Тема 4. Програмування в системі державного регулювання економіки

Методи дослідницького прогнозування.

Метод екстраполяції передбачає, що на основі статистичних даних визначаються закономірності змін, і, відповідно, тенденції змін даних. Після цього визначаються значення прогнозованих величин за межами існуючих емпіричних часових або динамічних рядів.

Метод ґрунтується на припущенні про незмінність факторів, що визначають розвиток об’єкта, який вивчається, і полягає в розповсюдженні закономірності розвитку об’єкта в минулому на його майбутнє.

Метод автокореляційних функцій – вираження взаємного зв’язку між сусідніми членами часового ряду, що розглядається.

Метод регресивних кореляційних моделей полягає в знадходженні математичних формул, які показують статистичний зв’язок одного показника з іншими або з групою інших.

Метод нормативного прогнозування – пошук оптимального шляху досягнення певної кінцевої мети в майбутньому, передбаченої завданням.

Метод сітьового планування та управління є ефективним засобом розробки нормативних прогнозів, що охоплюють фактори часу, ресурси і технічні результати, які впливають на можливості досягнення певної мети.

Метод експертних оцінок.

Метод ПАТТЕРН – шаблон, модель, схема і перекладається з англ. як допомога плануванню за допомогою відносних показників технічної оцінки. Внаслідок застосування методу формується колективне судження на основі використання принципу дерева цілей.

Метод історичної аналогії засновано на визначенні і використанні аналогії об’єкта прогнозування з однаковим за природою об’єктом, що випереджає перший у своєму розвитку.

Методи моделювання. Вдосконалення методів розробки прогнозів в основному полягає в більш широкому використанні модельного апарата для отримання кількісних і якісних результатів.

IV. Рівні прогнозної роботи в Україні:

- народногосподарський (макроекономічний) рівень, коли прогнози розробляються по економіці в цілому;

- міжгалузевий народногосподарський рівень – при формуванні прогнозів розвитку найважливіших народногосподарських комплексів;

- регіональний – відображає прогнозування економічного і соціального розвитку в розрізі областей, регіонів, міст, селищ і сіл;

- галузевий – охоплює формування прогнозів розвитку окремих галузей народного господарства;

- рівень первинної ланки – охоплює прогнозування діяльності фірм, підприємств, виробничих об’єднань, акціонерних компаній та інших юридичних осіб.

1. Місце програмування в системі ДРЕ.

2. Сутність програмно-цільового методу планування.

3. Цільові комплексні програми: сутність та класифікація.

4. Організація розробки, реалізації та контролю за виконанням комплексної програми.

I. Програмування було започатковано у світовій практиці у середині ХХ ст. у Франції та Японії.

Державна економічна програма – комплекс ієрархічно пов’язаних цілей, важливих для розвитку народного господарства, засобів їх досягнення, органів, що відповідають за їх виконання у встановлені терміни, та за контроль, забезпечений достатнім цільовим фінансуванням та правовою базою.

Розробка та здійснення таких програм має назву державного економічного програмування.

Сутність програмування в системі ДРЕ полягає:

- в аналізі стану національної економіки і складанні національного прогнозу на майбутнє;

- у визначенні найкращого з позицій держави варіанту розвитку економіки;

- у розробці і реалізації заходів щодо досягнення поставлених цілей.

Основне завдання програмування – підтримка економічної рівноваги, вплив на якісне перетворення економіки, стимулювання розвитку економіки.

Мета державного програмування – досягнення прийнятного для держави варіанту розвитку економіки.

Класифікація макроекономічних програм.

І. За часом:

- короткострокові (1-2 роки);

- середньострокові (до 5 років);

- довгострокові (10-25 років).

ІІ. За характером (масштабом):

- загальногосподарські – охоплюють проблеми національної економіки в цілому (національні плани, бюджет, інфляція тощо);

- програми обмеженого характеру (розвитку окремих галузей, підгалузей, регіонів, вираження конкретних національних проблем).

ІІІ. За цілями:

- кон’юнктурні – регулювання економічних процесів шляхом маніпулювання господарською кон’юнктурою;

- структурні – зміна співвідношень між різними галузями, сферами національної економіки.

IV. За об’єктами:

- економічні (фінансові, виробничі, зовнішньоекономічні);

- соціальні (зайнятість, доходи, освіта, медицина тощо);

- науково-технічні;

- екологічні;

- регіональні.

Дата добавления: 2014-01-05