Основні поняття культури наукової мови

мова; мовлення;

мовленнєве наукове спілкування; закони наукового мовлення;

літературна мова;

мовна норма (мовна компетенція);

культуромовна особистість (складові: мова професійного спілкування;

професійна комунікативна компетенція (мовнотермінологічна, дослідницька), дослідницькі уміння, мовні здібності)

2.1. Мова – "єдина, цілісна, складна система знаків: фонем (звуків), морфем (частин слова), слів, речень, яка служить для називання предметів, явищ об'єктивної дійсності та понять, є засобом спілкування, обміну думками і їх формування" (Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного спілкування. – К.: Каравела, 2008. – С. 7).

Мовлення – 1) спілкування людей між собою за допомогою мови, мовна діяльність;

2) функціонування мови в процесах вираження й обміну думок, конкретна форма існування мови.

(Словник української мови, т. 4, с. 770).

Форми наукового мовлення: усне, писемне.

Види наукового мовлення: монолог, діалог, полілог.

Види мовленнєвої діяльності: 1) слухання

2) читання

3) письмо

4) мовлення "про себе" (внутрішнє мовлення)

2.2. Мовленнєве наукове спілкування Визначення цього терміна ґрунтується на опорній лексемі – спілкування, зміст (смисл) якої (за Великим тлумачним словником української літературної мови) трактується як взаємні стосунки; діловий, дружній зв'язок; порозуміння.

Відтак, мовленнєве наукове спілкування – це комунікативна векторна взаємодія в колі "суб'єкт – суб'єкт", "суб'єкт – текст", "суб'єкт – наукове дослідження"; це професійне володіння комунікативною поведінкою, уміння долати комунікативні бар'єри, ускладнення; це складний, багатоаспектний процес налагодження й розвитку стосунків між суб'єктами наукової дії, породжений необхідністю спільної діяльності.

Мовленнєве наукове спілкування включає:

- пошук, аналіз, обробку, узагальнення наукової інформації (суб'єкт – текст);

- обмін інформацією; спонукання, координування (інтеракція) (суб'єкт – суб'єкт);

- редагування науково значущого матеріалу (суб'єкт – наукове дослідження як текст);

- психологічну оптимізацію науково-пізнавальної діяльності.

Ознаки мовленнєвого наукового спілкування:

1. Особистісна орієнтація співрозмовників (здатність розуміти наукові думки)

2. Рівність психологічних позицій співбесідників.

3. Відкритість і довіра.

Виокремлюють: такі взаємопов»язані етапи наукового комунікативного спілкування: пропедевтико-прогностичний, основний, рефлекторний і релаксаційний.

Зазначені етапи відображають:

1) Моделювання науковцем-дослідником комунікативної взаємодії у системі "S – S" (суб'єкт – суб'єкт), "S – текст" (суб'єкт – текст). (Пропедевтико-прогностичний етан)

2) Комунікативну ("атака") активність – побудова змісту спілкування, володіння професійно-творчою уявою, установлення зворотного зв'язку в спілкуванні). (Див. підр. Мацько Л. Стилістика, с. 422).

3) Рефлекторну (мислительна) активність – визначення ключових слів у колі спілкування "S – текст", "S – S", "S – аудиторія"; обмірковування інформації, творчо-критичний аналіз, підведення підсумків, формування висновків; підготовка письмових наукових жанрів: доповідь, звіт науковий, стаття, розділ наукового дослідження тощо.

4) Релаксацію (науковий самоаналіз).

Мовленнєве наукове спілкування ґрунтується на законах мисленнєво-мовленнєвої діяльності (ММД), або законах наукового мовлення, а саме: К+С+Т +МА+М+ЕК+СА

Дата добавления: 2014-01-07