Теорії конфлікту й соціального обміну

Теорія конфлікту розроблялася німецьким соціологом Г. Зиммелем. У центрі аналізу соціальних процесів - конфлікт як явище, властивій природі людського суспільства. В 50 - 60-е теорію конфлікту розвивали Р. Дарендорф (ФРН) і Л. Козер (США) як противага структурному функціоналізму, що робив упор на стабільності й рівновазі соціальної системи. В останні два десятиліття теорія конфлікту одержала розвиток у роботах Д. Белла, К. Боулдинга (США), М. Крозье, А. Турэна (Франція), Ю. Гальтунга (Норвегія) і ін.

Її прихильники підкреслюють об'єктивну цінність конфлікту, що не допускає закостенения соціальної системи й стимулюючий її розвиток. Однак вони звертають увагу на ті конфлікти, які гальмують цей процес. До їхнього числа соціологи відносять і класову боротьбу. Причини соціальних конфліктів найчастіше вбачаються в недосконалості психологічних механізмів, що діють у суспільстві, у межгрупповых відносинах. Головне, на думку соціологів, - не допускати розширення соціальних конфліктів, переростання їх у стан підвищеної соціальної напруженості. Це завдання повинні вирішувати на тільки правительства, соціальні інститути, але й соціологи, що вивчають межгрупповые відносини й суспільні процеси.

Ще одна парадигма сучасної західної соціології - теорія соціального обміну, що розвивається найбільше інтенсивно американськими соціологами Дж. Хомансом, П. Блау, Р. Эмерсоном. Функціонування людини й суспільства, відповідно до цієї теорії, базується на обміні соціальними благами й формами діяльності. Завдяки такому обміну існують влада, престиж, статус, порядок і ін.

По суті, на перший план виходить ценностно - нормативний рівень взаємодії. Але якщо в Дж. Хоманса цей рівень (цінності, норми, ролі, статус,) явно переважає, то його послідовники (П. Блау й Р. Емерсон) прагнуть підсилити концепцію за рахунок переходу до більше широких структурних зв'язків на основі структурно - функціонального аналізу взаємодії.

Всі дослідники цієї парадигми відзначають помітне перебільшення ролі психологічних аспектів концепції. Проте, цінність її - у прагненні знайти перехід від мікросоціологічного до макросоціологічного рівня вивчення суспільства.

Основоположник символистического интеракционизма - американський соціолог Дж. Мид. Його послідовники - співвітчизники Г. Блумер, Т. Шибутани, Т. Партленд і ін. - представляють дві школи символистического интеракционизма - чиказьку й айовскую. Соціальний прогрес розглядається соціологами як вироблення й зміна соціальних значень, що не мають строгої причинної обумовленості, що залежать більше від суб'єктів взаємодії, чим від об'єктивних причин. Соціальне середовище трактується як результат взаємодії людей, які використовують ті або інші символи й значення для зміни цього середовища.

Ще одна з парадигм сучасної західної соціології - этиометодология певним чином пов'язана із символічним интеракционизмом (оскільки й для неї основне - вивчення взаємодії). Її засновником є американський соціолог Г. Гарфинкель. Основа цієї концепції складається в перетворенні методів етнографії й соціальної антропології в загальну методологію соціологічних досліджень. Мова йде про використання методів вивчення різних громад і примітивних культур і перекладі їх на мову процедур аналізу сучасних соціальних і культурних явищ і процесів.

Сучасний період розвитку соціології характеризується, як і колись, розривом не тільки між макро- і мікросоціологією, але й між теоретичними дослідженням і конкретному матеріалу. Разом з тим у самій теоретичній соціології діють дві тенденції. З одного боку, спостерігається посилення теоретичного плюралізму, що проявляється в подальшій диференціації соціології, прояві в ній великої кількості яскраво виражених домінуючих напрямків. З іншого боку - стає усе більше помітним прагнення перебороти цю диференціацію за допомогою проведення єдиної теоретико-методологічної лінії.

Як парадигми сучасної західної соціології розглядаються: структурний функціоналізм і неомарксизм теорії конфлікту й соціального обміну, символічний интеракционализм і этнометодология. У них особлива увага приділяється міжособистісним взаємодіям, динаміці розвитку особистості, зміні соціальних змістів і значень, що розкривають перетворення широких соціальних структур.

Дата добавления: 2014-01-06