Тема 9. Господарський комплекс національної економіки і його структура

9.1. Господарський комплекс національної економіки: основи формування та особливості структури.

9.2. Промисловий комплекс та його особливості в Україні.

9.3. Будівельний комплекс та його особливості в Україні

9.4. Транспортний комплекс і зв’язок у господарському комплексі України.

9.5. Аграрний комплекс національної економіки.

9.6. Соціальний комплекс України і його інфраструктура

9.1. ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ: ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ

Загальну конструкцію господарського комплексу національної економіки, її позитивні й негативні особливості характеризують за складом та співвідношенням основних сфер, галузей і видів господарської діяльності, за співвідношенням господарських об’єктів різних видів, їх системних інтеграцій та за співвідношенням суб’єктів господарювання, форм власності на засоби виробництва тощо.

Галузева структура господарства безпосередньо відбиває процес суспільного поділу праці, вказуючи на функціональні відмінності між окремими галузями. На її основі проводиться аналіз міжгалузевих пропорцій і зв’язків, зіставляються показники економічної ефективності виробництва. Вона служить цілям управління економікою.

.

Поняття «галузь» вживають і для позначення великих структурних частин, виділених на основі суспільного поділу праці, особливо в межах промисловості й сільського господарства.

У процесі становлення постіндустріального суспільства поряд з галузевою класифікацією господарства виділяють і досліджують міжгалузеві комплекси, які утворюють своєрідний напрям вертикальної, галузевої (більш точно надгалузевої) систематики продуктивних сил регіону.

Процес формування міжгалузевих комплексів – це об’єктивна закономірність розвитку продуктивних сил. Міжгалузевий комплекс – це сукупність видів діяльності, здійснюваних у певному місці й об’єднаних у певну групу (підсистему) тісними виробничими комерційними та іншими зв’язками.

Господарський комплекс України виник на основі соціального та економічного розвитку, міжнародного поділу праці й внутрішньодержавних інтеграційних процесів. До основних з них необхідно віднести територіальне кооперування, технологічне та інфраструктурне інтегрування. Господарський комплекс України відзначається складною структурою: галузевою, територіальною, функціональною та організаційною. Господарський комплекс України включає (територіально-промислових комплексів) і понад 300 різних промислових центрів.

9.2. ПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ В УКРАЇНІ

Промисловий комплекс України – це складний комплекс з усіма притаманними сучасній індустрії галузями, який налічує близько 300 галузей. Він включає паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, хімічний, лісопромисловий комплекси.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) України охоплює одержання, передачу, перетворення і використання різних видів енергії та енергетичних ресурсів. До складу ПЕК входять галузі паливного комплексу і електроенергетики. (охарактреизувати особливосты видобутку газу, вугілля, нафти в Україні, організаційно-економічні форми виробництва паливно-енергетичних ресурсів та електроенергії)

Доцільно зазначити, що рівень забезпеченості України власними первинними ПЕР (паливо енергетичними ресурсами) є досить високим (51%). Згадаємо, що в Японії цей показник становить лише 7%, для більшості країн світу він не перевищує 50%, що зумовлено сучасними світовими економічними закономірностями.

Металургійний комплекс – це сукупність галузей добувної і обробної промисловості, підприємства якої видобувають руди чорних і кольорових металів, виробляють чавун, сталь, прокат, труби, електроферосплави, кокс, вогнетриви, нерудну сировину для металургії та оброблюють метал.

Металургійний комплекс є базовою галуззю економіки України і має провідне значення в розвитку держави. Він є головним джерелом надходжень до господарського обігу конструкційних матеріалів, основою розвитку машинобудування, металообробки й будівництва. Крім того, металургійний комплекс – головне джерело валютних надходжень до бюджету держави від продажу металопродукції на зовнішніх ринках.

Металургійний комплекс визначає не тільки економічну, а й політичну залежність держави, тому в багатьох країнах світу користується значною державною підтримкою в галузі фінансів, кредитів і податкових пільг. За даними ООН, частка продукції, виготовленої з використанням чорних і кольорових металів, становить 70-75% ВВП держави. Це певною мірою стосується і економіки України, де на чорні й кольорові метали припадає 92-95% усього обсягу конструкційних матеріалів, які застосовуються в машинобудуванні. Метали і надалі зберігатимуть роль основного конструкційного матеріалу.

. За наявними потужностями металургійний комплекс України знаходиться на п’ятому місці в світі після Японії, США, Китаю і Росії.

Машинобудівний комплекс – це сукупність галузей обробної промисловості, що виробляють машини, устаткування, обладнання, прилади та пов’язану з ними продукцію (товари, послуги) для потреб господарства.

Процес виробництва у машинобудуванні умовно можна розділити на такі стадії:

- проектно-конструкторська розробка виробів, технологічна і матеріально-технічна підготовка виробництва;

- виробництво заготовок, напівфабрикатів та окремих деталей і деяких комплектуючих виробів методами лиття, кування, штампування, пресування, прокатки, вальцювання, екструзії, спікання, зварювання з металевих і неметалевих матеріалів і їх комбінацій;

- виготовлення деталей методами механічного оброблення, електромеханічного, термічного, електрохімічного та ін.;

- складання деталей у групи, вузли та інші частини, виготовлення намоточних груп (обмоток, котушок), монтажних плат, складання з них машин, агрегатів, приладів, заводські контрольно-вимірювальні операції, заводські приймально-здавальні випробування готової продукції та її окремих груп;

- монтаж і налагодження машин, агрегатів, устаткування, комплексів і систем машин у замовника;

- технічне обслуговування і ремонт машин і устаткування в період експлуатації у користувачів.

При цьому, підприємства можуть виконувати як всі стадії, так і відособлено окремі стадії.

Хімічний комплекс України складається з хімічної, нафтохімічної і хіміко-фармацевтичної галузей промисловості. Продукція хімічного комплексу різноманітна і налічує тисячі найменувань. Хімічному комплексу притаманні:

єдність економічного призначення продукції, широка різноманітність, взаємозамінність і комплексна переробка сировини, розгалужені внутрішньогалузеві й міжгалузеві зв’язки, широко розвинуті процеси комбінування і кооперування, специфічні умови праці.

За загальною класифікацією галузей народного господарства хімічний комплекс включає такі підгалузі й групи виробництв:

- хімічна промисловість: гірничо-хімічна промисловість; основна хімія; промисловість волокон і ниток хімічних; промисловість синтетичних смол і пластичних мас; промисловість пластмасових виробів, скловолокнистих матеріалів, склопластиків і виробів з них; лакофарбова промисловість; промисловість хімічних реактивів і особливо чистих речовин; промисловість синтетичних барвників; хіміко-фотографічна промисловість; промисловість побутової хімії, інші виробництва;

- нафтохімічна промисловість: виробництво продуктів основного органічного синтезу; виробництво технічного вуглецю; шинна промисловість; гумо-азбестова промисловість;

- хіміко-фармацевтична промисловість.

В Україні створені всі підгалузі хімічного комплексу за винятком

Поряд з електроенергетикою, металургією і машинобудуванням хімічна галузь залишається провідною базовою галуззю промисловості і значною мірою визначає науково-технічний прогрес в усіх сферах економіки. Україна володіє потужною сировинною базою для хімічної промисловості, що дозволяє їй займати одне з провідних місць у галузі хімічного виробництва. Близько 13 % валютних надходжень від експорту товарів країни припадає на зовнішню торгівлю продукцією хімічного комплексу. Незважаючи на це, в хімічному комплексі України накопичилося багато важливих проблем, які потребують вирішення вже в короткостроковій перспективі, серед них:

- імпортозалежність із широкого спектру сировини й нафтопродуктів;

- технічне переозброєння більшості виробництв з метою зменшення енергомісткості, зниження собівартості, підвищення якості й конкурентоспроможності продукції;

- активне введення в експлуатацію надлишкових потужностей найбільш енергомістких виробництв, продукція яких не має попиту, а також застарілих і техногенно небезпечних виробництв;

- максимальне завантаження діючих виробничих потужностей.

Лісопромисловий комплекс України технологічно об’єднує галузі промисловості і лісового господарства, підприємства яких здійснюють заготівлю деревини, механічну, хіміко-механічну і хімічну її переробку. На базі заготівлі, обробки і переробки деревини в Україні функціонує понад 800 підприємств, що знаходяться на самостійному балансі, 12,4 тис. виробництв, які входять до складу підприємств і організацій не лісопромислового профілю, та 3,2 тис. малих підприємств. Найбільша кількість підприємств і виробництв належать до лісопильних (57%) і зайнятих виготовленням будівельних деталей із деревини (23%).

Лісопромисловий комплекс є важливою ланкою економіки країни і підйому продуктивних сил. Його частка в загальному промисловому виробництві становить 2,7%, чисельність працюючих – 5,5%, у вартості

основних промислово-виробничих фондів – 1,8%. Однак показники питомої

ваги лісопромислового комплексу в балансі промисловості характеризують

його значення однобічно.

До складу лісопромислового комплексу входять чотири галузі – лісозаготівельна, деревообробна, целюлозо-паперова і лісохімічна промисловості і десятки виробництв.

Целюлозо-паперова промисловість – одна з найбільш прогресивних і пріоритетних галузей лісопромислового комплексу. Вона спеціалізується на виробництві целюлози, деревної маси, різноманітних видів паперу, картону та виробів з них. Сфера застосування паперово-картонної продукції загальновідома. Лісохімічна промисловість – галузь лісопромислового комплексу, яка об’єднує виробництва з хімічної переробки деревини.

Лісохімічні продукти використовуються майже в усіх галузях промисловості, посідають важливе місце в органічному синтезі різноманітних речовин, зокрема, камфори, терпінгідрату, пахучих речовин тощо. Устаткування лісохімічних підприємств відзначається високим рівнем зносу (80 %) і вимагає модернізації, а то й повної заміни.

9.3. БУДІВЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ В УКРАЇНІ

Будівельний комплекс – це сукупність галузей матеріального виробництва і проектно-пошукових робіт, які забезпечують капітальне будівництво. Капітальне будівництво є одним з найважливіших засобів поліпшення житлових та культурно-побутових умов життя населення й розвиту галузей матеріального виробництва. Будівництво – галузь матеріального виробництва, що забезпечує розширене відтворення основних виробничих і невиробничих фондів для всього господарства. За обсягом продукції, що виробляється, і кількістю зайнятих галузь становить приблизно десяту частину економіки.

Необхідно вказати на відтворювальну здатність галузі будівництва в кризові для економіки часи (досвід США, Радянського Союзу і країн Європи).

Будівельний комплекс об’єднує п’ять сфер матеріального виробництва:

- проектно-дослідницькі організації;

- промисловість будівельних конструкцій та деталей і промисловість будівельних матеріалів;

- будівельну індустрію;

- промисловість будівельного й дорожнього машинобудування;

- матеріально-технічне забезпечення.

9.4. ТРАНСПОРТНИЙ КОМПЛЕКС І ЗВ’ЯЗОК У ГОСПОДАРСЬКОМУ КОМПЛЕКСІ УКРАЇНИ

Транспорт (від лат. transporto – переношу, переміщую, перевожу) – одна з найважливіших галузей матеріального виробництва, яка забезпечує виробничі й невиробничі потреби народного господарства й населення у перевезеннях.

Транспортна система України об’єднує автомобільний, залізничний, морський, річковий, авіаційний і трубопровідний види транспорту, розвиток і розміщення яких визначили галузева структура господарства, його територіальна організація і вигідне економіко-географічне положення країни.

Транспорт, продовжуючи виробництво в межах процесу обігу, разом з видобувною, обробною промисловістю та сільським господарством є четвертою сферою матеріального виробництва. При цьому виробничий процес на транспорті відрізняється від процесу в інших сферах тим, що його продукція не є новим речовим елементом, а виражається у зміні місцезнаходження (переміщення) вантажів і пасажирів.

Транспорт бере участь у виробництві продукції двічі і впливає на її собівартість, а отже, на ефективність виробничого процесу.

По-перше, коли продукція створюється, транспорт доставляє обладнання і устаткування, сировину та енергоресурси і впливає на початкову собівартість.

По-друге, коли транспорт завершує процес матеріального виробництва і доставляє готову продукцію до сфери споживання. Таким чином, транспорт виступає як складова й невід’ємна частина виробничих сил, яка об’єднує всі галузі економіки та регіони України в єдину господарську систему.

Певні особливості має як транспортна система в цілому, так і кожний окремий вид транспорту.

Залізничний транспорт – його особливістю є універсальність, висока провізна спроможність і регулярність перевезень при середній вантажонапруженості залізниць у 25-27 млн. т.

Морський транспорт – його розвиток зумовлюється наявністю природного глибоководного шляху. Основні переваги: відсутність обмежень у вантажопідйомності транспортного флоту, мала енергомісткість, досить висока середня тривалість навігації – в умовах морів близько 330 діб. Середня собівартість перевезень вантажів морським транспортом нижче, ніж на залізничному.

Автомобільний транспорт – характеризується високою маневреністю, можливістю прямого постачання вантажів «від дверей до дверей» і відповідно високою швидкістю постачання вантажів. Середня собівартість перевезень вантажів у 10-15 разів вище залізничної.

Повітряний транспорт – до його переваг належить наявність природного середовища, яке відіграє роль «транспортного коридору», висока швидкість доставки вантажів і пасажирів у будь-які найвіддаленіші точки суші й Світового океану. Собівартість перевезень вантажів дуже висока, в 60-70 разів вища, ніж на залізничному.

Трубопровідний транспорт – включає нафто- і газопроводи, нафтопродуктопроводи та аміакопроводи. Особливостями є відсутність рухомого складу, а звідси і порожніх пробігів, постійний режим роботи незалежно від стану погоди й кліматичних умов, простота експлуатації та режиму управління перевезеннями, в яких власне транспортування і вантажно-розвантажувальні операції злиті в єдиному процесі. Трубопроводи є спеціалізованим видом транспорту, що також сприятливо позначається на економічних показниках його роботи. Собівартість перекачування нафти й нафтопродуктів трубопроводами у 2-3 рази нижче собівартості відповідних залізничних перевезень.

9.5. АГРАРНИЙ КОМПЛЕКС НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Аграрний комплекс країни (АПК) – це виробничо-територіальна система, яка, поєднуючи продуктивні сили (природні ресурси, працю, капітал), забезпечує виробництво сільськогосподарської продукції, її закупки, транспортування, зберігання, промислову переробку і торгівлю продовольчими (і непродовольчими) товарами на всій території держави та за її межами.

Характерною ознакою АПК є ланцюгова залежність його галузей у виробничих циклах, наявність регіональних, ринкових, технологічних, ресурсних та економічних зв’язків.

АПК поділяється на три сфери. Перша сфера представлена галузями промисловості, які забезпечують сільське господарство і харчову промисловість матеріально-технічними ресурсами (тракторне і сільськогосподарське машинобудування, машинобудування для тваринництва і кормо виробництва, харчової промисловості, виробництва мінеральних добрив, засобів захисту рослин тощо). Друга – сільське господарство. Третя охоплює галузі, які здійснюють заготівлю, транспортування, зберігання, переробку сільськогосподарської продукції і реалізацію продовольчих товарів.

Деякі автори до складу АПК включають також підприємства оптової торгівлі сировинними й продовольчими товарами. Мета функціонування АПК реалізується через торгівлю і споживання, тому ринок продовольства є важливим елементом регіональної системи. Такий підхід дозволяє дослідити технологічні й економічні складові ланцюга господарських взаємовідносин від виробництва продукції сільського господарства до реалізації її домашнім господарствам (споживачам).

Всі галузі, що входять до складу АПК, об’єднуються в чотири сфери або групи:

1. Фондотвірні галузі – сільськогосподарське машинобудування і будівництво; виробництво обладнання і машин для переробних галузей АПК, торгівлі, громадського харчування; хімія мінеральних добрив; комбікормова промисловість тощо.

2. Сільське господарство – основна частина комплексу, складена з рослинництва і тваринництва.

3. Виробнича інфраструктура (транспорт, зв’язок, енерго-, тепло-, водозабезпечення) та система спеціальних навчальних і наукових закладів.

З метою подолання кризових явищ в АПК України поряд із заходами щодо прискорення аграрної реформи й розвитку інфраструктури аграрного ринку передбачається: формування ринку землі, запровадження системи іпотечного кредитування сільськогосподарських виробників; посилення державного регулювання фінансовим станом підприємств, фінансування організаційних заходів щодо здійснення аграрної реформи на регіональному рівні; створення спеціалізованої консалтингової інфраструктури й інформаційного забезпечення; розвиток мережі інфраструктури сервісного обслуговування, заготівель, оптової торгівлі; формування ринків матеріальних ресурсів і капіталу; реформування соціальної сфери села та розбудови його інфраструктури; здійснення ефективних заходів з охорони земель, запровадження ґрунтозахисних систем землеробства.

9.6. СОЦІАЛЬНИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ І ЙОГО ІНФРАСТРУКТУРА

Сучасна економіка все більше втягується в новий, глобально-постіндустріальний етап суспільного розвитку. У ньому спостерігається неухильне зростання ролі соціального комплексу й результатів його діяльності.

Однак у багатьох розвинутих країнах світу соціальний комплекс набуває лідируючих й пріоритетних позицій у розвитку національної економіки.

До складу соціального комплексу входять соціальна сфера (сфера послуг) й виробництво товарів народного споживання. Соціальна сфера, виробляючи послуги, сприяє розвитку людської особистості і відіграє важливу роль у суспільному відтворенні. Головна функція соціальної сфери – це підтримка трудових і соціальних здібностей кожної людини в межах суспільно необхідних кількісних і якісних норм шляхом задоволення духовних потреб; підвищення загальноосвітнього й професійного рівня населення; покращення здоров’я нації.

Дата добавления: 2014-01-07