Групова патогенетическая психотерапія

З патогенетичного вчення випливає важливий наслідок, згідно з яким внутрішня конфліктність хворого неврозом і його невирішена емоційна проблематика знаходять своє вираження й у порушенні відносин з найближчим соціальним оточенням внаслідок викривлень в області соціального сприйняття (виниклих у результаті порушення самооцінки); хворий невірно витлумачує мотивацію партнерів по спілкуванню, недостатньо адекватно реагує на виникаючі міжособистісні ситуації, уся його увага зосереджує не на дозволі реальних проблем, а на збереженні вистави про значимість свого «я» як у власних очах, так і в очах навколишніх. Розуміння цього міжособистісного аспекту невротичних порушень дозволило використовувати патогенетичний метод не тільки в індивідуальній, але й у груповій формі.

Основоположники групової вітчизняної психотерапії: Гройсман, Іванов, Либих, Карвасарский, Мурзенко, Исурина й ін.

Основна передумова можливості груповий патогенетичної психотерапії полягає в тому, що в психотерапевтичній групі (у цьому випадку умовно розглянутої як модель «природніх» груп – виробничої, сімейної, дружньої), учасники її поводяться приблизно до реального життя: продукують конфлікти, вступають із іншими учасниками у відносини того ж типу, користуються звичними для них «прийманнями» з метою досягнення бажаної для них позиції й положення в колективі.

Досягнення усвідомлення психологічних механізмів хвороби в умовах групової психотерапії прискорюється й полегшує тим, що хворий може наочно побачити причини своїх конфліктів, і, отже, викривлення свого соціального сприйняття в живім емоційнім спілкуванні, зрозуміти причини своєї поведінки не тільки «колись і там», як у випадку індивідуальному, але й «тут і тепер».

Процедура. Групова психотерапія може відбуватися як у більші (25 – 30 людей), так і в малі (10 – 12 людей) групах, закритого (усі учасники групи одночасно починають і закінчують лікування) і відкритого (у міру виписки одних хворих на їхнє місце надходять інші) типів.

Оптимальної є група, гомогенна в этіопатогенетичному відношенні (важливість психогенного фактора в этіопатогенезі захворювання) і гетерогенна в інші (форма неврозу, синдром, підлога, вік).

Протипоказань немає (крім низького інтелекту) – вважає Карвасарский.

Існує ряд вимог до добору й комплектації групи:

1. Не рекомендується включення в одну групу більш 2 – 3 хворих з істеричної або ананкастною акцентуацією.

2. Із хворих молодше 18 або старше 50 необхідно створювати гомогенні групи.

3. Частота занять від одного разу в тиждень до щоденних.

4. Оптимальна тривалість – 1 – 1,5 години.

5. Бажане групові заняття за розкладом у тому самому приміщенні.

Для забезпечення ефективності процесу групової психотерапії одним із основних завдань є створення умов, що забезпечують відкриті й щире вираження членами групи своїх емоційних реакцій, що є конкретними проявами їх невротичних проблем і конфліктів.

Основне завдання – створення в групі атмосфери безумовної довіри, поваги й прийняття групою кожного з учасників, незалежно від особливостей особистості й поведінки, оскільки, по Мясищеву «особистість – не тільки реальність, але й потенціал. А потенціал завжди схований – латентний».

Прийняття цього принципу дозволяє в психотерапевтичній ситуації відокремити відношення до хворого від оцінки його поведінки (яке може й повинне змінитися), відмовитися від оцінних суджень і замінити їхньою готовністю до розуміння, орієнтуватися на майбутнє, на те, чому людей може стати, незалежно від того, яким він виглядає і як поводиться сьогодні.

Створення атмосфери доброзичливості, розуміння й готовності допомогти веде до зміни самооцінки, відносини до інших членів групи. Одночасно починає формуватися почуття приналежності до групи, переживання «ми», почуття згуртованості – для окремих осіб може бути вперше в житті. Це дозволяє щиро виражати свої почуття, конструктивно сприймати критику, яку в інших умовах схильні були сприймати болісно або відкидати як необґрунтовану.

Основною формою групових занять є групова дискусія, у ході якої учасники групи вступають між собою у вербальну й емоційну взаємодію. Психотерапевт виступає не як керівник, а як каталізатор, завданнями якого є розтин емоційного підтексту дискусії й недирективне орієнтування групи на обговорення цієї проблематики.

Конкретно (залежно від актуальної ситуації в групі) це обговорення може концентруватися на:

- структурі лідерства в групі;

- позиції, займаної окремими учасниками;

- наявність підгруп і причин їх виникнення;

- функції тих або інших форм поведінки окремих членів групи.

Крім дискусії використовуються методики недискусійні, у тому числі й невербальні:

- методика розігрування учасником, групою різних ситуацій (, що мала місце або уявлюваної), функція її – надання ….матеріалу для ….;

- методика «обмін ролями»;

- методика «передбачення майбутнього»;

- психогиленистика (виразити відношення до себе, до групи і т.д.);

- проективні малюнки.

Дата добавления: 2014-01-07