Етнічна ідентичність

Проблема розвитку і збереження культур народів в іноетнічному середовищі посідає важливе теоретичне і практичне значення у сучасній науці.

Історія людства постійно супроводжується міграцією племен, народів, окремих осіб. Основні причини, які зумовлюють міграційні процеси, є історичні, економічні, політичні, соціальні, релігійні чинники.

Оскільки діаспора відіграє свою власну роль у внутрішньоетнічному процесі, існує певна кореляція подій, які переживає діаспора і подій, які переживає материнський етнос.

Поняття етносу (етнічної спільноти) має неоднозначне і надзвичайно широке трактування.

Етнос, етнічність – спільнота, в якій люди об’єднані вірою у спільне походження та наявністю культурної єдності – мови, звичаїв, міфів, епосу і т.п. Підставою віри у спільне походження можуть бути як деякі реальні, так і уявні обставини: найчастіше ця віра ґрунтується на уявних обставинах, тобто на міфі про спільне походження. Поняття етнос поєднує в собі об’єктивний складник – культурну спільність із суб’єктивним – етнічною самосвідомістю. Етнічна самосвідомість – це усвідомлення індивідом своєї належності до даної спільності як чогось відмінного від інших спільнот. Ознаки, які спільнота використовує для того, щоб відрізнити себе від інших, можуть бути різної природи – антропологічні (фізичні), ознаки побуту чи поведінки, мова, вірування, звичаї тощо. Слово «етнос» грецьк. походження – у найдавніших своїх застосуваннях (напр. у Гомера) цим словом позначали не тільки окремі групи людей, а й деякі скупчення тварин. З певного часу словом «етнос» греки стали називати негрецькі племена. Цю традицію запозичили римляни, які також вживали це слово на означення культурно віддалених племен, зокрема варварів. Із прийняттям християнства словом «етнос» стали називати нехристиян, язичників. Під час та після виникнення європейських націй в Європі стали застосовувати слова, похідні від лат. популюс (народ), або ж слово нація. Оскільки слово етнос несло в собі занижені смислові відтінки, то на Заході його стали вживати тільки щодо етнічних груп. Суч. англ. дослідник Е. Сміт виокремлює такі ознаки етнічної ідентичності: 1) групова власна назва; 2) міф про спільних предків; 3) спільна історична пам’ять; 4) один або більше диференційованих елементів спільної культури; 5) зв’язок із конкретним «рідним краєм»; 6) почуття солідарності у значної частини населення. Чим більшою мірою даному населенню властиві ці атрибути, тим більше воно відповідає ідеальному типу етнічної спільноти. Етнічні нації – особливе етнічне утворення: у його виникненні етнічний чинник відіграє дуже важливу роль, але доконче у сполученні з іншими чинниками, як-от: професійна культура, ідеологія, політика та право.

Нація – спільнота людей, об’єднаних низкою чинників, серед яких найважливішим є етнокультурні та політико-правові. Відповідно до визначенням Сміта, нація – це колектив людей, що має власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам’ять, спільну масову громадянську культуру, спільну економіку і єдині юридичні права та обов’язки для всіх членів. Що стотується європейських націй, то із чинників, які відіграли найважливішу роль у становлення нації, та відіграють найважливішу роль в об’єднанні індивідів у нації, до цих чинників слід віднести спільну територію, етнічний та політико-правовий чинники. З ними так чи інакше пов’язаний суб’єктивний чинник – національна самосвідомість. У даному випадку йдеться не про роль тих чи тих чинників у виникненні нації, а про те, що об’єднує людей у націю. За умови, коли, за винятком хіба що компактного проживання на певній території, не існує ніякий спостережуваних особливостей (релігії, мови, політичних установ, які були б наслідком власної політичної традиції тощо), але існує сильно виражене усвідомлення своєї громадянської згуртованості та окремішності, можна твердити про існування політичної нації. Але це крайній випадок: переважно національна свідомість тримається завдяки наявності деяких спільних і бажано унікальних (для даного колективу людей) особливостей (або принаймні деякого унікального поєднання об’єктивних ознак, кожна із яких, взята окремо, може бути спільною в даній нації, з іншими націями).

Етнічна ідентичність – усвідомлення приналежності до певної етнічної спільноти, ідентифікації з іншими членами етносу внаслідок спільності історичної пам’яті, спільності культурних архетипів тощо. Як зазначив Джордж де Ворс, етнічна ідентичність вимагає деякої послідовності у поведінці людини, щоб інші люди могли віднести її до певної етнічної категорії.

У розробці цілісної концепції історичного розвитку української національної культури фундаментального значення мають дослідження всіх її аспектів, вагоме місце посідає серед яких вивчення життєдіяльності української діаспори в контексті загальнонаціонального культуротворчого процесу.

Вплив нації на спосіб мислення і поведінки людини виражається у формі впливу окремих осіб, невеликих соціальних груп, етнічної культури (у першу чергу мови), звичаїв, моралі. Оскільки значну частину культури певної нації – наприклад, живопис, архітектура і т. п. – доступна сприйняттю представників інших етносів, а інша частина стає доступною сприйняттю представників інших етносів завдяки перекладам художньої, філософської, наукової та іншої літератури, то особистість може формуватися під впливом культури і психологічного складу свого народу, навіть якщо вона не володіє мовою. Головне, щоб людина вважала себе представником цього етносу, знала його історію і культуру.

Добровільна або вимушена еміграція українців за межі батьківщини спричинена економічними, соціальними та політичними обставинами та подіями, які відбувалися на території України у різні історичні епохи. Наслідком таких переміщень стало формування української діаспори у різних куточках світу.

Термін діаспора уперше був застосований по відношенню до євреїв, які під час вавилонського полону опинилися поза межами своєї батьківщини і розпорошилися по світові. З часом цей термін почали вживати й по відношенню інших етнічних спільнот, які поселяються і проживають в іноетнічному середовищі.

Отже, представництво етнічних одиниць за межами материнського етнічного регіону, яке ідентифікує та усвідомлює свою генетичну або духовну єдність з нею це – діаспора.

Етнічні процеси серед представників певної діаспори характеризуються наявністю таких факторів: термін перебування в іноетнічному середовищі, соціально-політичний устрій країни, чисельність та характер розселення (компактне чи дисперсне), ступеню урбанізації. Чималу роль відіграє близькість (етногенетична або соціальна) культури контактуючих народів.

Сприятливішими умовами для інтенсифікації етнічних процесів характеризуються міста. Це зумовлюється високою соціальною мобільністю міського населення, його поліетнічна структура. У деяких містах деяких зарубіжних країн, особливо американських, існує багато національних кварталів, виникнення яких пов’язане з намаганням етнічних груп зберегти свою автентичну культуру, рідну мову, мінімалізувати або й уникнути культурної асиміляції.

Дослідженню явища української діаспори присвячено велику кількість наукових праць у зарубіжній та вітчизняній історіографії. Дослідники вказують на високу національну свідомість і велике бажання зберегти свою національну ідентичність у чужій країні переважній більшості українських емігрантів.

По відношенню до українців, які проживають поза межами України термін «діаспора» уперше використав український політолог та етнолог В. Старосольський.

Термін «українська діаспора» охоплює усіх українців, які постійно живуть за межами історичної батьківщини незалежно від причини, які зумовили міграцію: розвал імперій, світові війни, політичні чи економічні кризи, особисті обставини тощо.

Наукове осмислення соціокультурного феномену української діаспори призвело до становлення її типологізації і відповідно поділяється на західну і східну.

Духовна спадщина народу України включає надбання національної культури українського народу, що створені як в Україні, так і за її межами, в діаспорі, всюди, де існує та розвивається українська культура. Необхідність консолідації спільних зусиль України і діаспори, залучення світового українства для розбудови української держави та утвердження її позитивного іміджу у світі сьогодні вже є очевидним.

Дата добавления: 2014-01-07