ІV. Право в системі засобів соціального регулювання

Право є основним засобом соціального регулювання, оскільки правові норми є різновидом соціальних. Місце правових норм в системі засобів соціального регулювання характеризується наявністю як спільних, так і відмінних рис.

• Правові та інші соціальні норми існують об'єктивно, тобто залежатьвід об'єктивних умов розвитку суспільства.

• Вони мають природний характер виникнення, оскількиз'являються в результаті еволюції розвитку суспільства.

• Реалізуються в поведінці суб'єктів за їх бажанням.

• Вони відображають уявлення суспільства про добро та зло, а такожсправедливість і несправедливість.

• Сприяють формуванню поваги до прав та свобод осіб.

• Мають визначений зміст і характеризують можливості суб'єктів(права) та необхідну поведінку (обов'язки).

• Певним чином встановлюються та закріплюються.

• Є засобом регулювання відносин та охорони певних суспільнихвідносин.

Правові норми	Соціальні норми
1. Виникають лише в державно організованому суспільстві.	1. Існують як в додержавному так і державному суспільстві.
2.. Приймаються органами держави в рамках нормативно закріпленого процесу.	2. Приймаються суспільством в довільному порядку.
3. Права та обов'язки, що складають зміст норми, є розмежованими (чітко визначеними) і закріпленими окремо.	3. Права та обов'язки не є розмежованими і в нормах викладаються не окремо.
4. Права та обов’язки мають взаємний характер, тобто суб’єктивне право є основною гарантією забезпечення інтересів суб’єкта, а обов’язок є гарантією цього права.	4. Права та обов’язки не є взаємними і виконання права не залежить від обов’язку інших сторін.
5. Є формально визначеними, тобто письмово оформленими.	5. Мають усний характер, а письмове закріплення не має документальної форми.
6. Складають систему, що характеризується ієрархічним підпорядкуванням.	6. Є сукупністю норм, що не підпорядковані одна одній.
7. Приймаються в рамках повноважень суб’єктів правотворчості в межах чітко визначеного процесу.	7. Приймаються добровільно суб’єктами в добровільній формі.
8. Поширюються на чітко визначену сферу суспільних відносин.	8. Мають характер мононорм, регулюють невизначене коло суспільних відносин.
9. Діють в межах держави, утворюючи національну систему права, а також регламентують міжнародні відносини, створюючи міжнародне право.	9. Діють лише в межах певного суспільства.
10.Мають визначену структуру (гіпотеза, диспозиція, санкція).	10. Структуні елементи відсутні.
11.Є обов’язковими для виконання суб’єктами незалежно від значення чи розуміння ними змісту норми.	11. Виконуються добровільно лише в силу їх авторитарності для окремих суб’єктів.
12.Реалізуються в чітко визначених формах (дотримання, виконання, застосування).	12. Реалізуються в довільній формі.
13.Засновуються на чітко визначених принципах.	13. Засновуються на загальнолюдських цінностях.
14.Закріплюють інтереси певних соціальних груп, які реально здійснюють владу.	14. Закріплюють суспільні відносини.
15.Гарантуються державою, можливістю застосування засобів примусового впливу.	15. Гарантуються суспільною можливістю застосування засобів громадського впливу.

Правові норми - є особливим засобом соціального регулювання, що визначає можливості та межі державно-владного впливу на суспільство.

Зміст права розкривається у його формальних ознаках чи властивостях, що надають можливість відокремити право від інших нормативних регуляторів. Мова йде про властивості позитивного права.

1. Нормативність – закріплення в нормах права загального зразка поведінки, який визначає межі дозволеного, забороненого та обов’язкового. Цей зразок закріплюється в правилах загального характеру, що регулюють сукупність схожих випадків.

2. Системність – право - це не сукупність норм, а цілісна система взаємопов’язаних і взаємозалежних правил поведінки.

3. Загальнообов’язковість – тобто поширеність норм на всіх суб’єктів, що підпадають під дію права. Порушення права тягне відповідальність.

4. Формальна визначеність – закріплені в нормативно-правових актах держави.

5. Процедурність – передбачений порядок прийняття, реалізації та охорони права. Процедурний порядок вказує на тісний зв'язок права та держави.

6. Неперсоніфікованість – норми не мають адресата, оскільки звернуті до населення.

7. Неоднократність – норма продовжує діяти аж до відміни уповноваженим державним органом.

8. Зв'язок з державою – це відображається у тому, що держава не лише цілеспрямовано створює норми права, а і забезпечує реалізацію їх вимог за допомогою правоохоронних органів.