Ґенеза римського приватного права

Якщо брати до уваги виникнення, зміну та становлення джерел римського права, то його розвиток можна поділити на п'ять основних періодів:

- найдавніший, архаїчний (753—367 pp. до н. є.) - відбувається становлення головних видів джерел римського права, перехід від звичаїв, звичаєвого права до державного законодавства та заснованої на ньому постійної судової практики;

- докласичний (367—17 pp. до н. є.)- здійснюється закріплення всіх інститутів римської державності та судової системи.;

- класичний (17р. до н. є. - 284р. н. є.) - здійснюється формування принципів публічного права як права, яке виражає суверенітет римського народу;

- післякласичний (284—476 pp. н. є.) - З часів домінату здійснюється спрощення та уніфікація різних класичних правопорядків. Правотворча діяльність повністю зосередилася в руках імператора як єдиного і необмеженого законодавця.;

- юстиніанівський (527—565 pp. н. є.) - Завдяки правовій політиці імператора Юстиніана та виконаної при ньому кодифікації всього римського права для правової культури були збережені неоціненні тексти римських класичних юристів та імператорських конституцій.

Оскільки формування та розвиток римського права відбувалися протягом майже тисячоліття, доцільно виокремити етапи розвитку Римської держави та права.

Визначаючи періодизацію розвитку Риму як держави, можна додержуватися поширеного поділу історії Риму на три періоди:

1. Архаїчний (період рексів) — 753—509 pp. до н. е.

2. Республіканський — 509—30 pp. до н. е.

3. Період імперії — 30 р. до н. е. — 476 р. н. е.

Втім, останній період у свою чергу часто поділяють на ранню імперію (принципат) — 30 р. до н. е.—285 р. н. е. — і пізню імперію (домінат) — 285—476 pp. Тому можна говорити також і про чотири періоди розвитку римської історії.

Оскільки критерієм періодизації історії Риму тут є форма державного устрою, то згаданим трьом (чотирьом) періодам римської історії відповідають певні етапи розвитку римської держави:

1) Рим доби рексів; (так називали царя)

2) республіка;

3) принципат;

4) домінат.

Однак, взявши за основу такий поділ розвитку римської держави, слід зважати, що періодизація розвитку римського права має певні нюанси залежно від того, чи йдеться про римське право в цілому, чи про розвиток римського приватного та римського публічного права.

Погляди, що існують з цього питання, можна узагальнити, виокремивши два основних підходи, які умовно можна позначити як «поступально-хронологічний» та «домінантний».

У першому випадку визначаються етапи розвитку римського права в системі природної течії часу (хронологічна версія). У другому періодизація ґрунтується на врахуванні домінанти, пріоритетності характеру права на певному відтинку часу (домінантна версія).

Розглядаючи ці підходи, варто звернути увагу на такі обставини.

На ранніх етапах розвитку Римської держави відносини між жителями Риму регламентувалися нормами (jus Quiritium юс квірітіум ) (jus civile юс цівіле) — права квіритів (права цивільного), тобто національного римського права. До нього пізніше додалися норми jus gentium. Поділу права на публічне і приватне ще не було. Однак помітне переважання норм публічно-правового характеру, що визначають основи публічного правопорядку, структуру та діяльність державних інституцій, взаємин між державою (громадою) і громадянином. Можна сказати, що вже у цей час існує і розвивається публічне право, як продовження публічної влади. Що стосується приватного права як галузі, сукупності принципів, правил і норм, що визначають статус приватної особи, то його ідея ще тільки формується.

Лише у період пізньої республіки та принципату відбувається осмислення характеру взаємин громадянина та держави, громадян між собою, усувається значна кількість непотрібних обмежень прав приватних осіб, формується ідеологія приватного та публічного права.

На початку домінату приватне і публічне право, як галузі, що підлягають вивченню та аналізу, фактично сформувалися — далі пішов процес доопрацювання норм, поновлення законодавства, кодифікації тощо.

Враховуючи ці обставини, слід визнати, що вести мову про існування приватного і публічного права, як галузей, впродовж всієї історії існування Риму не можна, тому і застосування для його періодизації «хронологічної концепції» є некоректним.

Остання виникла як підхід до періодизації римського права в цілому. Щодо нього, справді, можна виділити архаїчний, докласичний, класичний та післякласичний періоди.

Екстраполяція такого підходу до права приватного або публічного може призвести до викривлення розуміння сутності та специфіки останніх. Тому, коли йдеться про регулювання відносин між окремими особами, тобто про приватне право, або про регламентацію стосунків між громадянином і державою, тобто про право публічне, більш прийнятною, очевидно, є «домінантна» система.

З урахуванням цих положень можна виокремити такі періоди розвитку римського права:

1. Дія норм jus civile (VII— IV ст. до н. е.).

2. Вдосконалення jus civile, формування специфічних засад приватного права і публічного права (IV— І ст. до н. е.).

3. Завершення формування ідеї розрізнення приватного і публічного права (І ст. до н. е. — II ст. н. е.).

4. Вдосконалення знайдених рішень, кодифікації (II—V ст.).

Для зручності ці періоди можна згрупувати таким чином:

а) І—II ст. — період домінування jus civile;

б) III—IV ст. — період формування приватного і публічного права Стародавнього Риму, як галузей знань про право.

Отже, можна вважати, що приватне право, як сукупність ідей, принципів і правових норм, що регулюють відносини між юридично рівними суб'єктами, і публічне право, як сукупність норм, що регламентують стосунки громадянина і держави, сформувалися лише за доби принципату.

З цього часу (jus privatum) існує як своєрідна ідеологічна антитеза (jus publicum), категорія, поява якої пов'язана з необхідністю регулювання відносин між окремими особами всередині суспільства, при тому, що (jus publicum) зміцнює своє значення як галузі, що визначає основи правопорядку у державі.

Дата добавления: 2014-01-07