Профілактика професійного вигорання педагогів

Серед російських педагогів ЗОШ проводилося обстеження: співставлялися показники вигорання, адаптаційних здібностей, поведінкової регуляції, нервово-психічної стійкості. Педагоги, у яких спостерігався високий рівень вигорання, мали більш низькі показники особистісного адаптаційного потенціалу, поведінкової регуляції, нервово-психічної стійкості.

Вчителі, що володіють високим адаптаційним потенціалом, нервово-психічною стійкістю і хорошою регуляцією своєї поведінки, менше піддаються негативним впливам професійних стресів і вигоранню, вони демонструють більш активну поведінку в професійному середовищі, ніж вчителі з відносно низькими адаптаційними можливостями. Ця закономірність прослідковується незалежно ввід віку і стажу роботи.

Разом з тим результати дослідження свідчать, що високий рівень вигорання дезорганізовує діяльність людини і знижує її здібність до саморегуляції поведінки, що веде до емоційного і фізичного виснаження. Оскільки з віком біологічні адаптаційні можливості людини знижуються, для профілактики вигорання необхідно створити такі організаційні умови в школі, щоб вони сприяли збереженню і розвитку особистісних адаптаційних здібностей вчителя, особливо з віком та зростанням стажу.

Вчителі з високим рівнем вигоранням частіше використовують обережні стратегії поведінки, уникають проблемних ситуацій, імпульсивних дій, ніж педагоги з низьким рівнем вигорання. Для останніх характерними є асертивність (впевненість), готовність до соціальних контактів і пошук соціальної підтримки.

Вчителі, що характеризуються високим рівнем вигорання, частіше, ніж їх колеги з низьким рівнем вигорання, використовують такі способи поведінки, як уникання і агресивні дії і рідше – пошук соціальної підтримки. Тому в якості профілактики вигорання доцільно проводити спеціальні семінари з метою здійснення психологічного розвантаження і ознайомлення із прийомами та техніками, що знижують ризик вигорання.

Уникання не дозволяє ефективно вирішити професійні труднощі, що виникають і встановити педагогічно правильні стосунки з учнями і колегами, що й веде до підвищення рівня професійного стресу і ризику вигорання. Агресія також перешкоджає формуванню сприятливого психологічного клімату і утруднює вирішення професійних завдань.

Пошук соціальної підтримки, навпаки, конструктивна модель поведінки. Вона дозволяє ефективно вирішити проблеми міжособистісної взаємодії і координувати зусилля для досягнення цілей спільної діяльності. Чому вчителі з високими показниками вигорання рідше звертаються до пошуку соціальної підтримки? Високий рівень вигорання, що супроводжується ускладненням відносин з оточуючими людьми і зниженням професійних досягнень, які багато в чому залежать від співробітництва з колегами. Тому це знижує частоту звернень до оточуючих за допомогою і підтримкою. До того ж, вчителі менше схильні до пошуку соціального підкріплення, намагаючись всього добитися самостійно, що підвищує рівень стресів.

Результати досліджень показують, що в цілому вчителі рідше використовують асоціальні дії (7%). Це можна пояснити специфікою педагогічної діяльності і також достатньо високим рівнем моральної нормативності учителів.

Щодо іншої характеристики – нервово-психічна стійкість, то люди з низькою нервово-психічною стійкістю і недостатньо розвинутою здібністю до саморегуляції поведінки схильні сприймати більшість робочих ситуацій як проблемні і важкі. Відповідно така людина відчуває себе недостатньо компетентною, а це породжує негативізм щодо своїх професійних успіхів і обов’язків.

Важливе значення для професійної адаптації вчителя мають комунікативні здібності, оскільки пед. діяльність полягає у постійному спілкуванні з учнями. Тому можна передбачити, що розвинуті комунікативні здібності перешкоджає появі не тільки деперсоналізації (викривлення міжособистісних стосунків), але й інших компонентів вигорання.

Професія вчителя пов’язана з великим ризиком розвитку синдрому професійного вигорання. Тому один з факторів успішної професійної адаптації педагогів – розвиток адаптаційних здібностей. Високий рівень нервово-психічної стійкості і саморегуляції поведінки перешкоджає розвитку емоційного виснаження, а добре розвинені комунікативні здібності знижують ймовірність виникнення деперсоналізації.

Велике значення для протистояння вигоранню і збереженню професійного здоров’я учителів мають такі моделі: просоціальні (пошук соціальної підтримки і соціальний контакт) і асертивні (впевнені) дії. Ці моделі сприяють успішній професійній адаптації і знижують ризик розвитку синдрому вигорання. Неконструктивні способи поведінки – уникання, маніпулятивні, асоціальні та агресивні дії – призводять до вигорання.

Синдром вигорання може розвиватися як у вчителів з великим, так і малим стажем роботи. Високий рівень вигорання вчителів з великим стажем в більшій мірі обумовлений тривалою дією професійних стресів, а молодих вчителів – входженням в нову професійну сферу. Тому варто розробити психопрофілактичні та реабілітаційні заходи. Одним з важливих компонентів профілактики СВ – корекція неконструктивних способів поведінки і формування конструктивних копінг-стратегій (вміння справлятися з професійними стресами), до яких належать впевнена поведінка і навички соціальної взаємодії.

Профілактична та реабілітаційна робота передбачає:

Профілактичні заходи: формування соціальних (комунікативних) умінь, навичок самоуправління і володіння собою.

Реабілітація передбачає відновлення психоенергетичного потенціалу, актуалізації особистісних ресурсів, набуття сенсу професійної діяльності та життя, зміцнення впевненості у власних силах.

Профілактична програма О. А. Семенової включає 3 напрямки:

1. Інформування педагогів про причини та ознаки вигорання. За даними опитування 72% вчителів не знають, що таке професійне вигорання. Вони інтуїтивно відчувають порушення власного самопочуття і поведінки, однак не можуть правильно його оцінити.

Дата добавления: 2014-01-04