Спілкування як основа життєдіяльності людей та їх взаємодії

Цариною людської моральності вважається спілкування. Більшість дослідників наголошує, що людська моральність реально проявляється не у свідомості й навіть не в діяльності людини, а саме в її спілкуванні з іншими. Оскільки у повноцінному спілкуванні людина постає саме як суб’єкт, то завжди актуальною є проблема морального самовизначення партнерів один відносно одного. Залежно від цього вибору й самовизначення спілкування може виявитися для людини найвищою, найжаданішою розкішшю (А. де Сент-Екзюпері) і справжнім пеклом (Ж.-П. Сартр).

Спілкування – це міжособистісна та міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного і обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо).

До компонентів, що забезпечують високий рівень культури спілкування належать:

Ø комунікативні установки, які “вмикають” механізми спілкування;

Ø знання етичних норм спілкування, прийнятних у конкретному суспільстві, та психології спілкування (категорій, закономірностей, механізмів і психології сприймання й розуміння одне одного);

Ø вміння застосовувати ці знання з урахуванням ситуації, відповідно до норм моралі конкретного суспільства та загальнолюдських цінностей.

До основнихтипів спілкування належать:

ü етикетний (формальний, неглибокий), зумовлений звичаями ставлення до людей: наприклад, пасажири, покупці, випадкові знайомі, які ненароком зустрічаються з приводу виконання певних побутових потреб;

ü діловий (сфера трудової або соціальної діяльності, виробництво), де утворюються певні соціальні спільноти з метою виконання функціональних обов’язків: наприклад, співробітники, учні, студенти, інші колективи;

ü товариський, що формується на базі ділових стосунків, коли члени колективу сповідують принципи ціннісного визнання один одного, відчувають командну єдність, проявляють співучасть, підтримку, об’єднуються на основі спільної справи чи ідеї;

ü дружній, що передбачає глибший рівень духовної єдності, особливу міцність стосунків на основі спільних інтересів, симпатії, а також психологічної сумісності, єдності ціннісних орієнтирів, готовності до безкорисливої підтримки, навіть самопожертви;

ü інтимний (сімейно-шлюбні і родинні зв’язки), що передбачає не лише дружбу, але й кохання, високий рівень близькості, відповідальності, турботи за кожного із членів цілої сім’ї чи родини.

За використанням знакових систем виділяють такі види спілкування:

§ вербальне (словесне) спілкування, яке своєю чергою поділяється на усне та писемне;

§ невербальне (безсловесне) спілкування.

До основних сторін спілкування належать:

v «особове» спілкування, що є практичною формою існування самої моральності, розкриває весь набір моральних спонукань: від потреби утверджувати людське в людині, творити добро, давати щастя іншому до споживацького, речового ставлення до іншого;

v «безособове» (функціональне) спілкування регулюється найчастіше етикетом, стандартизуючи поведінку людей у типових ситуаціях.

Дата добавления: 2014-01-07