Загальні проблеми: інформаційні технології й сучасна освіта

Тенденції й проблеми розвитку інформаційних технологій у вищій освіті

Виділяються наступні тенденції й проблеми, важливі для майбутнього менеджменту інформаційних технологій і їхнього використання у вищій освіті в останні роки, для успішної реалізації яких необхідні наявність:

Менеджмент – сукупність сучасних принципів, методів, засобів для керування виробництвом і збутом з метою підвищення їхньої ефективності й прибутковості.

· стратегічного плану розвитку інформаційних технологій

Це ключове питання для будь-якого вузу, тому що без правильного планування стає незрозумілим, яким чином витрачати кошти на будівництво технологічної архітектури. Почасти проблема полягає в тому, що традиційний підхід до стратегічного планування технологічного розвитку робить марний у силу того, що технології міняються швидше, ніж це дозволяє план.

· фінансової підтримки інформаційних технологій

· навченого ІТ-Персоналу

Маючи обладнані офіси, навчальні аудиторії й високотехнологічні гуртожитку, часто забувають про необхідність наявності технічного персоналу, що допоміг би факультетам, студентам і співробітникам використовувати технології. Надання адекватної підтримки користувачам являє собою головне завдання керівництва вузу.

· Зростання потреби у вилученому доступі до будь-якого типу інформації

· Необхідність відновлення внутрішніх мереж.

Сьогодні вузи зіштовхуються з необхідністю використовувати такі технології як мережні комп'ютери, способи асинхронної передачі інформації, відеоконференції, передача голосу через цифрові мережі, гігабітний зв'язок, вилучений доступ. Студентам необхідний мережний доступ з лабораторій, з кімнат гуртожитків, через переносні й кишенькові комп'ютери. Це означає, що стару архітектуру й мережі варто радикально міняти.

· Безпека

Перехід до мережного послугам і доступу до інформації з будь-якого місця й у будь-який час ускладнює проблему захисту даних і мереж у вузах. Сьогодні багато вузів зіштовхуються із проблемою безпеки не стільки на рівні незаконного використання імен і паролів користувачів, скільки на рівні забезпечення ідентифікації й авторизації користувачів, що не дозволила б зловмисниками одержати доступ до мережевих ресурсів і додатків. Вони потребують захисту інформації, що передається мережею.

Інформаційні технології виступають уже не стільки доповнюючими систему освіти інструментами й функціонування науково-освітнього знання, але імперативом (безумовна вимога) установлення нового порядку знання і його інституціональних структур. Виділяють три ключових епістемологічних (теорія пізнання – замість терміна – гносеологія. Термін «епістемологія» більше вузький, чим «гносеологія»: епістемологія розглядає строго наукове пізнання) трендів (Тренд — калька з англійського слова Trend (тенденція) закономірність руху) ЗАКОНОМІРНОСТЕЙ розвитку ТЕОРІЇ ПІЗНАННЯ, що є частиною теорії віртуального простору й віртуальної комунікації, що дестабілізує розподіл статусів і соціальну структуру в цілому. Це:

1. Суспільний розвиток являє собою перехід від порядку факту до актуальності порядку, що ґрунтується на фікціях і діючій присутності речей відсутніх

2. Телекомунікація звільняє виробництво й передачу тексту від "місця" як специфічної форми організації соціального простору, більше того, робить саму прив’язку до "місця" безглуздою.

3. Заміна місця на точку зору породжує специфічну розумову позицію, яку можна було б назвати позицією вільно ширяючого інтелектуала, якби вона володіла, крім незалежності, стійкістю й відтворюваністю обґрунтованого судження. У цьому випадку сама позиція виявляє собою відмову від позиції у світі, що відтепер виявляє собою "замкнутий всесвіт символів", самодостатній текст, інтерпретований без зовнішнього обґрунтування, мовну гру. Освіта перетворюється в нескінченну подорож по сайтах.

Подібні оцінки внутрішньо ґрунтуються на розрізненні усної, письмової й електронної культур як історично послідовних типів масової комунікації. Це розходження здобуває в теоріях віртуальної комунікації вирішальне значення внаслідок того, що в них бачать зміну структури й умов, які лежать в основі символічного обміну: 1) електронні засоби спілкування збіднюють контекст (зміст), створюючи разом з тим нові мовні ситуації; 2) електронні засоби комунікації, насамперед, монологічні (одне комунікативне поле передає інформацію, всі інші одержують неї); 3) "монологічна безконтекстність мови" засобів комунікації є самореферентною (сама собою зрозумілою).

Менш радикальні оцінки припускають, що інформаційна революція вже завершилася в тій мірі, у якій завершилося формування стандартних зразків організації знання, насамперед гіпертексту - зв'язування, що перетворює добуток у фрагмент універсального інформаційного простору. Цей процес обумовлений, насамперед, кумулятивним розгортанням епістеми (теорії пізнання) і наступністю раціонального міркування, а також універсалізацією наукового етоса - професійних норм, що сформувалися в середовищі "виробників знання". Наука й освіта перетворюються, таким чином, у певний тип соціальної дії, і вузівське співтовариство розглядається як співтовариство інтерактивне й інтерпретативне, що робить текст, відносно незалежним від зовнішніх завдань, що постають перед наукою. Домінування у віртуальному просторі усного мовлення сполучено зі зміною структурно-функціональних характеристик тексту, призначеного для використання в освіті. Виникає нова форма підручника. Він перестає бути письмовим у тім вигляді, у якому втрачається орієнтація на норму, орієнтація, що підтримується інститутами контролю - у першу чергу журналами як "гейткиперами" (врата знань) знання на передньому рубежі науки. Таким чином, становлення мережевої освіти пов'язане з вирішенням як внутрішніх проблем (інший зміст освіти, її організація, забезпечення), так і питань взаємозв'язку й взаємодії - з інноваційним рухом і неординарними соціокультурними явищами з одного боку, і масовою педагогічною практикою, з іншого.

Дата добавления: 2014-01-07