Іван Михайлович Світличний

Перша поетична збірка письменника із Старобільська Івана Михайловича Світличного „Пісні над Айдаром” вийшла в далекому 1961 році. Як починався поет? Які образи стали йому близькими? Адже пройшло більше сорока років. Однак поезія має дивовижну силу, бо не завжди дотримується часових меж у найголовнішому − творчому світобаченні.

Звісно, роки додали поетові майстерності, вдумливості, навіть філософічності, але в більшості поезій Іван Світличний − ніжний, задушевний лірик, який натхненно любить рідний край, глибоко відчуває його красу. Разом із довкіллям довершенішими й задушевнішими здаються люди, їх долі все більше рідняться із серцем поета:

А зумів до поета я вирости

Лиш своїм землякам завдяки,

Що своєю відвертою щирістю

Викликали новітні думки.

Щоб там не говорили, чомусь думається, що кожне місто чи навіть містечко в Україні повинно мати свого поета. Бо як незрівнянно красиві найрідніші серцю місця, так і поезія, народжена ними, теж незрівнянна.

Усе життя оспівує милу серцю Старобільщину Іван Михайлович Світличний, якому не так давно виповнилося вісімдесят років. І завжди вдається сказати йому своє поетичне слово, адже тут зростав, навчався. Народився він 7 серпня 1924 року в с. Нещеретове Білокуракинського району. Після закінчення Старобільського учительського інституту багато років навчав дітей математиці. Спілкування з учнями завжди додавало йому творчих сил. Тут живуть його діти й онуки. Тому коли сказати, що цей край для поетового серця найрідніший і найбагатший духовними скарбами, то ці слова аж ніяк не будуть надто гучними.

Ліричний герой Івана Світличного − душевна та щира людина, яка, насамперед, пам’ятає про своє родове коріння, хоча життєві дороги не завжди були тільки радісними, адже немало трагічних років приділило людині ХХ століття: голод, війни, повоєнні нестатки, а ще постійне зневажання владою людської гідності. Але не втратив поет бажання жити для людей, вірити в завтрашній день, помічати й оберігати словом все красиве в житті. Тому ліричний герой дуже схожий на самого автора, адже душа його спрагло пізнає світ, робить його кращим... І шлях отого нелегкого пізнання не скінчиться, бо рушійною силою завжди є прекрасне:

Я про красу весь вік писав,

Щоб розуміли люди,

Що є краса,

була краса

І поки й світу − буде!

У його поетичній пам’яті живе найдорожче: батьківська хата, материна пісня, перший поцілунок коханої, „суцвіття ранньої роси”. І все це − Вічність.

Улюблені образи Івана Світличного − ліс, поле, квіти, сонце, які здавна опоетизовані в прадавньому мистецтві. А ще Іван Світличний надає своїм поезіям особливої змістовної напруги, що також тяжіє до народної ліро-епіки.

Чи кожна людина може сьогодні стверджувати, що новий день приносить їй радість буття? Поетичний світ Івана Світличного додає нам життєвого оптимізму, вчить бачити прекрасне в буденному, незвичайне − у повсякденні, переконливо свідчить: любляче серце здатне подолати часові межі.

Запитання та завдання:

1. У якому краї живе поет Іван Михайлович Світличний? Як поет зобразив його у своїх творах?

2. Чого навчив вірш Івана Світличного „Оповідь про Трезора”? А у вашому житті зустрічалися подібні випадки? Чи живуть у вас домашні тварини?

3. У поезії „Матусині рушники” що означають для ліричного героя рушники, вишиті руками матері?

Дата добавления: 2014-01-07