Система римського права

Римляни вважали, що приватне право ділиться на три групи, із законів природного права (ius naturale), загальнонародного (ius gentium), цивільного (ius civile).

Природне право римляни трактували вельми своєрідно: це право є те, що природа вселила всім живим істотам. Так визначається природне право в елементарному підручнику римського права - Інституціях Юстиніана. Право це властиво не лише людському роду, але взагалі всім істотам, які народжуються або в повітряному просторі, або на землі, або на море. Союз чоловіка і жінки (шлюб), народження і виховання дітей - все це інститути природного права. За природному праву всі люди народжувалися вільними.

Цивільне право. Всі народи, на думку римлян, які управляються законами і звичаями, користуються частиною - своїм власним правом, частиною - правом, загальним для всіх. Право, що встановив у себе кожен народ сам, є його власне право, цивільне право, як право, властиве суспільству громадян.

Право, яким користується римський народ, - це цивільне право римлян (або квірітське право, від Квирина, імені обожненого Рекса - царя Ромула, VIII в. До н.е.). Початок цивільному праву було покладено знаменитим єдиним зведенням законів - Законів XII Таблиць.

Вони були складені колегією децемвіров (десять вчених мужів), затверджені народними зборами в середині V ст. до н.е. (451-450 рр..) І виставлені на дванадцяти таблицях. Звід не дійшов до наших днів і був реконструйований за цитатами з римських джерел. Його зміст охоплювало всі відомі на той час галузі правового регулювання: право власності та володіння, сімейне та спадкове право, зобов'язання з договорів і заподіяння шкоди, злочину і покарання. Вивчення Законів XII Таблиць залишалося в Римі обов'язковою передумовою навчання праву.

Цивільне право складали і всі ті закони, які приймалися народними зборами, а з початку III ст. до н.е. (Закон Гортензія) - плебейськими зборами (plebescita).

Плебе́ї (лат. Plebs — простолюдин) — незнатне вільне населення Стародавнього Риму, яке не входило в родові общини і не мало права на землю, а також політичних прав на відміну від патриціїв.

Серед таких законів можна назвати Закон Петелия (326 р. до н.е.), яким було заборонено страчувати або продавати в рабство (за кордон) неоплатних боржників. Порівняємо з Законами XII Таблиць. Третя таблиця говорить:". Тим часом (тобто поки боржник перебував в ув'язненні) він мав право помиритися (з позивачем), але якщо (сторони) не мирилися, то (такі боржники) залишалися в ув'язненні 60 днів. Протягом цього терміну їх три рази поспіль в базарні дні приводили до претора на коміціум (народні збори) і оголошувалася присуджена з них сума грошей. У третій базарний день вони віддавалися смертної кари чи надходили в продаж за кордон (за Тибр) ".

Закон Ліцинія-Секстия (IV ст. До н.е.) обмежував приватне землеволодіння 500 югеров (125 га) і визначав максимальну кількість худоби в одному господарстві. Закон Аквилия (289 р. до н.е.) встановлював грошову відповідальність за вбивство чужого раба або тварини, а також пошкодження чужих речей.

Цивільне право - найдавніша система права Риму. Воно поширювало свою дію тільки на громадян Риму (квиритів). Іноземці ніякої правової захистом не користувалися і називалися ворогами (hostis - хостіс).

Право народів. За визначенням римлян, "право, яке між усіма людьми встановив природний розум, оберігається у всіх народів у всі часи і називається загальнонародним як право, яким користуються всі народи. Загальнонародний право є загальним всього людського роду. Під впливом потреб та потреб людських деякі народи встановили у себе відомі порядки: війни, захоплення в полон і рабство; на підставі того ж загальнонародного права введені майже всі договори: купівля-продаж, договір найму, товариства та ін ". У Римській державі право народів поширювалося на все населення, у тому числі на перегринів (так називалися жителі римських провінцій). Воно регулювало відносини між перегринами, а також між ними і римськими громадянами, а тому становила одну з гілок римського права. З розвитком виробництва і обміну з'явилася необхідність захисту прав іноземців, які населяють Римська держава. Спочатку цей захист здійснювалася за законами країни, з якої прибув іноземець, а потім і за римськими законами. В результаті діяльності перегринського претора (вище керівництво судочинства) сформувалося право народів. У Середні століття цим терміном стали позначати міжнародне право. Право народів відрізняється більшою свободою, позбавленням від формалізму, спрощенням форми. Один з найбільш шанованих римських юристів, Папініан, писав: "Важливо не те, що сказано, а що малося на увазі". Відмінності між цивільним правом і правом народів завдяки діяльності преторів і римських юристів поступово згладжуються.

Римське право поступово втрачає свої споконвічно національні риси, переймається началами універсалізму, в основу яких кладуть поняття справедливості, доброї совісті, природного права.

У республіканський період Римської держави право розвивалося у вигляді паралельних систем: цивільне право і право народів. Ці системи перебували у взаємодії і надавали взаємний вплив один на одного. При цьому вплив права народів виявилося більш значним. Одним з каналів такого впливу була діяльність преторів (так зване преторське право).

У класичний період відмінності між цивільним правом і правом народів ще зберігаються. У 212 р.н.е. едикт Каракалли надав всім вільним жителям Римської імперії права римського громадянства, що звело нанівець ці відмінності.

(у Римській республіці едиктом називалося письмове або усне розпорядження (владна заява)

У I ст. н.е. в окремих провінціях застосовується місцеве право (єгипетське, грецьке, найчастіше субсидиарно (додатково)). Грецький і східне право, в свою чергу, зробило деякий вплив на римське право. Такі, наприклад, інститути римського права грецького походження: Синграф і хірографи (боргові розписки); іпотека (форма застави).

При імператорі Юстиніані (середина VI ст. н.е.) цивільне право і право народів склало єдину систему приватного права. Саме це єдине право є приватне право в його класичному вираженні.

Таким чином, в республіканський період римської історії римське приватне право розвивалося у вигляді паралельних систем: цивільного права і права народів. Поняття природного права, категорії справедливості, доброї совісті ставали критерієм зближення цих систем.

З плином часу цивільне право і право народів завдяки діяльності юристів і преторів (діяльність преторів склала так зване преторське право) зближуються і при Юстиніані (середина VI ст. Н.е.) вже становлять єдину систему права.

Дата добавления: 2014-01-07