Фази еволюції закордонної й вітчизняної соціології

Теорії сучасної соціології.

Фази еволюції закордонної й вітчизняної соціології в 19-20 вв.

Лекція 3. Основні етапи розвитку соціологічного знання

В історії соціології виділяються 2 етапи: 1) до науковий; 2) науковий, коли формуються критерії науковості соціологічних знань.

До науковий період розвитку знання про суспільство охоплює час від античної епохи до середини 19 в. Попередницею наукової соціології є соціальна філософія. У працях філософів античності Платона й Аристотеля й ін; ранніх християнських навчаннях створювалися перші теорії про суспільний устрій, положення й роль людини в суспільстві. У середині століття панували теологічні теорії, що пояснювали принципи миропорядка й держави з позиції християнських, буддійських, ісламських вчень про життя людей. У новий час (17-18 вв.) у працях Д. Локка, Ж. Руссо, Н. Макиавелли й ін. одержали поширення раціоналістичні теорії пристрою суспільства. Але всі ці навчання були умоглядними, не мали наукової основи, їх не можна було перевірити точними методами.

Виникнення соціології як науки доводиться на Зо-Е роки XIX в. Її поява була реакцією на суспільну потребу знати й вивчати соціальний мир, що змінюється в напрямку цілісності. Джерела соціології варто шукати не тільки в природі капіталістичного суспільства. Її корінь мають загальцивілізовану природу через поступове складання світового ринку, виникнення подібних політичних структур, процесу формування взаємозв'язку різних культур.

Ідейними передумовами соціології доцільно вважати: консервативну й ліберальну орієнтації в соціальному мисленні, погляди Сен-Симона, французьких істориків періоду Реставрації, Гегеля.

Засновником соціології був О. Конт. Його ідеї строгого відбору соціальних фактів, розуміння суспільства як органічного цілого, відмова від умоглядного й абстрактно-спекулятивного підходу до нього виявилися найбільш кращими, для подальшого прогресу соціології.

Активному проникненню в соціологію еволюціонізму сприяли погляди Г. Спенсера. Соціальна еволюція стала розглядатися як продовження біологічної. Це з'явилося своєрідним імпульсом для розвитку в соціології натуралізму.

Великий вплив на розвиток соціології зробили й продовжують робити ідеї К. Маркса: про визначальну роль економічних факторів у розвитку суспільства, відчуженні праці, класовій структурі й класовій боротьбі, ролі людини в зміні навколишнього світу й самого себе й ін.

Психологічний напрямок у соціології, що активно розвивалася наприкінці XIX - початку XX в. (А. Уорд, Ф. Гиддингс, Г. Лебон, Г. Тард, Ч. Лантухи й ін.), дозволило зробити новий крок по шляху наближення до конкретних проблем особистості, соціальної групи, суспільства. Саме цьому напрямку соціологія зобов'язана зрослим інтересом до вивчення внутрішнього миру людини, соціально-психологічних відносин між людьми й общностями.

Професіоналізація соціології пов'язана з іменами насамперед двох великих німецьких соціологів - Ф. Тенісу й Г. Зиммеля. Перший здійснив плідну спробу розробки соціології як науки, що аналізує свій предмет незалежно від його змістовних характеристик за допомогою використання різноманітних аналітичних побудов. Це сприяло самовизначенню й институционализации соціології. Другий - Г. Зиммель - акцентував увагу на вивченні форм соціальної взаємодії людей, що носять «наскрізний» для людства характер: конфлікт, конкуренція, підпорядкування, авторитет, договір і ін. Основний же «клітинкою» суспільства Зиммель уважав взаємодію.

Один з видатних представників соціології - Э. Дюркгейм. Головними характеристиками розробленої їм системи були а) розуміння суспільства як саморегулюючого структурно-функціонального організму; б) трактування громадського порядку як нормального його стану; в) розгляд у якості основного регулюючого механізму моралі й визнання провідної ролі в його функціонуванні соціальних інститутів виховання.

Основою соціології М. Вебера було вчення про ідеальні типи як теоретичних конструкціях, що відбивали не об'єктивну емпіричну реальність, а результат дослідницької діяльності вченого. Це привело до появи «розуміючої соціології», вихідним пунктом якої стала осмислена соціальна дія. Одна із центральних ідей Вебера - зв'язок економіки, етики й релігій, що, і донині, впливає на соціологію.

Російська соціологічна думка XIX - початку XX в. відбивала погляди різних соціальних і ідейно-політичних сил - від революційно-демократичних до консервативних. Основними її плинами були: позитивізм (М. М. Ковалевский), релігійний консерватизм (Н. Я. Данилевський), психологізм (Н. И. Кареев, Е. В. де-роберти), суб'єктивізм (Н. К. Михайлівський).

Розвиток соціології в XX в. зв'язано, по-перше, зі становленням і посиленням емпіричної лінії, по-друге, із прагненням певним чином з'єднати теоретичну й емпіричну соціологію. Хронологічні рамки цього етапу охоплюють, починаючи з 20-х років, пів-сторіччя.

Причини активного поширення емпіризму варто бачити в розвитку як суспільства, так і самої науки, у виході на новий, більше високий рівень, наближенні до зрілого стану. суспільство, Що Розвивається економічно, що орієнтується на швидкий соціальний прогрес, не могло не звернутися до емпіричної соціології, її кращим роботам, висновкам і, що дозволяють вирішувати конкретні проблеми.

Емпіричні дослідження в промисловості (виконані в рамках індивідуальної соціології, насамперед Хоторнский експеримент) показали, що соціально-психологічні фактори відіграють більшу роль. Крім того, вони відкрили широкі можливості соціології й дали поштовх її активному впровадженню в діяльність фірм. З'явилася потреба в нових кадрах, і американські університети (а потім і європейські) стали енергійно займатися її задоволенням. Виникла потрібна, модна й не погано оплачувана професія соціолога.

Емпіричні дослідження, поряд з важливими й актуальними хворими проблемами, стосуються питань, не завжди значимих із соціальної точки зору. Це викликає певну незадоволеність громадськості, частина якої починає ставитися до соціології як науці, що мало що дає, до тону ж скачується в повзучий емпіризм і мелкотемье.

Активізація емпіричних досліджень нанесла певну втрату теоретичної соціології, однак останньої вдалося в області методології й теорії довести своє право на рівне існування. Вирішальну роль тут зіграли концепції соціокультурної динаміки й інтегрального типу суспільства П. Сорокіна, теорії структурного функціоналізму й соціальної дії Т. Парсонса, теорії аномии й середнього рівня Р. Мертона.

Дата добавления: 2014-01-06