Філософія епохи Відродження: нове бачення людини.

Феномен схоластичної філософії.

Патристика як філософування в вірі.

Філософія Середньовіччя: грунт, проблематика, специфіка.

Неоплатонізм як передумова виникнення Християнської філософії.

Пізній еллінізм (3-4 ст.ст.). Неоплатонізм – синтез ідей Пл. і Ар., стоїків, діалектика платонівської тріади: єдине, розум, душа. Вмістив ранні християнські погляди. Плотін (бл. 205-270). Школи неоплатонізму: є духовна реальність, яка багатша за речову реальність.

Тріада: вчення про тріаду – це ступені створення нашого світу, шлях для душі л-ни до Бога, шлях очищення л-ни:

1.Єдиною реальністю є Єдиний («Першоєдиний»), як духовність, концентрована у найвищій мірі своєї творчої міри; Єдиному замало безмежності, навіть у нескінченності йому тісно, він переливається (еманує) через краї безмежності. Бог не може не творити, бо він не вміщується в безмежності.

2. Бог створює Нус (розум), який покладений в основі раціо, як упорядковуючий, новий тип духовності, як перше породження Єдиного. Це спокійна дзеркальна реальність, сам Єдиний може збагнути себе, дивлячись у Нус, як у дзеркало. Дивлячись в середину себе, Нус бачить Єдиного. Дивлячись поза себе, Нус бачить світ ідей, світову душу.

3. Світова душа – це рух світу і життя. Коли вона дивиться в середину себе, бачить Нус, потім – і Першоєдиного. Коли дивиться поза себе, то споглядає матерію, в яку будуть втілюватися ідеї і закономірності. Своїм рухом світова душа формує правила роботи кожної окремої душі, створює світ матеріальних речей і людину.

Споглядання Плотіна – це творення, дія. Коли л-на буди дивитися в середину себе, вона побачить світову душу, потім – нус, потім – першоєдиного. «Це політ єдиного до Єдиного» – стан екстазу.

В людській душі є тваринна частина і людська: л-ні потрібно споглядати власну душу, щоб тваринна ч-на не підкорила собі л-ку. Звідси походить вчення про аскезу – споглядальне життя, вдосконалення себе. Аскеза благородна, її мета – поставити на місце нижчу частину душі: це самодисципліна л-на: байдужість до себе і піклування про інших.

Звідси – мета філософії – у споглядальній діяльності і «воссоединении» з Богом, це вихід за власні межі («з себе»). Сенс філософування - у визначенні себе, самовизначенні. Ф-я у Плотіна – це наднаука, це стан духу, якому не можна навчити.

Лекція 4.

Тема. Основні засади ф ілософії Середньовіччя і епохи Відродження. Західноєвропейська філософія 17-18 ст. і французьке Просвітництво.

Німецька класична філософія.

Зміст.

2. Періодизація середньовічної філософії:

1) Філософський зміст епохи апологетики.

Дата добавления: 2014-01-07