Аналіз продуктивності праці

Важливим показником використання трудових ресурсів є продуктивність праці. Для її оцінки застосовується широкий спектр аналітичних показників.

Система показників продуктивності праці:

– узагальнюючі показники – середньорічний, середньоденний, середньогодинний виробіток продукції одним робочим; середньорічний виробіток продукції на одного працівника;

– частинні показники – витрати часу на виробництво одиниці продукції або випуск продукції в натуральному виразі за один людино-день або людино-годину;

– допоміжні показники – витрати часу на виконання одиниці певного виду робіт або об’єм виконаних робіт за одиницю часу.

Найбільш узагальнюючий показник продуктивності – середньорічний виробіток продукції одного працівника. У зв’язку з цим розглянемо взаємозв’язок факторів, що визначають цей показник (рис. 9.2).

Рис. 9.2. Факторна система продуктивності праці

Це можна також представити у вигляді формули:

Розрахунок впливу цих чинників проводиться способом ланцюгової підстановки, абсолютних і відносних різниць.

Добитися підвищення продуктивності праці можна за рахунок:

а) зниження трудомісткості продукції;

б) повнішого використання виробничої потужності;

в) повнішого використання фонду робочого часу.

Для глибшого аналізу продуктивності праці (ПП) використовуються факторні системи, що отримуються шляхом моделювання:

– двохфакорна модель

,

де ТП – вартість товарної продукції;

Ч – чисельність працівників;

ОВФ – середньорічна вартість основних виробничих фондів (ОВФ);

Фв – фондовіддача ОВФ;

Фо – фондоозброєність працівників;

– шестифакторна модель

,

,

де ОВФ_а – середньорічна вартість активної частини ОВФ;

ЛГ – кількість відпрацьованих людино-годин;

ЛД – кількість відпрацьованого людино-дня;

ЧР – кількість робочих;

Фв_а – фондовіддача активної частини ОВФ;

ПВ_а – питома вага активної частини ОВФ в їх загальній вартості;

Фо_лг – фондоозброєність однієї людино-години;

Т_рд – середня тривалість робочого дня в годинах;

Т_рр – тривалість робочого року в днях;

ПВ_роб – питома вага робітників в загальній чисельності працівників.

Резерв збільшення серебньогодинного виробітку визначається так:

,

де Р­ГВ – резерв збільшення середньогодинного виробітку;

ГВ_м, ГВ_ф – відповідно можливий і фактичний рівень середньогодинного виробітку;

Р­ВП – резерв збільшення валової продукції за рахунок впровадження заходів НТП;

Т_ф – фактичні витрати робочого часу на фактичний об’єм продукції;

Р¯Т – резерв скорочення робочого часу;

Т_д – додаткові витрати праці, пов’язані із збільшенням випуску продукції.

Резерв збільшення випуску продукції визначається множенням можливого приросту середньогодинного виробітку на планований фонд робочого часу всіх робітників.

Зворотним показником середньогодинного виробітку є показник трудомісткості – це витрати робочого часу на одиницю або весь об’єм виготовленої продукції.

Трудомісткість одиниці продукції (Т_м) визначають так:

,

де ФРЧ_вир – фонд робочого часу на виготовлення виробів одного виду;

К – кількість виготовлених виробів одного виду.

В процесі аналізу вивчають динаміку трудомісткості, виконання плану по її рівню, причини зміни і вплив на рівень продуктивності праці.

Приріст продуктивності праці за рахунок зниження трудомісткості продукції визначають по формулі:

.

В результаті зниження або зростання трудомісткості виникає економія або додаткове залучення чисельності робочих у виробництво (Е_ч), що розраховується по формулі:

.

Дата добавления: 2014-01-07