Головним методологічним принципом БЖД є системно-структурний підхід, а методом, який використовується в ній, — системний аналіз.

Системно-структурний підхід та системний аналіз – методологічна основа безпеки життєдіяльності

Методологічні основи безпеки життєдіяльності. Ідентифікація та оцінювання рівня небезпеки за допомогою імовірнісних структурно-логічних моделей

Методи виявлення небезпек діляться на:

· інженерний (визначають небезпеки, які мають імовірнісну природу походження);

· експертний (направлений на пошук відмов і їх причин. При цьому створюється спеціальна експертна група, до складу якої входять різні фахівці, що дають висновок);

· соціологічний (застосовується при визначенні небезпек шляхом дослідження думки населення (соціальної групи); формується шляхом опитів);

· реєстраційний (полягає у використанні інформації про підрахунок конкретних подій, витрат, кількості жертв тощо);

· органолептичний (використовують інформацію, що отримується органами чуття людини (зором, дотиком, нюхом, смаком і ін.).

У зв’язку з тим, що будь-яка небезпека завдає шкоди людині, виробничо-му, побутовому середовищу, можна стверджувати, що забезпечення безпеки в усіх випадках має підкорятись чітко упорядкованим закономірностям – методо-логічним основам моделі забезпечення БЖД, що передбачає відповідний алго-ритм дій з визначення елементів моделі.

Безпека життєдіяльності, як порівняно нова галузь науки, що створюється в наш час на стику природничих, гуманітарних і технічних наук, використовує методи цих наук, водночас розробляючи свої власні методи. Отримавши розвиток на основі досягнень наук про людину, суспільство, природу, БЖД почала створювати свої методи, використовую-чи накопичений досвід.

У природі і суспільстві окремі явища не існують відірвано одне від одного, вони взаємопов'язані та взаємозумовлені. У своїй діяльності ми повинні враховувати цю об'єктивну дійсність з її зв'язками та взаємовідносинами. І якщо нам необхідно пояснити будь-яке явище, то передусім слід розкрити причини, що породжують його.

Ідея або концепція безпеки систем уперше була використана у ракетобудуванні наприкінці 40-х років XX ст. Системний аналіз безпеки як метод дослідження сформувався наприкінці 50-х років XX ст., коли виникла нова наукова дисципліна, що зветься «Безпека систем».

Системний аналіз — це сукупність методологічних засобів, які використовуються для підготовки та обґрунтування рішень стосовно складних питань, що існують або виникають у системах.

БЖД на основі застосування системного підходу розробляєправила поведінки людини, як члена суспільства та жителя планети Земля; рекомендації щодо запобігання негативного впливу на навколишнє середовище та виникнення НС.

Під системою розуміється сукупність взаємопов'язаних елементів, які взаємодіють між собою таким чином, що досягається певний результат (мета).

Під елементами (складовими частинами) системи розуміють не лише матеріальні об'єкти, а й стосунки і зв'язки між цими об'єктами. Будь-який пристрій є прикладом технічної системи, а рослина, тварина чи людина — прикладом біологічної системи. Будь-які групи людей, колективи, спільноти – соціальні системи.

Система, одним з елементів якої є людина, зветься ергатичною.

Прикладами ергатичних систем є системи:

· «людина — природне середовище» («л-с»);

· «людина — машина» («л-м»);

· «людина — машина — навколишнє середовище» («л-м-с»);

· «людина ― людина» тощо.

Взагалі будь-який предмет може розглядатися як системне утворення. Системи мають свої властивості, яких немає і навіть не може бути у елементів, що складають її. Ця найважливіша властивість систем, яка зветься емерджентністю, покладено в основі системного аналізу. Синонім — «системний ефект».

Принцип системності розглядає явища у їхньому взаємному зв'язку, як цілісний набір чи комплекс. Мета чи результат, якого досягає система, зветься системотворним елементом.

Будь - яка система є складовою частиною іншої системи або ж входить до іншої системи як її елемент. З іншого боку, окремі елементи будь-якої системи можуть розглядатися як окремі самостійні системи.

Емердже́нтність (англ. emergence — виникнення, поява нового) в теорії систем — наявність в будь-якої системи особливих властивостей, не власти-вих її підсистемам і блокам, а також сумі елемен-тів, не пов'язаних системоутвірними зв'язками; неможливість зведення властивостей системи до суми властивостей її компонентів.

У сфері наук про безпеку системою є сукупність взаємопов'язаних людей, процесів, будівель, обладнання, природних об'єктів тощо, які функціонують у певному середовищі для забезпечення безпеки.

Системний аналіз безпеки життєдіяльності потребує розгляду людини як ланки в системі “людина – машина – середовище існування”.

У своїй життєдіяльності людина, керуючись певною ціллю, діє на машину й отримує конкретний результат. Щоб досягти максимального погодження результатів з поставленою ціллю, вводяться зворотні зв’язки для коректування дій. Дуже часто в цій системі життєдіяльності людини з’являються шкідливі й небезпечні фактори, які діють на неї. Тоді в систему вводиться захист людини. У наш час актуальним є не тільки захист людини від виробництва і навколишнього природного середовища, а й захист навколишнього природного середовища від людини та виробництва. На цю систему діють у відповідних умовах фактори надзвичайних ситуацій. Система повинна в цих умовах стійко функціонувати і забезпечувати захист людини.

Система “людина – машина – середовище” гарантує досягнення таких цілей:

• отримання результату життєдіяльності, необхідного людині;
• забезпечення безпеки життєдіяльності людини;
• недопущення появи вражаючих і зменшення дії небезпечних і шкідливих факторів до допустимих значень, які не сприяють втраті працездатності й погіршенню здоров’я людини;
• зменшення небезпечної дії життєдіяльності людини на навколишнє середовище і залучення необхідних захисних мір;
• забезпечення стійкості функціонування і захисту людини при дії різних факторів надзвичайних ситуацій.

У системі “Л – М – С”, що розглядається, структурно виділяється декілька підсистем:

1. Пряма взаємодія людини і машини (вивчає “Ергономіка та інженерна психологія”).

2. Проблема безпеки людини на виробництві (розглядає “Охорона праці”).

3. Взаємодія системи “Л – М” з навколишнім природним середовищем (аналізує “Екологія”, “Промислова екологія”).

4. Дія на систему факторів НС, розробка методів їх прогнозування, засобів і прийо-мів захисту людини, рішення проблеми ліквідації їх наслідків (вивчає“Цивільна оборона”

2.2. Система життєдіяльності «людина — життєве середовище»

Системою, яка вивчається у безпеці життєдіяльності, є система «людина — життєве середовище». Розглянемо характеристики компонентів цієї системи.

Будь – який живий об’єкт (організм, клітина) є відкритою системою, тобто системою, яка постійно обмінюється речовинами, енергією, інформацією з оточуючим середовищем. Сутність обміну в живих тілах складається з поглинання речовин ззовні і їх засвоєння (тобто перетворення речовин навколишнього середовища в речовину самого живого організму. Цей процес (т.зв. асиміляція) потребує енергетичних витрат з боку живого тіла і ці витрати енергії можливі тому, що в процесі асиміляції в клітинах організму накопичується енергія у вигляді складних хімічних зв’язків молекул органічних сполук.

Процеси розпаду складних речовин живого тіла, які супроводжуються визволенням енергії і виділенням продуктів розпаду, отримали назву дисиміляції. Головним джерелом енергії, що підтримує існування цих процесів, є сонячна енергія.

Другий закон термодинаміки стверджує, що будь-яка природна закрита система має властивість неминучого спаду енергетичного рівня впритул до загибелі самої системи (приклад процес горіння в замкнутому просторі).

Неможливо вивчати особливості людини, колективу чи суспільства, не враховуючи їх місця в навколишньому середовищі і стану цього середовища. Тому БЖД вивчає людину і її навколишнє середовище саме в системі „людина – життєве середовище ”, в якій людина є суб’єктом – носієм предметно – практичної діяльності і пізнання, джерелом активності, спрямований на об’єкт – життєве середовище. Середовище, яке оточує людину поза межами цієї системи, вивчають астрономія, медицина, геологія, біологія, екологія тощо.

Людина є одним з елементів – суб’єктом зазначеної системи, в якій під терміном „людина ” розуміється не лише одна істота, індивід, а й група людей, колектив, мешканці населеного пункту, регіону, країни, суспільство, людство загалом.

Життєве середовище – другий елемент системи „людина – життєве середови-ще”, її об’єкт. Життєве середовище є частиною Всесвіту, де перебуває або може

перебувати в даний час людина і функціонують системи її життєзабезпечення. У цьому розумінні воно не має постійних у часі і просторі кордонів, його межі визначаються передусім рівнем системи, тобто тим, що в даному разі розуміється під терміном „людина”.

Життєве середовище складається з трьох компонентів: природного, соціального, або соціально – політичного, та техногенного середовищ:

Природне середовище (біосфера) – це частина Землі і простору, що її оточує, де зосереджене живе. Воно є джерелом природних ресурсів для життєдіяльності людини. Природні об’єкти утворюють поля, ліси, гори, ріки, озера, моря, океани, континенти. Це оточення зветься природним середовищем. В ньому переважно діють закони природного розвитку. Природними об’єктами також є космічні об’єкти – сонце, місяць, планети, зірки, комети, астероїди.

Штучне середовище – це складова довкілля, яка створена людством за багато років його існування. Штучне середовище дає змогу задовольнити людські потреби в харчуванні, одязі, комфорті, культурному відпочинку, творчій діяльності тощо.

Штучне середовище умовно можна розділити на: соціально – політичне; техногенне.

Людину чи соціальну спільноту, яка розглядається як суб’єкт системи „людина – життєве середовище ”, оточують інші люди, інші спільноти, що утворюють соціальне, або соціально – політичне середовище по відношенню до суб’єкта системи. Між окремими людьми, між людьми і спільнотами, між спільнотами виникають зіткнення інтересів, суперечності, непорозуміння та інші конфліктні ситуації. Таким чином соціально – політичне середовище – форми спільної діяльності людей, єдність способу життя, комунікативної дії.

Третім компонентом життєвого середовища є техногенне середовище - житло, транспорт, знаряддя праці, промислові та енергетичні об’єкти, зброя, установи, навчальні, лікувальні заклади, домашні і свійські тварини, сільськогосподарські рослини, тобто матеріальна культура, створена людством за час його існування.

Техногенне середовище формувалось і формується в процесі трудової діяльності людини. Воно багатопланове. Головною причиною створення техногенного середовища було прагнення людей задовольняти свої потреби, які весь час зростають. Однак дуже часто через незнання або нехтування законами природи людська діяльність призводить до небажаних, а інколи навіть до трагічних наслідків.

Техногенне середовище, як правило, поділяють на побутове та виробниче.

Побутове середовище. Комплекс взаємопов’язаних абіотичних чинників, що знаходяться поза організмом і визначають його життєдіяльність, не пов’язану із ство-ренням матеріальних, духовних чи громадських цінностей називається середовищем проживання. Це житловий будинок, власний дім чи квартира, сукупність житлових будинків, місце відпочинку, транспортний засіб, комунально – побутові об’єкти тощо.

Виробниче середовище – це середовище, в якому людина здійснює свою трудову діяльність. Таким середовищем є цех для робітника, поле для фермера, аудиторія для студента.

Життєдіяльність людства не може бути безкомпромісною, спокійною. На життєдіяльність завжди впливають різні негативні чинники, які виникають як унаслідок діяльності людей, так і природного середовища. Наприклад, аварії, стихійні лиха, аварії, збройні конфлікти тощо.

Дата добавления: 2014-01-05