Правове забезпечення участі військових організацій в цивільному і господарському процесі.

2.1

Підвідомчість та підсудність цивільних та господарських справ за участю військових організацій.

Усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами. Позови до фізичної особи пред’являються в суд за місцем її проживання. Позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їхнім місцезнаходження.

Підсудність справ за вибором позивача (ст.110)

1. Позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред’являтися також за місцем проживання позивача.

2. Позови про розірвання шлюбу можуть пред’являтися за місцем проживання позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за місцем проживання будь-кого з них.

3. Позови про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, чи шкоди, завданої внаслідок скоєння злочину, можуть пред’являтися також за місцем проживання позивача чи за місцем завдання шкоди.

4. Позови, пов’язані з відшкодуванням шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, можуть пред’являтися також за місцем проживання позивача.

(Частина четверта статті 110 в редакції Закону N 2875-IV від 08.09.2005)

5. Позови про захист прав споживачів можуть пред’являтися також за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

6. Позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред’являтися також за місцем завдання шкоди.

7. Позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред’являтися також за їх місцезнаходженням.

8. Позови, що виникають з договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред’являтися також за місцем виконання цих договорів.

9. Позови до відповідача, місце проживання якого невідоме, пред’являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за місцем його перебування або за останнім відомим місцем проживання відповідача чи постійного його заняття (роботи).

10. Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання, можуть пред’являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування в Україні. Місцезнаходження майна та останнє відоме місце проживання чи перебування відповідача повинні бути в кожному випадку достовірно встановлені.

11. Позови про відшкодування збитків, завданих зіткненням суден, а також про стягнення сум винагороди за рятування на морі можуть пред’являтися також за місцезнаходженням судна відповідача або порту реєстрації судна.

12. Позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред’являтися також за місцем його виконання.

Залежно від того, чи відносить закон вирішення спорів до відання виключно одних конкретних органів, чи до компетенції декількох, при допущенні вибору позивача, за згодою сторін і недопущення такого, підсудність поділяється на такі види: виключну, альтернативну, договірну, імперативну (умовну).

Виключною (Стаття 114 ЦПК). називається така підсудність, за якою розгляд певної категорії справ становить компетенцію виключно суду.

1. Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

2. Позови про виключення майна з опису пред’являються за місце-знаходженням цього майна або основної його частини.

3. Позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, пред’являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини.

4.Позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред’являються за місцезнаходженням перевізника.

Альтернативна підсудність означає, що розгляд спору віднесено до компетенції кількох органів за вибором особи, яка потребує захисту своїх прав.

Договірною (Стаття 112). буде підсудність, яка визначається взаємною угодою сторін. Так, відповідно до ст. 1 Положення про третейський суд громадяни за взаємною згодою можуть передати будь-який спір, що виник між ними, на вирішення третейського суду, за винятком спорів, що виникають з сімейних та трудових правовідносин.

Імперативною (умовною) є підсудність, за якою справа розглядається кількома юрисдикційними органами у визначеній законом послідовності.

Встановлення різних видів підвідомчості дає державі можливість активно і гнучко впливати на різні форми юрисдикційної діяльності, використовуючи її особливості і переваги з урахуванням інтересів сторін у розгляді цивільних і арбітражних спорів.

У судочинстві підвідомчість означає коло справ, які віднесені законом на розгляд суду. Підвідомчість суду певної категорії справ встановлюється, як правило, нормами матеріального права, якими регулюються певні правовідносини.

За загальними правилами, визначеними ЦПК України судам підсудні:

1) справи по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, та інших правовідносин, якщо хоча б однією із сторін у спорі є громадянин, за винятком випадків, коли вирішення таких спорів віднесено законом до відання інших органів;

2) справи, що виникають з адміністративно-правових відносин,

3) справи окремого провадження,

Судам підсудні й інші справи, віднесені законом до їх компетенції.

Суди також розглядають справи, в яких беруть участь іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства та організації.

Отже, коли спір виникає між військовою організацією з однієї сторони ти громадянином з іншої з приводу відповідного предмету спору, тобто по спорах, що виникають з цивільних, трудових, інших правовідносин в цьому випадку такий спір буде розглядатись цивільним судом. У випадку наявності спору між військовою організацією з однієї сторони при дотриманні вимог щодо предмету спору і з юридичними особами чи громадянами - підприємцями з іншої сторони – спір буде розглядатись господарським судом.

2.2.

Участь військових організацій в цивільному та господарському процесах.

Підставою участі військових організацій в цивільному процесі є факти з настанням яких виникає цивільний процес, а отже виникають цивільно-процесуальні правовідносини (наприклад: пред’явлення позовної заяви встановленої законом форми і змісту) у справах позовного провадження. Саме дані цивільно-процесуальні правовідносини виникають з приводу необхідності захисту порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу в справах позовного провадження і в справах з адміністративно-правових відносин. У справах окремого провадження – необхідності встановлення певних юридичних обставин – юридичних фактів. Наявність юридичних фактів необхідно для реалізації права на звернення до суду за захистом порушеного чи оспорюваного суб’єктивного матеріального права чи охоронюваного законом інтересу, тобто для порушення справи в суді першої інстанції, в стадіях касаційного і наглядного провадження, по перегляду рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами і судового виконання.

Таким чином, цивільні процесуальні правовідносини можна характеризувати наступними ознаками:

- виникають на підставі норм цивільного процесуального права в результаті їх реалізації. Ці норми розповсюджують свою дію на вказані правовідносини і за участю військових організацій і вони врегульовані Цивільно-процесуальним кодексом України. Дані правовідносини створюються між учасниками суспільних відносин – судом, органом судового виконання як між собою, так і окремо з кожною з осіб під час судочинства в цивільній справі; юридично закріплюють взаємну поведінку зазначених суб’єктів через їх суб’єктивні цивільні процесуальні права і обов’язки; реалізація суб’єктивних цивільних прав і виконання суб’єктивних обов’язків забезпечується заходами правового впливу – санкціями цивільно-процесуального права.

Важливим моментом, як вже зазначалось вище, є передумови реалізації права на пред’явлення позову. Їх систему становлять обставини, передбачені ЦПК. Це:

- правоздатність сторін,

- підвідомчість справи судові;

- відсутність рішення, яке набрало чинності у справі між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав або ухвали суду про прийняття відмови позивача від позову чи про затвердження мирової угоди сторін;

- відсутність рішення товариського суду, прийнятого в межах його компетенції по тотожній справі;

- відсутність договору між сторонами про передачу даного спору на вирішення третейського суду;

- додержання встановленого позасудового порядку розгляду спору;

- відсутність у провадженні суду тотожної справи;

- підсудність справи судові,

- правоздатність і дієздатність осіб, що подають заяву;

- наявність повноваження у представника на подачу заяви від заінтересо-ваної особи.

Цивільне процесуальне законодавство передбачає наступні процесуальні форми участі військових організацій в цивільному процесі.

По-перше, це участь з метою захисту своїх прав і інтересів, як сторона та третя особа у справах позовного провадження.

По-друге, участь з метою захисту прав інших осіб, державних і громадсь-ких інтересів.

Перша форма процесуальної участі в цивільному процесі характеризується тим, що військові організації мають юридичну заінтересованість у результатах вирішення судом справи і реалізації постановленого по ній судом рішення. Ця обставина зумовлена тим, що вони мають безпосереднє відношення до справи як учасники матеріального спору, тобто так званий суб’єктивний матеріально-правовий характер заінтересованості, або внаслідок виконання ними функцій в системі військового управління, так званий державний і громадський характер заінтересованості. Виходячи з цього, вони в своїх діях можуть висловлювати і визначати своє ставлення з приводу правової суті цивільної справи, а також з будь-яких питань, що виникають у процесі, їх розгляд і виконання постановленого по ній судового рішення.

Друга форма процесуальної участі в цивільному процесі визначається наявністю у справі державного чи громадського інтересу, який визначається виконуваними ними функціями. Відповідно до ЦПК цивільні процесуальні правовідносини між судом і органами військового управління виникають тоді, коли останні, здійснюючи свою діяльність, покликані захищати права інших осіб та інтереси держави. Зазначені суб’єкти захисту прав інших осіб можуть брати участь у цивільному процесі шляхом звернення до суду із заявою, тобто порушення процесу по справі і вступати у процес по справі для дачі висновку за власною ініціативою чи ініціативою суду. Участь військових органів з метою захисту прав і інтересів інших осіб може мати місце в цивільних справах, які пов’язані з відповідною галуззю управління, яка ними здійснюється і коли така участь передбачена законом. Такі права на участь у процесі надані військовим фінансовим, житлово-комунальним органам та іншим. Поширеною є участь вказаних організацій для дачі висновку у справах окремого провадження – про встановлення юридичних фактів, наприклад, необхідних для вирішення питання про призначення пенсій тощо. У таких справах можлива участь пенсійних органів Міністерства оборони України.

Військові організації можуть бути суб’єктами цивільних процесуальних відносин, якщо вони визнані суб’єктом цивільного процесуального права, носіями процесуальних прав і обов’язків. Поняття суб’єкта права нерозривно пов’язано з категорією цивільної процесуальної правоздатності, яка виникає у військової організації одночасно з дієздатністю та правоздатністю. Так, відповідно до ЦПК такими категоріями наділені лише юридичні особи. В такому випадку військові організації, які не наділені правами юридичної особи не вправі самостійно представляти свої інтереси або інтереси інших осіб в суді. Тому вони можуть брати участь у судовому процесі від імені установи, що має такий статус і яка на підставі нормативно-правових актів має право уповноважувати військові організації для участі в цивільному процесі. У Збройних Силах таким органом є Міністерство оборони України. Військові організації, що не наділені правами юридичної особи беруть участь у цивільному процесі від Міністерства оборони України на підставі довіреності. В такому разі військові організації, що не мають статусу юридичної особи, виступають в цивільному процесі, виконуючи представницькі функції, і, таким чином, утворюють третю форму участі в цивільному процесі, яка визначає, що справи юридичних осіб ведуть у суді їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законом, або їх представники.

Всі особи, що беруть участь у справі, можуть вести справи в цивільному судочинстві через своїх представників. Керівники організацій, які виступають як органи юридичної особи, представляють в суд документи, що посвідчують їх службове становище і повноваження.

Цивільним процесуальним засобом, яким забезпечується реалізація права на звернення до суду з метою здійснення правосуддя в справах, є позов (позовна заява). Позовна заява має відповідати наступним вимогам, а саме, в ній повинні бути зазначені: (ст. 119 ЦПК)

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім’я (найменування) позивача і відповідача, а також ім’я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв’язку, якщо такий відомий;

3) зміст позовних вимог;

4) ціну позову щодо вимог майнового характеру;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування;

7) підпис позивача чи його представника із зазначенням дати подання заяви.

До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи

До позовної заяви додаються письмові докази, а якщо позовна заява подається представником позивача – також довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника.

Як вже зазначалось, важливим моментом участі в цивільному процесі є наявність прав і обов’язків осіб, що беруть участь у справі. Як правило, інтереси військових органів, організацій у судах представляють співробітники юридичної служби цих установ, військової частини, безпосередньо юрисконсульт.

Документом, що підтверджує повноваження представників на ведення справи в суді, є довіреність від імені військових за підписом керівника або іншої уповноваженої ним службової особи з прикладенням печатки відповідної військової установи. Повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені військової організації, яку він представляє, таких процесуальних дій як право знайомитись з матеріалами справи, робити з них виписки, одержувати копії рішень, ухвал, постанов і інших документів, що є у справі, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь в їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення суду, подавати свої доводи, міркування та заперечення, користуватись іншими процесуальними правами, наданими їм законом, крім передачі справи в інший товариський чи третейський суд, повної чи часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову, укладання мирової угоди, передачі повноважень іншій особі (передоручення), оскарження рішення суду, подачі виконавчого листа до стягнення, одержання присудженого майна або грошей. Слід зауважити, що сторони та інші особи, які брали участь у справі, також мають право оскаржувати у касаційному порядку судове рішення повністю або частково, подавати заяви про перегляд судових рішень, ухвал чи постанов.

Участь військових організацій у господарському процесі

Законодавством України передбачений певний порядок участі в господарському процесі військових організацій, установ, підприємств МОУ. Відособленість господарського процесу від цивільного характеризується наявністю факторів, правове поле яких віднесено до регулювання цивільних процесуальних відносин, що мають особливий характер, підвідомчість яких визначено Господарсько-процесуальним кодексом України. Законом України “Про господарський суд” визначено, що правосуддя в господарських відносинах здійснюється господарським судом. Така особливість зумовлена віднесенням деяких категорій справ, закріплених на законодавчому рівні на розгляд господарським судам, та певним суб’єктним складом осіб, яким надано право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, та характером певних правовідносин, порушення яких призводить до участі в господарському процесі.

Отже, господарський суд порушує справи за позовними заявами:

- підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів;

- державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України;

- прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави;

- Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Господарський суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-кого з кредиторів, боржника.

Господарсько-процесуальне законодавство визначає участь у господарському процесі шляхом звернення до суду із заявою, тобто як і в цивільному процесі порушення процесу по справі, яка і являє собою процесуальну форму участі військових організацій в господарському процесі. Поряд з цим існує особливість, яка зобов’язує додержуватись досудового врегулювання господарських спорів, що виникають, як вже зазначалось, внаслідок порушення господарських відносин. За цієї умови спір може бути передано на вирішення арбітражного суду за умови додержання сторонами встановленого для даної категорії спорів порядку їх досудового врегулювання. У випадку порушення військовими організаціями майнових прав і законних інтересів інших підприємств чи організацій, то вони зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення претензій. Військові організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією.

У претензії зазначаються:

а) повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства, організації, яким претензія пред'являється; дата пред'явлення і номер претензії;

б) обставини, на підставі яких пред'явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; посилання на відповідні нормативні акти;

в) вимоги заявника;

г) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії;

д) перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів.

Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватись до претензії із зазначенням про це у претензії.

Претензія підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом

В законодавстві вказано, що сторонами в господарському процесі –позивачами і відповідачами – можуть бути підприємства і організації, які є юридичними особами відносно діяльності саме військових установ в системі ЗСУ Позивачами в цьому контексті є військові організації і підприємства ЗСУ що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного права або охоронюваного інтересу і які мають статус юридичних осіб. Інші військові організації, що не мають такого статусу, діють від імені ЗСУ і за його дорученням, про що говорилось вище. Це ж саме стосується і відповідачів, якими є військові підприємства та організації ЗСУ, яким пред’явлено позовну вимогу і які є юридичною особою.

Військові організації ЗСУ можуть вступити у справу як треті особи, що заявляють самостійні вимоги і як треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору до прийняття рішення господарським судом у порядку, передбаченому ГПК.

Важливим інструментом участі в господарському процесі є представництво інтересів сторін і третіх осіб. Представниками сторін в господарському процесі є керівники чи заступники керівників військових організацій, повноваження яких підтверджуються документами, що посвідчують їх службове становище. Але діюче законодавство зазначає, що представниками цих організацій можуть бути також інші особи. Повноваження вказаних осіб підтверджуються довіреністю від імені організації, яка відповідно до діючого законодавства України має право на участь в господарському процесі. Повноваження цих осіб повинні бути підтверджені довіреністю від імені військової установи. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним службової особи із прикладенням печатки такої військової організації.

Сторони в господарському процесі здійснюють захист своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів за допомогою певних процесуальних прав. Так, вони мають право ознайомлюватись з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь у господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході господарського процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників господарського процесу, брати участь у прийнятті рішення, подавати заяву про перевірку рішення, ухвали, постанови господарського суду в порядку нагляду, а також користування іншими процесуальними правами, наданими законодавством України.

Позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку доарбітражного врегулювання спору в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках голова господарського суду чи його заступник мають право продовжити строк вирішення спору, але не більше, як на один місяць. За клопотанням обох сторін чи однієї сторони, погодженим з другою стороною, спір може бути вирішено у більш тривалий строк, ніж встановлено законодавством.

2.3.

Організація претензійної та позовної роботи у військовій частині.

Конституція України зазначає, що права і свободи людини та громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб і т. д., що визначається ст. 55 КУ.

Для реалізації таких прав у військовій частині організовується ведення претензійної та позовної роботи, яку повинен організувати командир військової частини, а безпосередньо – юридична служба, помічник командира з правовиховної роботи (юрисконсульт військової частини). Командири військових частин несуть персональну відповідальність за стан претензійно-позовної роботи. Вони зобов’язані вести боротьбу з фактами зволікань при розгляді претензій, безпідставних відмов в задоволенні обґрунтованих вимог заявників претензій, доведення до суду безспірних позовів та здійснювати заходи щодо усунення причин та умов, які породжують обґрунтовані претензії.

З урахуванням специфіки діяльності військової частини видається наказ про порядок ведення претензійно-позовної роботи, де чітко розподіляються обов’язки структурних підрозділів по підготовці і розгляду претензій та позовів. У кожному структурному підрозділі наказом командира ця робота покладається на конкретних виконавців.

Здійснення контролю за додержанням структурними підрозділами встановленого порядку пред’явлення і розгляду претензії покладається на юридичну службу. Структурні підрозділи та юридичні служби повинні вести журнали обліку претензій та позовних заяв, пред’явлених військовими частинами та до них.

Проведений аналіз стану претензійно – позовної роботи у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України свідчить про те, що зберігається стійка тенденція щодо збільшення кількості судових справ, стороною, або третьою особою у яких виступає Міністерство оборони України.

Так, станом на 12.12.11 до Міністерства оборони України надійшло 7 700 процесуальних документів (6167 – за весь 2009 рік, 3645 – за 2010рік) Всього протягом 2011 року розглядалось 2 353 справи (з яких 655 - господарських та 1 698 – цивільних та адміністративних), в тому числі:

за позовами до Міністерства оборони України - 472 справ на загальну суму 256 886 868 грн.

за позовами в інтересах Міністерства оборони України – 1 881 справа на загальну суму 132 099 915 грн.

Претензійно-позовна робота повинна сприяти:

- забезпеченню виконання договірних зобов’язань у всіх сферах діяльності;

- економії та раціональному використанню матеріальних, трудових, фінансових, паливно-енергетичних, сировинних та інших видів ресурсів;

- зниженню непродуктивних витрат та усуненню причин і умов, що їх спричиняють;

- забезпеченню захисту і відновленню порушених майнових прав та інтересів військових частин, що охороняються законом;

- забезпеченню відповідальності порушників договірних зобов’язань;

- ефективному використанню законодавства для поліпшення економічних показників господарської діяльності та запобіганню його порушенням.

До претензійно-позовної роботи відноситься:

- підготовка, одержання та складання документів, необхідних для пред’явлення і розгляду претензій та позовів;

- пред’явлення і розгляд претензій та підготовка позовів;

- підготовка відповідей (відзивів) та заяв про перегляд рішень, ухвал та постанов суду у порядку нагляду;

- захист інтересів військових частин при розгляді майнових, переддоговірних та інших спорів в арбітражному та інших судах;

- здійснення організаційно-технічних заходів (реєстрація, облік, зберігання та відправка претензійно-позовних матеріалів)

- забезпечення контролю за претензійно-позовним провадженням;

- розгляд, аналіз, узагальнення результатів претензійно-позовної роботи;

- підготовка висновків, пропозицій щодо поліпшення претензійно-позовної роботи.

При надходженні претензії командир військової частини або його заступник розглядають її та надсилають на перевірку структурному підрозділу, юридичній службі, юрисконсульту для виконання.

Перевіряючи матеріали претензій слід з’ясувати такі обставини:

- наявність всіх документів, що підтверджують обґрунтованість претензії;

- правильність складання розрахунку;

- наявність правових підстав для визначення чи відхилення претензій.

Якщо до претензії не додані всі документи, необхідні для її розгляду, вони витребовуються у заявника із зазначенням строку їх подання, який не може бути менше п’яти днів, не враховуючи часу поштового обігу.

Позовна робота, включаючи підготовку матеріалів для пред’явлення позовів та відзивів на них і здійснюється юридичною службою, юрисконсультом військової частини, які повинні дати правову оцінку документів щодо їх обґрунтованості та законності.

При необхідності юридична служба передає позовну заяву у відповідний структурний підрозділ, який в 3-денний строк зобов’язаний надати висновок та необхідні документи по суті позовних вимог.

На основі одержаних документів юридична служба готує мотивований відзив, який підписує командир або його заступник, та надсилає його не пізніше 3-х днів з дня одержання ухвали про порушення справи:

1) господарському суду – разом з усіма документами, що підтверджують заперечення проти позову;

2) позивачу та іншим відповідачам копію позиву.

Відзив повинен містити:

- найменування позивача і номер справи;

- мотиви повного чи часткового відхилення вимог позивача з посиланням на законодавство;

- докази, що обґрунтовують відхилення позовної вимоги;

- перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву (у тому числі про надіслання копій відзиву і доданих до нього документів позивачеві, іншим відповідачам, в залежності від обставин - прокурору).

Юридична служба, юрисконсульт військової частини аналізує стан претензійно-позовної роботи за квартал, рік. Структурні підрозділи надають їм необхідні для цього дані. Результати аналізу викладаються письмово з цифровими даними.

Аналіз може здійснюватись у такому порядку:

- по кожному виду претензій, позовів наводяться найчастіші випадки порушень, допущені структурними підрозділами, найхарактерніші претензії, позови на значні суми, причини та умови їх виникнення;

- вносяться пропозиції вжити конкретних заходів та здійснити організаційні дії для поліпшення претензійно-позовної роботи, запобігання непродуктивних витрат та збитків, відшкодування шкоди, заподіяної військовій частині, за рахунок винних осіб.

Результати аналізу претензійної та позовної роботи подаються командиру військової частини або його заступнику, які розглядають за участю керівників структурних підрозділів аналіз претензійно-позовної роботи та приймають відповідне рішення.

III. заключна частина

10хв

Викладач підводить підсумок проведеного лекційного заняття, відмічає позитивні моменти і недоліки, оцінює загальний рівень активності аудиторії і дає загальну оцінку заняття, ставить завдання на самостійне доопрацювання слухачам навчального матеріалу. Оголошує тему і вид наступного заняття.

Обговорено та затверджено

на засіданні кафедри

від „____”_____________20 ___ р.

Протокол № _____

Старший викладач кафедри загальновійськових та правових дисциплін

підполковник Л.в. зіняк

Дата добавления: 2014-01-07