Наука та курс кримінально-виконавчого права

Як будь-яка інша наука, наука кримінально-виконавчого права України являє собою галузь знань. При цьому під наукою кримі­нально-виконавчого права слід розуміти галузь знань, що вивчає боротьбу зі злочинністю шляхом виконання кримінальних покарань, а також соціально-економічні закономірності, які зумовлюють місце і роль цієї діяльності в державі, її принципи та інші положення.

Ознаками науки кримінально-виконавчого права є спрямова­ність на пізнання і використання закономірностей процесу ресоціа-лізації засуджених; накопичення і систематизація знань з теорії і практики виконання покарань; ведення досліджень з проблем вико­нання покарань.

Предметом будь-якої конкретної науки слід вважати певні об'єк­тивно існуючі явища та закономірності, які лежать в основі його іс­нування. Наука кримінально-виконавчого права вивчає однойменну галузь права; історію розвитку виправно-трудового права і діяль­ність органів, які виконують кримінальні покарання; практику діяль­ності цих органів і установ, досвід роботи аналогічних установ у за­рубіжних країнах. Вона, крім того, узагальнює і поширює позитив­ний досвід діяльності органів, які виконують покарання, розробляє пропозиції щодо удосконалення правових норм і практики їх засто­сування. Усе це в сукупності складає предмет цієї науки.

Варто зазначити, що коло проблем, які досліджуються наукою кримінально-виконавчого права, не залишається постійним, оскіль­ки змінюється зміст і обсяг виправного впливу на засуджених, ви­никають нові форми участі громадськості, змінюються суспільно-по­літичні та соціально-економічні умови в державі. Усі ці зміни відоб­ражаються тією чи іншою мірою на правовому регулюванні виконан­ня покарань, тим самим набуваючи змісту предмета науки кримінально-виконавчого права.

У зв'язку з цим слід згадати провідних учених України та Росії, які працювали над даними проблемами і були фундаторами науки кримінально-виконавчого права та окремих її напрямків: Л.В. Баг-рій-Шахматов, М. О. Бєляєв, О. І. Зубков, М. П. Мелентьєв, О. С. Міхлін, О. Є. Наташев, О. Л. Ременсон, М. О. Стручков, Ю. М. Ткачевський, В. М. Трубніков, І. В. Шмаров та багато інших.

Для будь-якої галузі науки завжди важливою залишається проб­лема методології. Особливе значення вона має для науки криміналь­но-виконавчого права, оскільки дослідження в цій галузі розширю­ються, а практика породжує все складніші питання.

Проблема методології передбачає вирішення трьох завдань: з'ясування філософських основ науки кримінально-виконавчого пра­ва; розробку загальних понять та інститутів кримінально-виконавчо­го права; визначення співвідношення діалектичного методу з при-ватнонауковими методами, розробку прийомів і способів збирання й аналізу матеріалів, необхідних для висновків, що формулюються наукою з метою конкретних практичних пропозицій

Науці кримінально-виконавчого права притаманна діалектико-матеріалістична методологія. Вона допомагає визначити керівні ідеї, принципи, основні теоретичні положення науки, виробити конкрет­ні методи досліджень і оцінки одержуваних знань, сприяє удоскона­ленню раніше відомих і виникненню нових теорій. Велике методоло­гічне значення має також загальна теорія держави і права, яка фор­мулює поняття і визначення права, його галузей, норм, джерел, правовідносин і т. д., що стали використовуватися наукою кримі­нально-виконавчого права.

Приватнонаукові методи кримінально-виконавчого права: індук­ція, дедукція, синтез, аналіз, гіпотеза, конкретно-соціологічний, по­рівняльно-правовий, історичний, системний, формально-логічний аналізи тощо.

Складність сучасних досліджень з проблем кримінально-вико­навчого права все більше потребує методів, які б постачали найдос­товірніші, найточніші й найдокладніші дані: методи математичної логіки, математичної статистики, математичного моделювання тощо.

Предметом курсу кримінально-виконавчого права є відповідна йому галузь права. Оскільки наука кримінально-виконавчого права має своїм основним завданням пізнати відповідні явища та законо­мірності, а навчальний курс — дати отримані завдяки науковим дос­лідженням знання слухачам, а навчальна дисципліна йде слідом за наукою, користується її даними, можна вважати, що зміст навчаль­ної дисципліни сприймає зміст відповідної науки. У той самий час вона може включати в себе не весь комплекс проблем, які вивча­ються, як правило, однойменною наукою, а й доповнюватися за ра­хунок суміжних проблем, що вивчаються в рамках інших наук.

Система курсу кримінально-виконавчого права поділяється на дві частини — загальну й особливу.

У загальній частині висвітлені загальні питання теорії кримі­нально-виконавчого права: кримінально-виконавче законодавство України, предмет, метод, система норм і принципів кримінально-ви­конавчого права, кримінально-виконавчі правовідносини, правовий статус осіб, які відбувають покарання, система установ і органів виконання покарань, участь громадськості у виправленні засуджених. Спеціально виокремлені проблеми законності при виконанні кримі­нальних покарань та історії кримінально-виконавчої системи і зако­нодавства України.

В особливій частині розглядаються, передусім, питання вико­нання покарання у вигляді позбавлення волі: класифікація засудже­них до позбавлення волі, правове регулювання застосування до за­суджених основних засобів виправлення (режим, праця, виховна ро­бота, навчання), матеріально-побутове забезпечення і медичне об­слуговування, особливості відбування покарання окремими категоріями засуджених, комплекс правових та організаційних пи­тань звільнення від відбування покарання і закріплення результатів виправлення. Розглядається також порядок виконання покарань без ізоляції від суспільства. Окремо вивчаються питання попереднього ув'язнення під варту і виконання кримінального покарання у вигля­ді направлення в дисциплінарний батальйон та арешту.

Дата добавления: 2014-01-06