Лекція 1

Семінар №3

Семінар №2

Семінар №1

1. Поняття права соціального захисту та його функції.
2. Предмет права соціального захисту. Відмежування права соціального захисту від інших галузей права.
3. Метод ПСЗ.
4. Система ПСЗ.
5. Організаційно-правові форми ПСЗ.

1. Поняття і види джерел ПСЗ.
2. Конституція України як основне джерело.
3. Закони України як джерела ПСЗ.
4. Підзаконні акти як джерело ПСЗ.
5. Акти КСУ та судова практика.

1. Поняття принципів ПСЗ.
2. Галузеві принципи.
3. Принципи окремих інститутів.

1. Поняття права соціального захисту та його функції.
Соціальний захист населення є одним з пріоритетних напрямків соціально-економічної політики будь-якої цивілізованої держави. Не є винятком і Україна, яка має досить розвинене законодавство у даній сфері.
В Конституції України визначені такі соціальні права: право на працю (ст.43), право на страйк (ст.44), право на відпочинок (ст.45), право на соціальний захист (ст.46), право на достатній життєвий рівень (ст.48), право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст.49).
Право на соціальний захист – центральне соціальне конституційне право. Це право відповідно до ст. 46 Конституції України включає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від нього причин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Поряд з порівняно детальним визначенням права на соціальний захист в Конституції закріплена система його гарантій. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму встановленого законом.
Система соціального захисту як особливий соціальний та правовий інститут знаходиться в процесі свого розвитку. Термін «соціальний захист» має різні значення і використовується у широкому та вузькому розумінні. Вказане поняття потребує аналізу та чіткого визначення.
В широкому розумінні під соціальним захистом розуміють систему соціальних відносин, при котрих особа здатна самостійно про себе подбати, створити умови для життєдіяльності і духовного розвитку. В даному випадку соціальний захист ототожнюється з розгалуженою системою гарантій прав людини.
Соціальний захист у вузькому розумінні це конкретна соціальна політики (діяльність) держави щодо захисту населення за допомогою правових засобів від негативних наслідків соціальних ризиків. Соціальні ризики – це події в житті людини за яких виникає небезпека втрати матеріальних засобів для задоволення її першочергових потреб, необхідних для збереження і відтворення повноцінного життя у суспільстві. Соціальні ризики як підстава для набуття людиною права на соціальний захист були встановлені у міжнародних актах - Конвенціях та Рекомендаціях МОП: № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення (1952 р.), № 128 про допомоги по інвалідності, по старості та в разі втрати годувальника (1967 р.) та ін.. У відповідності до яких до соціальних ризиків належать: тимчасова непрацездатність, вагітність і пологи, необхідність догляду за малолітньою дитиною, або дитиною-інвалідом, або за інвалідом, престарілим членом сім’ї, інвалідність, старість, смерть годувальника, безробіття з незалежних від особи причин, нещасний випадок на виробництві, професійні захворювання, смерть та ін.
Отже, право соціального захисту можна визначити як сукупність правових норм, які регулюють відносини щодо організації, фінансування та надання матеріального забезпечення та соціальних послуг населенню для захисту від негативних наслідків соціальних ризиків.
Особливостями права соціального захисту є:
a. джерела фінансування – як правило спеціальні некомерційні позабюджетні фонди або ж кошти бюджетів різних рівнів.
b. коло осіб, які підлягають захисту (непрацездатні, особи, які втратили годувальника, вагітні жінки, діти, сім’ї, які мають дітей, безробітні, та ін..).
c. умови надання захисту: (у випадку настання певних соціальних ризиків) інвалідність, тимчасова непрацездатність та ін.
d. мета надання захисту – підтримка населення для задоволення першочергових потреб людини, необхідних для збереження і відтворення повноцінного життя у суспільстві.
Необхідно розмежовувати поняття «соціального захисту» та «соціального забезпечення». В літературі висловлювалися різні думки щодо співвідношення зазначених понять.
По-перше, в ряді випадків вчені не роблять розмежування між поняттями «соціальний захист» та «соціальне забезпечення», зазначаючи, що дані терміни є синонімами.
По-друге, в літературі зустрічаються думки про те, що термін соціальне забезпечення в значенні комплексу державних засобів по забезпеченню осіб які потребують захисту на сучасному етапі носить історичний характер, оскільки відноситься до періоду 20 століття. А в останні десятиріччя, вважають науковці, з’явилася тенденція використання в якості узагальнюючого терміна «соціальний захист», і цей термін замінив собою поняття «соціальне забезпечення». В той же час, зазначається, що необхідно зберегти термін соціальне забезпечення для позначення окремих напрямків державної діяльності, наприклад державне пенсійне забезпечення військових ветеранів.
По-третє, деякі автори визначають соціальних захист, як організаційно-правову форму соціального забезпечення (В.П. Галаганов).
По-четверте, більшість науковців визначають, що право соціального захисту є ширшим поняттям ніж право соціального забезпечення і включає в себе останнє. Так, норми конвенції МОП № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення включають до видів соціального захисту і соціальне забезпечення. Крім того, необхідно зазначити, що соціальному забезпеченню притаманний аліментарний характер – тобто це спосіб надання державою усіх видів соціального забезпечення і обслуговування на справедливій основі безоплатно, безеквівалентно, з врахуванням зв'язку з працею, але не у відповідь за нову зустрічну працю, в обсязі нормального рівня життя, без застосування договірних засад, з фонду соціального забезпечення. А соціальному захисту все ж притаманні оплатність (соціальне страхування) і в певних випадках недержавний характер (недержавне пенсійне страхування).
Функції права соціального захисту:
1) Захисна – захист людей від негативних наслідків у випадках настання соціальних ризиків.
2) Економічна – полягає в наданні матеріальної допомоги громадянам.
3) Політична – спрямована на забезпечення соціального миру і соціальної справедливості у суспільстві, шляхом забезпечення належного рівня життя громадян не нижче базових державних соціальних стандартів.
4) Демографічна – сприяє стимулюванню росту народонаселення країни, відновлення здорового покоління, росту тривалості життя.
5) Соціально-реабілітаційна – пов’язана з задоволенням специфічних потреб непрацездатних громадян, проявляється у створенні умов, які сприяють збереженню їх правового статусу і охорони здоров’я всього населення.

2. Предмет права соціального захисту. Відмежування права соціального захисту від інших галузей права.

Предмет кожної самостійної галузі права складають відокремлені групи суспільних відносин, які характеризуються певною внутрішньою єдністю, які поряд з спеціальними методами регулювання дозволяють відокремити дану галузь від інших.
Предметом права соціального захисту є комплекс суспільних відносин, у яких реалізуються заходи щодо захисту населення від несприятливих наслідків соціальних ризиків.
Відносини в складі предмета права соціального захисту можуть бути класифіковані за різними критеріями:
1) залежно від ступеня обов'язковості та форми власності, на основі якої здійснюється соціальний захист, — відносини у сфері державного і недержавного соціального захисту;
2) залежно від ступеня поширеності загальних умов та обсягу соціальних виплат і послуг — відносини у сфері загального, спеціального і додаткового соціального захисту;
3) залежно від цільової спрямованості соціально-захисних заходів — відносини щодо прямих (безпосередніх) соціальних виплат та послуг, спрямованих на окрему фізичну особу, і відносини щодо непрямих соціально-захисних заходів, у зв'язку з реалізацією різноманітних соціальних програм, спрямованих на відповідні соціально-вразливі групи (категорії) населення;
4) залежно від організаційно-правової форми розрізняються відносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування; державної соціальної допомоги; державного соціального забезпечення за рахунок бюджетних коштів (спеціальний соціальний захист); додаткового соціального захисту окремих категорій осіб;
5) залежно від суб'єктного складу — відносини між громадянином і органом (закладом) соціального захисту і відносини між юридичними особами (державними і недержавними) з приводу організації і забезпечення діяльності системи соціального захисту;
6) залежно від об'єкта відносин (виду матеріального забезпечення) виділяються відносини: пенсійні; з приводу забезпечення грошовими соціальними допомогами; з приводу забезпечення матеріальною допомогою; з приводу надання соціальних послуг; забезпечення соціальними пільгами; забезпечення лікарською допомогою тощо;
7) за змістом усі відносини в предметі права соціального захисту поділяються на соціально-забезпечувальні (матеріальні), соціально-страхові, процедурні та процесуальні.
Основними є соціально-забезпечувальні (матеріальні) відносини, в яких реалізуються права та обов'язки суб'єктів стосовно конкретного виду соціального захисту. Всі інші відносини мають обслуговуючий характер стосовно матеріальних відносин. Змістом матеріальних відносин є права та обов'язки сторін щодо надання певного виду соціальної виплати або соціальної послуги громадянину.
Тут доцільно звернути увагу на те, що у праві соціального захисту немає єдиного відношення, за допомогою якого особа одночасно реалізувала б своє право на кілька видів соціальних виплат чи послуг. Це комплекс відносин, які виникають за певних юридичних умов.
Соціально-страхові - відносини, які існують у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування, утворення соціальних страхових фондів, формування коштів останніх та розподілу цих коштів між особами, які потребують соціального захисту.
Процедурні відносини виникають з приводу встановлення певних юридичних фактів між особою та певними суб'єктами: органами РАГСу з приводу підтвердження віку, перебування у шлюбі, родинних зв'язків; лікувальними установами з приводу встановлення факту непрацездатності; медико-експертними комісіями з приводу встановлення факту інвалідності, її причини та групи; відносини щодо оформлення та видачі свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; щодо оформлення документів для призначення пенсії, соціальної допомоги, відшкодування шкоди, завданої нещасним випадком на виробництві тощо. Процедурні відносини також виникають з приводу винесення рішень про надання певного виду соціального забезпечення або відмови в такому наданні.
Процесуальні відносини виникають з приводу розгляду спорів у сфері соціального захисту. Спори вирішуються органами соціального захисту, а також судами. Слід зазначити, що в літературі дискутувалося питання про природу процесуальних відносин у сфері соціального забезпечення. Слід погодитися з О.Є. Мачульською, що відсутність процесуальних норм у праві соціального забезпечення слід вважати прогалиною в законодавстві. Разом з тим слід враховувати й те, що всі права, проголошені Конституцією України, забезпечені судовим захистом, у тому числі право на соціальний захист.

Відмежування права соціального захисту від інших галузей права.
Право соціального захисту пов’язане з конституційним правом, норми останнього становлять основний зміст та гарантії права людини на соціальний захист, основні засади його здійснення, закріплюють повноваження державних органів у сфері соцзахисту.
Право соціального захисту тісно пов’язане з адміністративним правом, відносини між різними органами державної виконавчої влади та управління у зв’язку з їх виконавчо-розпорядчою діяльністю по організації соціального захисту складають предмет адміністративного права.
Відносини, які пов’язані з утворенням і витрачанням коштів різних фондів не є предметом права соцзахисту, а відноситься до фінансового права.
Право соціального захисту пов’язане також з цивільним правом, адже цивільно-правовими засобами у сфері соцзахисту регулюються відносини з приводу надання соціальних послуг на приватних засадах та здійснення недержавного пенсійного забезпечення при укладенні пенсійних контрактів.
Право соціального захисту тісно пов’язане з трудовим правом. Відносини з приводу соціального захисту стосовно трудових відносин можуть існувати в кілька способів.
По-перше, відносини з приводу обов'язкового державного соціального страхування обов'язково існують паралельно з трудовими відносинами, так би мовити, супроводжують їх. Наприклад, у випадку надання допомог по тимчасовій непрацездатності як із загального захворювання, так і у зв'язку з нещасним випадком на виробництві, при народженні дитини, по догляду за дитиною тощо.
По-друге, відносини з приводу соціального захисту можуть передувати виникненню трудових правовідносин. Це стосується випадків працевлаштування особи за допомогою державної служби зайнятості.
По-третє, право соціального захисту пов'язане з трудовим правом також тим, що отримавши в установленому порядку певний соціальний статус, наприклад інваліда тощо, ця особа, ставши працівником (уклавши трудовий договір), привносить свій соціальний статус і на підприємство. Тобто відбувається певне "накладення" статусів і це надає такому працівникові особливе правове становище у трудових правовідносинах.

3. Метод права соціального захисту.
Метод права соціального захисту – сукупність способів, прийомів та засобів регулювання суспільних відносин, у яких реалізуються заходи щодо захисту населення від несприятливих наслідків соціальних ризиків.
Метод правового регулювання суспільних відносин у сфері соціального захисту характеризується такими ознаками:
1) поєднанням загальнообов'язкового державного соціального страхування і державного соціального надання;
2) сполученням імперативного і диспозитивного способів правового регулювання з перевагою імперативного способу, а також централізованого, муніципального і локального правового регулювання;
3) застосуванням спеціально дозволеного типу правового регулювання (дозволено лише те, що прямо зазначено в законі), за якого право вимоги щодо надання соціального забезпечення належить фізичній особі, а обов'язок щодо надання певного соціального блага покладено на чітко визначених суб'єктів;
4) для виникнення соціально-захисних правовідносин необхідна наявність особливих юридичних фактів (юридичного складу), в основі якого — настання певного соціального ризику — події, котра, як правило, не залежить від волі особи (настання інвалідності, досягнення пенсійного віку, тимчасова втрата працездатності, безробіття тощо).

4.Система права соціального захисту.
Система права соціального захисту – це сукупність норм, інститутів і субінститутів.
В структурі нормативних актів, які регулюють суспільні відносини по соціальному захисту розрізняють:
1) норми, які визначають зміст відносин права соціального забезпечення у складі всіх їх елементів (загальна частина).
2) норми, які регламентують окремі види (елементи) цих відносин (особлива частина).
Загальна частина охоплює положення і норми, які відносяться до всіх відносин по соціальному забезпеченні і складається з загальних правових інститутів, норми яких в загальному відображають специфіку даної галузі і є основоположними для всіх суспільних відносин, які входять в предмет галузі (інститут, що визначає сферу дії та об’єкт правового регулювання; інститут правосуб’єктності учасників правовідносин та ін..).
Особлива частина включає комплекс самостійних інститутів: страховий стаж, пенсійне забезпечення, допомоги і компенсаційні виплати та ін.

5. Організаційно-правові форми права соціального захисту.
Форма соціального захисту – це організаційно-правовий механізм, створений для реалізації конституційного права на соціальний захист.
Організаційно-правова форма соціального захисту – це сукупність юридичних, фінансових, організаційних засобів соціального захисту населення.
До організаційно-правових форм соціального захисту можна віднести:
1) загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
2) державні соціальні допомоги;
3) спеціальний соціальний захист;
4) додатковий соціальний захист;
5) недержавний соціальний захист.
Особливості загальнообов'язкового державного соціального страхування:
1) У системі соціального страхування передбачено п'ять видів такого страхування: страхування на випадок безробіття; страхування у зв'язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; пенсійне страхування; медичне страхування (ще не введено).
2) Джерелами фінансування соціальних виплат у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування є соціальні страхові фонди, які формуються за рахунок страхових внесків працівників і роботодавців (розмір внесків визначається у відсотковому відношенні до заробітку (доходу))
3) система загальнобов'язкового державного соціального страхування побудована на ринкових засадах, фонди соціального страхування відокремлені від державного бюджету і є самоврядними некомерційними фінансовими установами, в управлінні котрих держава бере участь як рівноправний партнер з представниками працівників та роботодавців.
4) Відносини щодо соціального страхування регулюються відповідними законодавчими актами: Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р., "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності від 23 вересня 1999 р., "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р., "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" від 18 січня 2001 р., "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" від 11 січня 2001 р. Після тривалого розгляду врешті-решт 9 липня 2003 р. прийнято закони України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та "Про недержавне пенсійне забезпечення", які набрали чинності з 1 січня 2004 р.
5) За державним соціальним страхуванням застрахованим особам у разі настання страхового випадку надаються такі види соціальних послуг і матеріального забезпечення:
— пенсія за віком; пенсія по інвалідності. Із введенням у дію накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за рахунок коштів Накопичувального фонду, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснюватимуться такі пенсійні виплати: довічна пенсія з установленим періодом; довічна обумовлена пенсія; довічна пенсія подружжя; одноразова виплата;
— допомоги у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, народженням дитини та доглядом за нею, у зв'язку з безробіттям, на поховання;
— амбулаторне та стаціонарне лікування, надання лікарських засобів медичного призначення;
— відшкодування витрат, пов'язаних із професійною підготовкою та профорієнтацією; дотації роботодавцю для створення робочих місць тощо.
Наступною організаційно-правовою формою у системі соціального захисту України є державна соціальна допомога, яка становить систему заходів щодо надання за рахунок державного та комунального (місцевого) бюджетів та інших програм матеріальної допомоги, здійснення соціального обслуговування та утримання, встановлення пільг. Правове регулювання державної соціальної допомоги забезпечується Законом України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" від 1 червня 2000 р., "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (в ред. Закону України від 23 березня 2001 р.), "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" від 16 листопада 2000 р. та ін.
Спеціальний соціальний захист є такою організаційно-правовою формою соціального захисту, яка передбачає спеціальні (відмінні від загальних) умови його здійснення стосовно певного, визначеного законами, кола осіб.
Спеціальний соціальний захист стосується:
1) кола осіб, які виконують певний вид державної діяльності, протягом виконання якої не підлягають обов'язковому державному соціальному страхуванню (належать військовослужбовці, особи начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ, кримінально-виконавчої системи України та ін.) Так, Законом України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 р. (зі змін, і доповн.) передбачено надання зазначеним особам на спеціальних умовах пенсій за вислугу років, у разі інвалідності, у разі втрати годувальника, надбавок до пенсій, допомоги при звільненні зі служби.
2) кола осіб, які підлягають соціальному страхуванню, але держава бере на себе обов'язок щодо їх підвищеного соціального забезпечення або покладає такий обов'язок на конкретних суб'єктів. належать особи, щодо яких спеціальними законами передбачено лише частину інших умов пенсійного забезпечення, ніж за загальним пенсійним Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Такі спеціальні умови передбачено такими законами України, як "Про державну службу", "Про Національний банк України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про статус суддів" тощо. При цьому різниця між розміром пенсії, передбаченим спеціальним законом, та розміром пенсії із солідарної системи переважно фінансується з Державного бюджету України. Очевидно, що ця частина спеціального соціального захисту у перспективі перейде до загальної системи.
Додатковий соціальний захист передбачено законодавством для таких категорій населення: діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування; ветерани війни; ветерани військової служби та ветерани органів внутрішніх справ; ветерани праці та особи похилого віку; інваліди та особи з обмеженими фізичними можливостями; особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; особи, які стали жертвами політичних репресій; біженці та ін.
Система додаткових заходів передбачає надання пільг у сфері працевлаштування, застосування праці, медичного та соціального обслуговування, надання житлово-комунальних послуг тощо. Кошти на такі програми виділяються з державного бюджету України.
Новою організаційно-правовою формою соціального захисту в Україні, яка тільки починає упроваджуватися, є недержавне соціальне забезпечення через недержавні пенсійні фонди, банківські установи, недержавні соціальні заклади.
Недержавне соціальне забезпечення в Україні тільки започатковується. 9 липня 2003 р. прийнято Закон України "Про недержавне пенсійне забезпечення", який визначає систему недержавного пенсійного забезпечення як складову системи накопичувального пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі фізичних і юридичних осіб у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат. Недержавні пенсійні фонди виплачують такі пенсійні виплати: пенсії на визначений строк; одноразові пенсійні виплати та ін.
У фінансовому аспекті система соціального захисту в Україні складається з трьох джерел: фондів соціального страхування, державного бюджету, недержавних джерел.
Видами соціального захисту – є певні матеріальні блага, які надаються особі в рамках певної організаційно-правової форми, а саме: грошові виплати, натуральна допомога, пільги, субсидії, медична допомога, лікарські засоби, технічні засоби реабілітації, технічні засоби пересування, соціальне обслуговування.

Дата добавления: 2014-01-05