Суспільна свідомість і стратегії видавничої справи

У розрізі означеної теми суспільна свідомість розуміється як сукупність світоглядних настанов, уявлень, поглядів та чуттєвих сприйняттів, притаманних особистостям чи групам (або здатність осмислено сприймати навколишнє). Це синтез усього того, що особа чи група осіб знає й думає, та того, як вона думає. Звичайно, книга здатна потужно впливати на суспільну свідомість.

Усі пострадянські роки українська книга боролася за виживання. Деградаційні процеси в ній досі не подолано, а новітні явища приживаються надто повільно. Деякі оптимістичні проблиски (видавництво «Клуб сімейного дозвілля», книгарня «Є»), безперечно, можна вважати галузевим надбанням, але не результатом галузевої політики. В Україні її немає. Без неї вітчизняна видавнича справа вироджується.

Технологічний ривок для багатьох спричини онтологічний шок, симптомами якого є песимістичні заяви про виродження видавничої справи, книги в культурному просторі людства. Роз’єднаність книжкової справи в Україні, галузева нерозвинутість, домінування егоїстичних інтересів, потужний зарубіжний структуроутворювальний чинник – наслідки відсутності національної видавничої стратегії. Така стратегія не може обмежуватися проблематикою життєдіяльності конкретних суб’єктів галузі чи якогось її сегмента. Джерелом її мають стати буттєвість українського духу, функціональність вітчизняної книги у країна та за її межами. В усьому цивілізованому світі пропаганду читання вважають своїм завданням уряди країн, не цураються її і діячі культури, політики, спорту. В Україні – це справа ентузіастів.

Суттєвий виклик для видавництв – створення і насаджування масовій свідомості нової віртуальної реальності у телепросторі, яка перехопила у книги різні, у т.ч. компенсаторні, функції і водночас нав’язала нові стандарти для авторів.

Депресивно діє на галузь поєднання наступу інформаційних технологій із регресивними тенденціями у сфері читання. Це явище надзвичайно складне, у ньому сходяться «переселення» читачів в Інтернет, конкуренція медіа і форм дозвілля, психокультурні зміни. Світ переучується читати. Читати сучасна людина не припинила, однак у мозаїці інформаційного простору молоді домінують т.зв. меми – фрагменти текстів, цитати, відеоінформація та інфографіка, що, нагадуючи ієрогліфічне письмо, діють як демотиватори читання. Використання гаджетів відкрило можливості для само інтегрування читача не лише у простір ідей і змісту тексту, а й у світ представлених у ньому фізичних явищ.

На експертному рівні домінує думка, що негативні тенденції у сфері читання походять із глибини суспільної свідомості, психології і способу життя. Дослідник А. Судин вважає: «Видавці можуть живитися тим, що виховано вже в суспільстві, або ж не мати змоги працювати, якщо читача (а відтак і покупця) в країні обмаль». Останні тенденції у сфері читання пояснюються вростанням у побут телебачення. Саме від телебачення книга отримала наприкінці ХХ ст. перший сильний удар: медіа-споживання розрахованого на масовість телепродукту не потребує особливих зусиль і легко вписується в культурний контекст. У конкуренції за масову аудиторію книга виявилася слабшою від телебачення. Навіть розважальна книга змушена пристосовуватися до запропонованого ним режиму: успішною в соціумі її роблять телеефекти. Цю особливість намагається використовувати видавничий бізнес. Символізує поєднання ефектів масової книги і телеекрану новітній бестселер.

У прагненні оволодіти увагою мас телебачення суттєво витіснило інтелектуальний компонент зі своїх програм. Домінантні психокультурні характеристики телеглядача змінили і психокультурні характеристики читача. Проблематичність цього процесу зауважив Г. Поценцов, який наголосив, що «вихід думок із телебачення» інтелектуально спустошив сферу читача.

Негативно позначається на книжності та якісних показниках читання і зосередженість інтересів багатьох людей в інтернеті, який є засобом задоволення читацьких потреб поза видавничою системою. Позавидавниче циркулювання текстів – це ще не осмислений виклик не лише друкованій книжності, видавничій справі, а й культурі читання і, можливо, загальній культурі. Щодо цього в дискусійній площині сходяться дві позиції: 1) перенасиченість інтернету текстовим примітивом, невибагливий вибір об’єктів для читання загрожують виродженням інтелекту, естетичним несмаком, духовною деградацією; 2) інтернет актуалізує свободу вибору поведінки і діяльності, нічим не шкодячи культурній справі, а інтернет-читачі пошуково мобільніші, мисленнєво розкутіші і не втрачені для традиційного читання. Кожна позиція має свої аргументи, у кожній можна знайти вразливості. Однак боротьба з реальністю електронної книжності та електронного читання рівноцінна намаганню зупинити час.

Зрештою, проблема не в тому, який носій інформації людина використовує для читання, а в тому, що, з якою метою і як читає. Головне – культура читання у структурі особистісної культури. Слова про те, що читати модно, престижно, – банальність. Має запанувати розуміння, що читати – життєво важливо, не читати – прирікати себе на соціокультурне аутсайдерство, читати будь-що – засмічувати внутрішній світ. Читання як факт не може бути головною метою. Справжня мета – гармонійна розвинена, самодостатня, соціально ефективна людина, яка без належної читацької культури сформуватися не зможе.

Дата добавления: 2014-01-07