерті-наслідок стану із строки “б”; б)патологічний стан(ускладнення),який зумовив безпосередню причину смерті-наслідок стану із стрки “в” в)основна хвороба (нозлогічна одиниця) яка зумовила смерть;
І. а) Вогнищева пневмонія б) Кір в) - ІІ. Камінь правої нирки
ІІ. Інші важливі захворювання, що привли до смертельного нслідку, але не пов’язанні із захворюванням або його ускладненнями, які стали безпосредньою ричиою смерті.

Література

1. Хазанов А.Т., Чалисов И.А. Руководство по секционному курсу. — М., Медицина, 1984. — 176 с.

2. Секционный курс (методические рекомендации). — Ташкент., 1985. — 118 с.

3. Струков А.И., Серов В.В. Патологическая анатомия. — М., Медицина, 1995. — 643 с.

4. Струков А.И., Серов В.В. Патологическая анатомия. — М., Медицина, 1993. — 674 с.

5. Струков А.И., Серов В.В. Патологическая анатомия. — М., Медицина, 1985. — 656 с.

6. Струков А.И., Серов В.В. Патологическая анатомия. — М., Медицина, 1979. — 527 с.

7. Общая патология человека. Руководство /под ред. академика А.И. Струкова/. — М., Медицина, 1992. — в 2 томах.

8. Лекции по общей патологической анатомии, общий курс /под ред. В.В. Серова, М.А. Пальцева/. — М., 1996. — 280 с.

9. Лекции по патологической анатомиии болезней: частный курс /под ред. В.В. Серова, М.А. Пальцева/. — М., 1996. — 336 с.

10.Саркисов Д.С., Пальцов М.А., Хитров Н.К. Общая патология человека: Учебник. — М., Медицина, 1995. — 272 с.

11.Патологическая анатомия болезней человека /под ред. А.Н. Чистовича/. — Л., 1963. — 496 с.

12.Давыдовский И.В. Общая патология человека. — М., Медицина, 1969.-- 610 с.

13.Патологическая анатомия болезней плода и ребенка /под ред. Т.Е. Ивановской и Л.В. Леоновой. — М., Медицина, 1989. — в 2 томах.

Дата добавления: 2014-01-04