Єдність діяльності, свідомості і особистості

Основою побудови нової психологічної науки стала розробка нових принципів. Першим з них став принцип єдності свідомості і діяльності: свідомість людини формується і виявляється в людській діяльності (як у онтогенезі, так і в історичному плані). У діяльності здійснюється зв'язок гносеологічного (пізнання) і онтологічного (переживання). Свідомість, вищий рівень психіки, визначається Рубінштейном, як єдність двох характеристик – наочною і суб'єктною (відношення особистості до світу).

Індивідуальна свідомість детермінована суспільною свідомістю і суспільним буттям, тими стосунками, в які індивід вступає. Тобто, функція діяльності по відношенню до свідомості – розвиток і детерміація. Але свідомість, з іншого боку, виступає, як регулювальник діяльності. Вона виявляє цю здатність, лише будучи зрозумілою, як вище особистісне утворення.

Але Рубінштейна критикує зведення особистості лише до одної її свідомості. Особистість є підставою, на якій і в системі якої здійснюється функціонування і розвиток всіх психічних процесів. Рубінштейн вказує на три основні залежності: 1) всі психічні процеси не лише універсальні, але й індивідуальні; 2) психічні процеси не мають самостійної лінії розвитку; 3) психічні процеси не залишаються лише процесам, що здійснюють «самоплив», а перетворюються на свідомо регульовану дію, яка особою опановується.

Описуючи структуру особистості, Рубінштейн приходить до триєдиної формули:

1. чого хоче людина, що для неї є привабливим (спрямованість, потреби, установки, ідеали);

2. що може людина (здібності, дарування);

3. що є вона сама (що з її тенденцій і установок закріпилося в характері).

Ці три модальності утворюють ціле, але це ціле не задане спочатку, не статично. Цілісність особової структури визначається і скріпляється діяльністю.

Особистість і її психічні властивості одночасно і передумова, і результат її діяльності. Основні властивості особистості, взаємодіючи один з одним в конкретній діяльності людини, змикаються в реальній єдності особистості. Психічна подоба особистості визначається реальним буттям людини і формується в конкретній діяльності. А сама діяльність людини формується у міру того, як людина в процесі виховання і навчання опановує духовну і матеріальну культуру.

Сама особистість включена в систему ширших стосунків – життєвого шляху – в яких здійснюється її функціонування і її діяльність, поведінка і розвиток. Життєва дорога – це процес, в якому відбувається формування і зміна особистості. У зв'язку з цим Рубінштейн диференціював:

1. психічний склад особистості (у тому числі індивідуальні особливості всіх психічних процесів);

2. особистісний склад (у тому числі – якості характеру, здібності і так далі);

3. життєвий склад (моральність, розум, світогляд, активність, життєвий досвід і так далі).

Одній з найважливіших категорій, яку Рубінштейн пов'язував з життєвим шляхом і розглядав, як інтегральну характеристику особистості, є спрямованість. Спрямованість сполучає неусвідомлювані установки, тенденції особистості і її свідомі структури, відбитий аспект і поведінковий. Спрямованість – це активність особистості. Що здійснює об'єктивування не лише окремих мотивів, але і всієї особистості, тому спрямованість – це самовираження особистості, її тенденція самореалізації.

Спрямованість – це інтегральна здатність суб'єкта, що діє, самоусвідомлення – інтегральна здатність усвідомлюючого суб'єкта. Самосвідомість особистості опосередкована всією життєдіяльністю суб'єкта, всіма його життєвими проявами. Самосвідомість виникає в ході розвитку особистості і її свідомості, як особливе новоутворення.

Дата добавления: 2014-01-07