Це період поліцентризації Київської Русі, який продовжувався до монголо-татарської навали 1239-1241 рр

Централізована форма державної влади змінилася на поліцентричну.

Роздробленість, спричинивши політичне ослаблення Київської Русі, не призвела до занепаду економічного і культурного життя князівств і земель.

IV період (1132-1237-1241 рр.)

Кількість князівств, на які розпалася Русь, збільшилася за цей час з 15 до 50. У князівствах формуються місцеві князівські династії: Ольговичі, Ростиславичі, Мо-номаховичі, Мстиславовичі та інші.

Зміна державного устрою не означала, що Київська Русь припинила своє існуван­ня, бо:

o по-перше, розпад держави відбувався протягом тривалого періоду, і політична єдність Русі втрачалася поступово;

o по-друге, зберігалися такі елементи загальноруської держави, як її кордони, єдине законодавство, система церковної організації, спільна боротьба князівств із зовнішнім ворогом;

o по-третє, надзвичайно сильними були об'єднавчі тенденції політичного життя. Князі, змагаючись за політичне лідерство, прагнули до відновлення єдності і консолі­дації Київської держави.

Проте, будь які спроби припинити між­усобні чвари, відновити єдність Русі, ре­ставрувати самодержавну владу київсько­го князя були невдалими.

Найбільш помітна роль у політичному житті Русі періоду роздробленості нале­жала Новгородській землі, Полоцькому, Смоленському, Володимиро-Суздальсь-кому, Чернігівському, Переяславському, Волинському та Галицькому князівствам.

Волинський князь Роман Мстиславович у 1199 р. об'єднав Волинь і Галичину, створивши сильне Галицько-Волинське князівство. У 1202 р. до своїх володінь він приєднав Київ, поширив кордони князів­ства від Карпат до Дніпра. Смерть Романа Мстиславовича під час походу у 1205 р. при­звела до розпаду його держави і зруйнувала плани князя об'єднати під своєю владою всю Південну Русь.

Сину Романа Мстиславовича - Данилу Галицькому - вдалося у 1238 р. відродити могутнє Галицько-Волинське князівство і відновити процес консолідації давньорусь­ких земель.

Та все ж таки, Давньоруська держава так і не змогла вийти із кризи. ЇЇ еволю­ційний розвиток був насильно перерва­ний монголо-татарською навалою 1237-1241 років.

Монголо-татарська навала призвела до остаточного зруйнування Київської Русі.

Золота Орда

Наприкінці 1237 р. розпочався наступ монголо-татарських військ під проводом хана Батия на руські землі. Протягом 1237-1238 рр. Північно-Східна Русь була завойована і спу­стошена. Весною 1239 р. монголо-татари захо­пили Переяслав, зруйнували і спалили його. Того ж року така сама доля спіткала й Черні­гів. Восени 1240 р. монголи підступили до Києва і взяли його в облогу. Понад 10 тиж­нів тривав штурм укріплень міста. 6 грудня 1240 р. монголо-татари остаточно захопили місто і

повністю зруйнували його.

Після взяття Києва монголо-татари ви­рушили на Галицько-Волинську землю.

У 1241р. монголо-татари вийшли на західні рубежі Русі, вдерлися на територію Польщі і Угорщини. Зустрівши опір у чеських і польських землях, ослаблені війська хана Батия у 1242 р. повернулися на схід.

У пониззі Волги монголо-татарські феодали заснували державу - Золоту Орду (із столицею у м. Сарай). Руські землі пере­бували у васальній залежності від неї. Ясна річ, ця обставина мала вплив на економічний, політичний, культурний розвиток об'єднаних раніше у складі Київської Русі земель. Київ­ський період в історії України завершився.

Історичне значення Київської Русі

Київська Русь відіграла велику роль в українській та світовій історії.

· Вперше об'єднала всі східнослов'ян­ські племена в одну державну організацію;

· Сприяла формуванню у східних сло­в'ян більш прогресивних соціально-еконо­мічних структур, розвитку культури (виникла писемність, право, бібліотеки, храми і т.д.).

· Зміцнила обороноздатність східно­слов'янського населення, захистивши його від фізичного знищення з боку кочовиків.

· Підняла авторитет східних слов'ян у Європі, про що свідчать широкі між­народні зв'язки Київської Русі, шлюбні союзи з королівськими династіями Захід­ної Європи.

· Захистила Європу від кочових орд Сходу.

Завдання і запитання

1. За яких обставин утворилася держава Київська Русь?;

2. Які періоди виділяють у політичній історії Київської Русі?;

3. Оцінініть значення запровадження на Русі Християнства;

4. Охарактеризуйте період розквіту Київської Русі;

5. Визначте історичне значення Київської Русі.

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академія, 2001;

2. Борисенко В. Курс української історії. К.: 1997;

3. Брайчевський М. Конспект історії України. - К.: 1994;

4. Брайчевський М. Вступ до історичної науки. Навчальний посібник. – К.: 1995;

5. Верстюк В.Ф., Дзюба О.М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. - К.: 1995.

Тема 4. Культура Київської Русі – яскравий прояв європейської середньовічної культури.

Культура України ІХ-ХІV ст. (враховуючи Галицько-Волинське князівство) - це яскраве самобутнє і багатогранне явище. У своєму роз­витку вона мала зв'язки з візантійською куль­турою, культурою західноєвропейських та азіатських країн, зазнаючи всебічних впливів і взаємодії. Та все ж культура Русі становила певну автономність. Основу цієї культури складали місцеві елементи, притаманні народ­ному світосприйняттю і народним звичаям. Різноманітні культурні впливи, сплавляючись з місцевою культурою, створювали передумо­ви виникнення нової культурної єдності.

Виходячи із тієї ролі, яку відігравала в ду­ховній середньовічній культурі релігія, у роз­витку культури Русі можна виділити два пер­іоди: язичницький (до 988 року) та християн­ський. Однак, язичництво не відразу поступилося місцем новій вірі. Значний час співіснували дві релігійні системи ("двовірство"), що яскраво проявля­лося на всіх рівнях культурного життя сус­пільства.

Язичницький період

У дохристиянський період язичництво пронизувало усі сторони духовної культури, надавав їй специфічного характеру і забарвлення. Давньоруська міфологія, що відображала язичницькі вірування напере­додні християнства, являє собою нашаруван­ня різних епох. Найдавнішими з них є пере­житки тотемізму у вигляді віри в перевертнів - у здатність людей обертатися на тварин і навпаки, а також обожнення сил природи. Антропоморфні божества, яким поклонялись східні слов'яни перед прийняттям християн­ства, уособлювали різні сили природи: Перун - бог грому, Дажбог (Хорс) - бог сонця, Стри-бог - бог вітру, Сварог - бог вогню і т. д. По­ряд з цим у язичницькому пантеоні були боги, пов'язані з культом предків - Род і Рожаниця, домовики і т. ін. Ці вірування були пережит­ками патріархальної епохи.

З культом язичницьких богів були пов'я­зані численні обряди: сезонні, наприклад вес­няні свята, які збігалися з пробудженням при­роди і початком польових робіт; літні свята, які ввійшли пізніше до християнського куль­ту, насамперед свято Івана Купала; зимові свя­та родючості (колядки) тощо; обряди, пов'я­зані з тією або іншою подією в житті людини - весільні, похоронні та ін.

З утворенням класового суспільства, відно­сини, які існували в самому суспільстві, відби­ваються на язичницькій ідеології. Язичниць­ка релігія почала набувати іншого характеру. Перун стає богом князя і дружини. Робиться спроба поставити його над іншими богами як верховного бога. Пристосування язичницької релігії до нових умов знайшло яскравий вияв у діяльності князя Володимира Великого, який прагнув створити загальноруський язичниць­кий пантеон під зверхністю Перуна. Але спро­ба Володимира реформувати язичницьку ре­лігію не мала успіху. Як релігія первіснооб­щинного ладу, вона вже віджила свій вік, і пристосувати її до ідеології класового сусп­ільства було не так просто. У зв'язку з цим постало питання про введення на Русі однієї з монотеїстичних релігій. В конкретних істо­ричних умовах того часу найбільш прийнят­ною релігією для Русі виявилось християнство, яке почало проникати на Русь задовго до Во­лодимира.

Дохристиянська культура на Русі була пи­семною. Принаймні з середини ЇХ ст. слов'ян­ські племена користувалися примітивним піктографічним письмом. Пізніші джерела згадують "руські письмена", які існували ще до появи слов'янської азбуки.

Християнський період

Запровадження християнства сприяло піднесенню культури українських земель, по­ширенню писемності, освіти, наукових знань, розвитку літератури і мистецтва. Християн­ство об'єднало під своєю егідою майже всі галузі культури. Саме храми і монастирі були одночасно осередками літописання, ос­віти, бібліотеками, центрами творення мис­тецьких цінностей.

Писемність. Література.

Після прийняття християнства в українсь­ких землях поширюється алфавіт, створений болгарськими просвітителями Кирилом і Мефодієм (" кирилиця "), що прискорило розви­ток писемної культури.

Поряд з перекладною (грецькою та східною) з'являється оригінальна література. ЇЇ пам'ят­ками, перш за все, є власні історичні твори - літописи. Це, передусім, " Повість минулих літ ", створена на початку XII ст. Величезний фактичний матеріал, чіткість композиції та багатство мови дозволяють вважати цей літо­пис однією з видатних пам'яток світової куль­тури. "Повість..." пройнята ідеєю єдності Русі під владою київського князя перед загрозою половецьких орд, сповнена почуттям любові до рідної землі. Пізніше, у ХІІ-ХШ ст. літо­писці зосереджують свою увагу в основному на місцевих подіях. Історію південно-руських князівств XII ст. викладено, зокрема, в Київському літописі. У Галицько-Волинському літописі йдеться про політичне життя га­лицької держави у ХІІІ ст. Йому властиві риси, характерні для західноукраїнського літопи­сання: відчутніший вплив європейських хронік, менша кількість роздумів релігійного змісту.

Одна з найдавніших пам'яток руської літе­ратури, що дійшла до нас, - видатний філософ­ський твір " Слово про закон і благодать " мит­рополита Київського Іларіона (30-40-х рр. XI ст.) У жанрі проповіді автор обґрунтовує дум­ку про те, що всі християнські народи рівні між собою незалежно від того, хто і коли прийняв християнство. Цікавим зразком повчальної літератури є " Поученіє " Володимира Мономаха (поч. XII ст.). Це своєрідний заповіт, у якому князь дає дітям науку і пораду, як жити й управля­ти Руською державою.

Перлиною давньоруської літератури вва­жається " Слово о полку Ігоревім " (біля 1187 р.) невідомого автора, яке не має аналогів у візантійській та європейській літературі, по­єднує в собі жанрові ознаки ораторського тво­ру і фольклорних співів та плачів. "Слово..." - найбільш переконливе свідчення зрілості русь­кої літератури.

Освіта. Наука

Освіта започатковується з часів князя Во­лодимира. Князь Ярослав Мудрий вводить обов'язкове навчання для молоді вищих станів, готуючи її для майбутньої діяльності. Ярос­лав Мудрий, Володимир Мономах, Ярослав Осьмомисл та інші славилися як "книжні мужі", знавці кількох мов. При Києво-Пе­черському монастирі існувала школа вищо­го типу, де поряд з богослов'ям вивчались філософія, риторика, граматика, для чого ви­користовувалися твори античних авторів, грецька природнича та географічна літера­тура. З цієї школи вийшли відомі діячі давньо­руської культури.

Грамоти навчалися не тільки хлопці, а й дівчата. Літопис розповідає про школу, від­криту онукою Ярослава Мудрого Ганною Всеволодівною. Знала "книжне письмо" і сама писала книги княгиня Єфросинія Полоцька.

Самостійної науки в цей час ще не було. Наукові знання бралися з Візантії - перекла­далися грецькі та римські пам'ятки культури. Так, ("Шестиднев" Василія Великого, "Фізіолог" тощо.

Великого поширення набули медичні знан­ня, які поступово витискали знахарство та во­рожбитство.

Географічні знання в основному черпали­ся і підручника Козьми Індикоплова -александрійського купця, який у VI ст., відвідавши Африку та Аравію, відкинув теорію Птолемея і стверджував, що земля має чотири­кутну форму. З місцевих географічних творів найбільшу популярність мало "Ходіння Да­нила Мніха", праця чернігівця, котрий здійснив подорож до святої землі - Палестини - і опи­сав землі, що побачив.

Математичні знання зводилися до суто практичних - чотири дії, дроби, обчислення відсотка. Загалом, конкретні наукові знання не були в центрі уваги громадської свідомості. Суспільство значно прихильніше ставилося до загальнотеоретичних міркувань, які назива­лися філософією. Окремі уривки були перекла­дені з творів Платона, Арістотеля та праць церковного письменника і богослова Іоанна Дамаскіна. Уславився як філософ волинський князь Володимир Василькович. Вище за інші науки стояла історіографія у вигляді літописання.

Мистецтво

Мистецтво являло собою синтез художнь­ого досвіду слов'янських племен та вікових надбань Заходу і Сходу.

Кам'яне храмобудівництво на Русі прой­шло певні етапи у своєму розвитку. В ранній архітектурі, зразками якої є Десятинна церк­ва в Києві (X ст.) та Спасо-Преображенський собор у Чернігові (І031-1036 рр.), найбільше проявляються типові візантійські риси. Грецькі й руські майстри будували і Со­фійський собор, архітектура якого відзна­чається надзвичайною гармонійністю компо­зиції і неповторністю, своєрідністю будови, в якій вже проступають риси південно-руської архітек­тури. З XII ст. починається новий етап. Храми та світські кам'яні будівлі стають простіши­ми в оформленні, меншими за розмірами, наби­рають більшої довершеності і краси. Візантій­ський вплив поступово слабне, натомість про­являються риси західноєвропейського ро­манського стилю. Собори, зберігаючи спільність основних рис, набувають місцевих особливостей. Виділяються окремі школи: київ­ська, переяславська, галицька. Із пам'яток цьо­го періоду дійшли до нас у перебудованому вигляді церкви Богородиці Пирогощі(1132 р.), Кирилівська (1146 року) та Василівська (1183 р.) церкви у Києві, Борисоглібський собор (бл. 1128 р.) у Чернігові, церква Пантелеймона (бл. 1200 р.) у Галичі.

У храмах розвивається іконопис, фреско­вий розпис та мозаїка. Шедеврами світового значення є мозаїки та фрески Софійського со­бору. Із руських іконописців відомі монахи Печерського монастиря, засновники київської художньої школи іконопису - Григорій та Алілій (друга пол. XI - поч. XII ст.). Переваж­ну більшість ікон часів Київської Русі втраче­но. Однією з найвидатиіших на Русі була ікона Вишгородської Богоматері, привезена на поч. XII ст. з Константинополя. У 1155 р. Андрій Боголюбський вивіз її до Володимира (зараз відома як ікона Володимирської Богоматері). До сьогодні збереглася ікона Волинської Бого­матері кін. ХШ-ХІV ст. з Покровської церкви Луцька. Поширення писемності та поява книг привели до виникнення на Русі ще одного виду живопису - книжкової мініатюри. Найдав­нішими з тих, що дійшли до нас, є мініатюри в " Остромировому євангелії " (1056-1057 рр.) та " Ізборнику " князя Святослава (1073 р.).

Важливими атрибутами життя русичів були музика, пісня і танець.

Завдання і запитання

1. На які періоди поділяється культурний розвиток східних слов’ян?;

2. Дайте окрему характеристику язичницькому і християнському етапам культури Київської Русі;

3. Оцінініть значення запровадження на Русі Християнства;

4. Охарактеризуйте розвиток культури після запровадження християнства.

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академія, 2001;

2. Борисенко В. Курс української історії. К.: 1997;

3. Брайчевський М. Конспект історії України. - К.: 1994.

Тема 5. Галицько-Волинська держава.

Аналіз історичного розвитку Галицько-Волинської держави дає підста­ви окреслити певні етапи в її полі­тичній еволюції.

Розвиток Галичини і Волині в рамках Київської Русі

Віддаленість Галичини і Волині від Києва забезпечувала відносну незалеж­ність і самостійність цих земель. З розпадом Київської Русі над Дністром виникло Галицьке князівство (кін. XI ст.), а над Бугом - Волинське князівство (сер. XII ст.) з центром у м. Володимирі.

Самостійний розвиток двох князівств до 1199 р.

Галицьке князівство спочатку було більш сильним. Зміцнення Галичини відбу­лося за князя Володимирка (1141-1153 рр.) та його сина Ярослава Осмомисла (1153-1187 рр.). До його князівства були приєднані землі в пониззі Дунаю. Яро­слав зміцнив союз з Угорщиною шлюбом своєї доньки з королем Стефаном, вів боротьбу з половцями, на кордонах галицьких земель будував укріплені міста. Але після смерті Ярослава князівство почало втрачати свою міць через міжусобну боротьбу між га­лицькими боярами, багато із яких були в со­юзі з польськими і угорськими феодалами.

Волинське князівство, відокремив­шись від Києва, спочатку розпалося на дрібні князівства, які ворогували між собою. За­безпечити єдність Волинської землі вдалося талановитому князю Роману Мстиславо­вичу (1170-1205 рр.), який у своїй об'єднавчій політиці зробив ставку не на верхівку бояр, а на середнє боярство і городян. Роман Мстиславович забезпечив внутрішню ста­більність Волинського князівства, що доз­волило йому розпочати активну боротьбу за розширення своїх володінь. В результаті у 1199 р. Роману Мстиславовичу вдалося вперше об'єднати Волинську і Галицьку землі, врятувавши останню від зазіхань польських і угорських феодалів.

Так утворилося Галицько-Волинське князівство.

У 1202 р. Роман приєднав до князівства Київські землі. Утворення такої могутньої держави дозволило йому вести успішну боротьбу з половцями, угорськими і поль­ськими князями, зі своїм непокірним бо­ярством, сприяло економічному підне­сенню князівства, розвитку міст, ремесел, торгівлі.

Роман склав проект дотримання "Доброго порядку" на Русі, тобто припинення міжкнязівських чвар і організації центральної влади у федеративній Давньоруській державі. У проекті "Доброго по­рядку" передбачалося, що у випадку смерті київського володаря, нового великого князя повинні обирати шість князів: суздальський, чернігівський, галицько-волинський, смолен­ський, полоцький і рязанський. Роман пропонував передавати престол стар­шому синові, а не ділити землі між усіма синами, як чинилося раніше. Однак втілити задум не вдалося.

Після трагічної загибелі Романа - великого полководця й політика - залишилося двоє малолітніх синів: Данило та Василько. Від їхнього імені в князівстві почала правити вдова Романа - Анна - розумна, мужня і владна жінка. Її підтримували волинські бояри, приведені Романом з Володимира до Галича, та княжа дружина. Прихильниками об'єднання земель під владою князя виступали середнє бо­ярство, міщани та селяни. Всі вони по­терпали від утисків великих бояр, які зо­середили в своїх руках земельні володіння. Верхівка галицьких бояр виступила проти об'єднання Галицької і Волинської земель в одне князівство.

Дата добавления: 2014-01-07