Третя особа – це той, хто не відносячись до числа контрагентів, виявляється в юридично значимому зв’язку з одним із них або й з обидвома

ПИТАННЯ 5. Господарський договір і треті особи

Якщо визнавати, що господарський оборот – це сукупність правочинів, то звідси слідує, що договір з моменту його укладення складає певну частину такого обороту. І в цій своїй якості кожний окремий договір можна протиставити всьому іншому обороту. Відповідно контрагенти таким же чином протистоять іншим учасникам господарського обороту. Маючи на увазі таке протиставлення, законодавець використовує паралельно з терміном «сторона» в якості його корелята «інша особа». Дане словосполучення має одну негативну ознаку: «інша особа»– любий учасник обороту, що не є стороною договору. Наприклад, бажаючи підкреслити абсолютний характер права орендаря у продовженні строку оренди після його закінчення, ч.1 ст.777 ЦК зазначає, що відповідна сторона володіє таким правом переважно перед «іншими особами», тобто перед любим і кожним.

Окремо взятий договір може бути тільки штучно виокремлений із обороту. В дійсності з приводу договірних прав та обов’язків контрагенти вступають у різного роду зв’язки з відповідними із числа «інших осіб». Всі вони – ті, хто не будучи його сторонами своїми діями певним чином впливають на динаміку правовідношення, в тому числі й договірного, йменуються «третіми особами».

Термін «третя особа» широко використовувався і використовується не тільки в ЦПК, ГПК, але і в матеріальному праві. Зв’язки з участю третіх осіб є не тільки широкими, але й різноманітними. Це викликає потребу певним чином класифікувати статус третіх осіб стосовно до характеру правовідносин, в яких вони беруть участь, і перш за все до договорів, участь у яких третіх осіб надто важлива.

Згідно однієї такої класифікації виділено 4 суттєво відмінних один одному випадків участі третіх осіб, при цьому кваліфікаційною ознакою обрано підстави їх участі. До першої групи було віднесено спеціальний договір, побудований на моделі страхування цивільної відповідальності, коли підставою зобов’язання є договір, але не між боржником (відповідачем) і потерпілим, а між відповідачем і тим, що заподіяв шкоду. До другої групи віднесені угоди, укладені третьою особою – представником. До третьої – порушення відповідачем обов’язку по вибору або нагляду. І на кінець, четверту склала група випадків, коли внаслідок того, що боржник допустив третю особу до участі у виконанні договору або здійсненні прав по ньому, не виконав через дії третьої особи договір та спричинив у зв’язку із цим збитки кредитору. Зазначена класифікація однорівнева, і саме через це не охоплює всієї системи випадків участі третьої особи. М. Брагінським і В. Вітрянським запропоновано класифікацію по декількох рівнях.

На першому рівні розмежовуються треті особи, що виступають від власного імені і від імені сторони в договорі. Подальший поділ відноситься тільки до тих, які виступають від власного імені при тому за критерій взято поставлену сторонами мету. Це дозволяє виокремити перш за все випадки, в яких участь третьої особи складає мету відповідного правовідношення. Мова йде про договори на користь третьої особи. Всі інші ситуації розділяють з врахуванням того, з якою із сторін договору пов’язані треті особи: пасивною, тобто стороною боржника, або активною – стороною кредитора.

Участь третьої особи на пасивній стороні виражається однією із двох форм: третя особа виступає як виконавець зобов’язання або як пособник боржника.

Що стосується зв’язку третьої особи з активною стороною, то тут можна говорити про прийняття виконання замість кредитора третьою особою і про адресовану третьою особою одній із сторін в договорі вимоги його виконання.

Дата добавления: 2014-01-04