Сутність та різновиди партійних систем

Конструктивний розвиток суспільства потребує не тільки організованих, дієздатних партій, але й налагодження між ними ефективної взаємодії, що надзвичайно актуалізує проблему формування партійної системи. Партійна система – це сукупність політичних партій, пов’язаних з іншими елементами політичної системи та між собою певними упорядкованими відносинами. Використовуються різноманітні визначення партійної системи.

Так, партійна система тлумачиться як право партій на формування власної системи правління (З. Ньюмен), як сукупність політичних сил, представлених в парламенті, або таких, що прагнуть до представництва в парламенті (Е. Каак).

Дещо інший підхід, за якого під партійною системою розуміється сукупність відносин між легально діючими політичними партіями. Ці відносини виявляються в суперництві або спільній боротьбі за владу (Е. Вятр).

Характер партійних систем визначає вид політичного режиму, механізм та ефективність демократії. Серед чинників, що впливають на формування партійної системи, можна назвати:

1. Характер соціальної структури суспільства.

2. Чинне законодавство.

3. Соціокультурні традиції.

4. Характер домінуючих у суспільстві проблем.

5. Домінування гетерогенних (боротьба за різні групи електорату) або гомогенних (боротьба за один прошарок електорату) видів партійної конкуренції.

6. Розповсюдження базової системи цінностей, що притаманна усім партійним напрямкам та домінуючим типам партійної співдружності (блоки, коаліції, локальні партійні союзи та ін.).

Якщо партійна система пронизана полярними протиріччями, то і політична система буде мати конфліктний характер, лише підсилюючи напруженість суспільних відносин. Але якщо соціальні групи орієнтуються на єдину систему цінностей та ідеалів, то й партійна система буде характеризуватися більш толерантним характером міжпартійних та партійно-державних відносин.

Значний вплив на формування партійних систем має ступінь сформованості правової бази. Особливо це стосується виборчого законодавства.

Так, наприклад, там, де діють виборчі системи мажоритарного типу, як правило, формуються двопартійні системи та системи з домінуючою партією. Пропорційні виборчі системи, навпаки, дають шанси на представництво в органах влади більшій кількості політичних сил, ініціюють створення багатопартійних систем та коаліцій партій, полегшують виникнення нових партій.

Якщо партійна система пронизана полярними протиріччями, то і політична система буде мати конфліктний характер, лише підсилюючи напруженість суспільних відносин. Але якщо соціальні групи орієнтуються на єдину систему цінностей та ідеалів, то й партійна система буде характеризуватися більш толерантним характером міжпартійних та партійно-державних відносин.

Значний вплив на формування партійних систем має ступінь сформованості правової бази. Особливо це стосується виборчого законодавства. Закон Дюверже віддзеркалює тенденцію, відповідно до якої електоральне правило простої більшості в одномандатному окрузі звичайно приводить до виникнення в законодавчому органі двопартійної системи, тоді, як електоральні системи з пропорційним представництвом породжують багатопартійність. Так, наприклад, там, де діють виборчі системи мажоритарного типу, як правило, формуються двопартійні системи та системи з домінуючою партією. Пропорційні виборчі системи, навпаки, дають шанси на представництво в органах влади більшій кількості політичних сил, ініціюють створення багатопартійних систем та коаліцій партій, полегшують виникнення нових партій. Класифікація типів партійних систем здійснюється як за якісними, так і за кількісними критеріями. М. Дюверже виділяв одно-, двох- та багатопартійні системи. Класифікація політичних партій за якісними критеріями виділяє демократичні та антидемократичні партійні системи.

Г. Алмонд та Дж. Пауелл виділяють змагальні партійні системи, які намагаються збудувати електоральну підтримку, та неконкурентні авторитарні системи, які намагаються керувати суспільством. В змагальній партійній системі агрегація інтересів відбувається на декількох рівнях: в межах певної партії, оскільки партія вибирає кандидатів та висуває пропозиції стосовно політичного курсу; через електоральну конкуренцію; шляхом угод та коаліційного будівництва в органах законодавчої та виконавчої влади.

Класифікація змагальних партійних систем за кількістю партій та ступенем міжпартійного антагонізму

Мажоритарні та багатопартійні системи відрізняються кількістю політичних партій, що впливає на законодавчий процес та шляхи формування уряду. В мажоритарних системах просто домінують дві партії (США) або існують дві провідні партії та діють електоральні закони, що забезпечують одній з них парламентську більшість (Велика Британія). В чисто багатопартійних системах співвідношення партій, структура виборчої підтримки та електоральні закони практично виключають завоювання однією партією більшості в законодавчому органі. Агрегація інтересів в ході після виборчого торгування між партіями відіграє там вирішальну роль у визначенні правлячого курсу.

Ступінь антагонізму або поляризації партій впливає на рівень стабільності уряду. В консенсусних партійних системах партії, що контролюють більшість місць в парламенті, не дуже відрізняються одна від одної з точки зору політичних курсів і в достатній мірі довіряють одна одній і політичній системі (США. Велика Британія, Німеччина). В такого роду системах може вестися напружена торгівля та йти жваве політичне життя, але це не загрожує системі.

В конфліктних політичних системах в законодавчому органі домінують партії, що сильно розходяться між собою по принципових питаннях або вороже налаштовані по відношенню одна до одної і до політичної системи (Росія, Україна). Якщо партійна система має змішані характеристики і консенсусної, і конфліктної. Г. Алмонд та Дж. Пауелл називають її консоціативною або узгоджувальною.

Авторитарна партійна система також є спеціалізованою структурою агрегації інтересів. Тут агрегація інтересів проходить в межах партії або в ході взаємодії між групами підприємців, землевласників та інституціональними групами всередині бюрократії або воєнних. Громадяни не мають можливості впливати на цей процес через вибір партійних альтернатив.

Авторитарні партійні системи розрізняються за рівнем контролю всередині партії та ступеню контролю партії над іншими групами в суспільстві. Наявність ексклюзивної правлячої партії передумовлює повний контроль партійного керівництва над політичними ресурсами. Така партія заперечує будь-яку легітимну агрегацію інтересів внутріпартійними групами та не допускає ніякої свободи діяльності соціальних груп, громадян або інших урядових органів.

Вона пронизує усе суспільство та мобілізує підтримку політики, яка вироблена партійним керівництвом. Засобом легітимації її політичного курсу виступає всезагальна політична ідеологія, що претендує на знання істинних інтересів громадян, якими б не були їх дійсні бажання.

Авторитарні партійні системи можуть також базуватися на інклюзивній політичній партії, яка визнає і намагається координувати різні соціальні групи, що існують в суспільстві. Вона приймає та агрегує певні автономні інтереси, одночасно придушуючи інші та заперечуючи будь-які форми діяльності, здатні підірвати її панування.

Важливий внесок в теорію партійних систем вніс Дж. Сарторі. Він підкреслював, що, перш за все, дуже важливо визначитися з критерієм підрахунку кількості партій. Це необхідно зробити, оскільки можна помилково вирішити, що варто підрахувати усі партії, що існують в будь-якій партійній системі. Необхідно враховувати не усі, а лише впливові партії, що визначають природу партійної системи. З цією метою Дж. Сарторі запропонував два правила для підрахунку партій.

Правило 1. Партію меншості можна не враховувати, поки вона не розглядається як реальний або можливий учасник коаліції більшості. І, навпаки, партію меншості варто враховувати, незалежно від її розмірів, якщо вона вбачає своє призначення в тому, щоб через деякий час стати одним з союзників урядової більшості. Це правило слід застосовувати лише для партій, орієнтованих на уряд або ідеологічно близьких партнерів з коаліції.

Правило 2. Партію вважають значною, якщо її існування чи поява впливає на тактику партійної конкуренції партій, орієнтованих на уряд, і, особливо, коли вона змінює напрям конкуренції... або ліворуч, або праворуч, або в обох напрямах.

Таким чином, значні партії повинні володіти або коаліційним потенціалом, або потенціалом, що шантажує. Партії, які не володіють нічим із перерахованого вище, не слід враховувати.

Дж. Сарторі запропонував 7-ступеневу класифікацію типів партійних систем, яка базується як на кількісних, так і на якісних критеріях:

1. Система з однією партією – характеризується тим, що тут єдина партія монополізує політичне життя. Вона перетворюється на керівну силу держави, приймає усі важливі державні рішення. Партія, таким чином, фактично зростається з державою. При цій партійній системі існування інших політичних партій офіційно заборонено. Така система існує на Кубі в КНДР, за тоталітарного минулого існувала в Радянському Союзі.

2. Система з партією-гегемоном – утверджується провідна роль однієї партії, але не заперечується існування інших. Для цієї системи характерна така ситуація, коли в країні існує декілька партій, але при владі лише одна з них.

Другі партії існують до тієї межі, поки підтримують правлячу і не перебувають до неї в опозиції. Така партійна система існує у сучасному Китаї, де окрім правлячої комуністичної партії функціонують ще чотири політичні партії.

3. Система з пануючою партією – характеризується тим, що хоча і формально і фактично можливості усіх партій однакові, уппродовж значного історичного періоду при владі зостається одна й та ж партія. Така партійна система ґрунтується на національних особливостях та своєрідному досвіді окремих країн. Достатньо довго така партійна система існувала, наприклад, в Японії та Швеції.

4. Двопартійна – при такій системі незалежно від загальної кількості партій лише дві мають вирішальне значення та здатні замінювати одна одну при владі. Класичний приклад такої системи – Сполучені Штати Америки. Різновид двопартійної системи представляє система 2,5 або «2+1». Вона існує, наприклад, в Німеччині, де основні партії ХДС/ХСС та СДПН здатні створити правлячу більшість лише в союзі з третьою силою. Така ж система існує у Великобританії, Канаді, Австрії та Австралії.

5. Система помірного плюралізму – це один з різновидів багатопартійної системи. Головна ознака – орієнтація усіх політичних партій на участь в роботі уряду. Ідеологічна спрямованість політичних партій при цій системі відрізняється несуттєво. Прикладом країни з такою політичною системою є Бельгія.

6. Система надмірного плюралізму – цей тип партійної системи характеризується наявністю політичних партій, що виступають проти існуючого суспільно-політичного устрою, формуванням «лівої» та «правої» опозиції, що критикує уряд і своїх політичних конкурентів, наявністю політичного «центру» (Польща).

7. Атомізована система – це багатопартійні системи, що налічують десятки, або навіть сотні партій, які ще не виробили конструктивного механізму співробітництва та участі в діяльності уряду (Болгарія, Малайзія).

Дата добавления: 2014-01-05