Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Загрузка...

Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Стан розвитку земельного права в радянський період

Радикальні зміни земельного ладу в країні відбулися після прийняття більшовиками 26 жовтня 1917 року Декрету «Про землю»[15], який став першим законом про землю Радянської Росії. В основу Декрету був покладений Селянський наказ. Декрет проголошував націоналізацію земельного фонду Росії. У пункті 1 Селянського наказу вказувалося, що «право приватної власності на землю скасовується назавжди; землю не можна ні продавати, ні купувати, не здавати в оренду або в заставу, ні будь-яким іншим способом відчужувати». Відповідно до Декрету вся земля (державна, удільна, кабінетська, монастирська, церковна, посесійна, майоратна, приватновласницька, громадська, селянська і т.д.) відчужувалася безоплатно, оберталася у всенародне добро і переходила в користування працюючих на ній.

У пункті 2 Декрету передбачалася конфіскація поміщицьких, удільних, монастирських і церковних земель і надання їх у розпорядження волосних земельних комітетів і повітових Рад селянських депутатів. І, нарешті, Декрет містив вимогу забезпечення зрівняльного землекористування, тобто поділу земель «...між трудящими, залежно від місцевих умов, за трудовою або споживчою нормою».

Прийняття Декрету про землю 1917 призвело до скасування приватної власності на землю назавжди і без будь-якого викупу. Земля була вилучена з цивільного обігу і надавалася відповідними державними органами тільки в користування і на безоплатній основі. В Української РСР Декрет про землю був введений відповідно до рішення Першого Всеукраїнського з'їзду Рад від 12 грудня 1917 року[16].

Далі видається ще ряд декретів, серед яких основоположним був Декрет від 19 лютого 1918 року «Про соціалізацію землі»[17] (19 березня 1918 року був прийнятий його український варіант), який складався з 13-ти розділів і 53 статей. З прийняттям даного декрету вперше в земельному законодавстві з'явилися норми, які регламентували відносини щодо використання несільськогосподарських земель.

Центральною Радою в Києві 7 листопада 1917 року був проголошений ІІІ Універсал, відповідно до якого була створена самостійна держава – Українська Народна Республіка і одночасно скасовано право власності на поміщицькі та інші нетрудові землі. На основі положень Універсала був розроблений і 18 січня 1918 року прийнятий Тимчасовий Земельний закон, який складався з 3-х розділів і 33 параграфів. Цим нормативним актом вперше був кодифікований інститут користування землею. Тимчасовий закон про землю УЦР, незважаючи на короткий період своєї дії, нарівні з першими декретами радянської влади, став позитивним досвідом створення і розвитку земельного законодавства України.



22 травня 1922 року в РРФСР був прийнятий Закон «Про трудове землекористування». Його український варіант - «Основний закон про трудове землекористування» - був прийнятий 27 травня 1922 року. Закон складався з 6 розділів і 37 статей. Він забороняв продаж, купівлю, дарування, а також заставу землі, однак вперше в історії радянського земельного законодавства дозволяв передачу всієї землі або її частини в трудову оренду, а також давав можливість використання в селянських господарствах найманої праці.

Загальногалузева кодификація земельного законодавства бере свій початок з 29 листопада 1922 року, тобто з моменту набрання чинності першого Земельного кодексу УСРР. Кодекс складався з Основних положень, чотирьох частин («Про трудове землекористування», «Про міські землі», «Про державне земельне майно», «Про землеустрій і переселення»), 17 розділів, 14 глав, 227 статей. Для порівняння: Земельний кодекс 1970 року мав 173 статті; Земельний кодекс у редакції від 13 березня 1992 року – 118 статей; чинний Земельний кодекс – 212 статей.

З прийняттям даного фундаментального нормативного акта була створена система співпідпорядкованості (супідрядності) нормативних актів і, як наслідок, земельне законодавство стало більш ефективно виконувати покладені на нього регулятивні функції, були врегульовані всі земельні відносини, що існували на той час. Основне місце в Кодексі займали положення, які досить повно і детально врегулювали такі найважливіші інститути як трудове землекористування, трудова оренда, застосування найманої праці. Кодекс визначав поняття і регламентував питання селянського двору, землекористування, реєстрації земель, переселення і визначав правовий режим земель сільськогосподарського призначення, міських земель, земель спеціального призначення і державного запасу.

Перший загальносоюзний кодифікований акт – «Загальні засади землекористування і землеустрою» - був прийнятий 15 грудня 1928 року. Закон складався з 13 глав і 63 статей. З його прийняттям де-юре була закріплена виключно державна власність на землю[18]. В наступні роки земельне законодавство розвивалося на основі послідовної реалізації принципу державної власності на землю. Земельні фонди всіх союзних республік були перетворені в єдиний земельний фонд Союзу РСР, який став єдиним суб'єктом виключного права державної власності на землю. Єдиною юридичною підставою використання землі було право землекористування. Подальший розвиток союзного і республіканського законодавства пішов по лінії вдосконалення основних земельно-правових інститутів, які сформувалися в результаті націоналізації землі: права виключно державної власності, права землекористування і його різновидів, правового режиму різних категорій земель, землеустрою тощо.

Постійні зміни характеру земельних відносин, які мали місце в період з 1917 по 1928 роки, обумовили активність ведення кодифікаційних робіт, метою яких було впорядкування і систематизація норм права, які регулювали земельні відносини. Це стало одною з причин формування самостійної галузі земельного права. З прийняттям перших кодифікованих актів були закладені основні принципи формування вітчизняного земельного законодавства, була піддана систематизації значна частина нормативних актів.

У період суцільної колективізації і здійснення політики знищення куркульства як класу положення, які стосувались оренди землі і застосування найманої праці, були скасовані постановою ВУЦВК і РНК УРСР «Про заборону оренди землі і використання найманої праці в індивідуальних селянських господарствах у районах суцільної колективізації»[19].

Подальший розвиток земельного законодавства був пов'язаний з прийняттям 13 грудня 1968 року Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік. Вони складалися з Преамбули, 11-ти розділів і 50 статей. Основи більш чітко закріпили поділ земель на категорії, який було введено Загальними засадами 1928 року, підтвердили заборону оренди землі, введену у 1930 році, врегулювали питання ведення державного земельного кадастру. Також були закріплені тимчасове і вторинне землекористування, регламентовані відносини щодо охорони земель, закріплений новий земельноправовий порядок відповідальності, а також принцип безоплатності користування землею. Основи закріпили принцип пріоритету використання земель сільськогосподарського призначення. На базі й у розвиток Основ у 1970 році був прийнятий новий Земельний кодекс УРСР, який практично цілком відтворив їх положення. Кодекс складався з 173 статей, об'єднаних у 28 глав і 11 розділів.

Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про землю були прийняті 28 лютого 1990 року. Даний кодифікований акт заклав нові принципи і напрямки розвитку земельного законодавства і став провісником сучасної земельної реформи. Основи проголосили землю народним надбанням, відмовившись від терміна «державна власність на землю». Був введений новий юридичний титул – «володіння»[20], а також відновлене право користування землею на умовах оренди. Це стало причиною більш детальної регламентації гарантій захисту прав і законних інтересів землевласників і землекористувачів.

Найважливішою новелою Основ вважається встановлення платності землекористування. Спеціальний розділ був відведений регулюванню відносин по охороні земель. Закон виділив нових суб'єктів земельних правовідносин – громадян, які ведуть селянське господарство. Був закріплений зв'язок правового положення нерухомості і земельної ділянки, на якій вона розташована, а також інші новели. Закладене в Основах різноманіття земельних відносин, їх принципові відмінності від попереднього земельного законодавства створили передумови для повернення землі в сферу майнового обігу і, як наслідок, дали поштовх розвитку цілого ряду норм земельного законодавства, покликаних врегулювати майновий обіг земель.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
| Стан розвитку земельного права в радянський період

Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 281; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.81.82.181
Генерация страницы за: 0.2 сек.