Прийняття ухвал

Ухвала — розпорядчий документ, що має силу правового акта, який приймається місцевими радами або їх виконкомами в коле­гіальному порядку для розв'язання найважливіших питань їх компетенції.

Ухвалами також називаються спільні акти, що видаються кіль­кома неоднорідними органами (колегіальними і тими, котрі ді­ють на основі принципу єдиноначальності, державними устано­вами, громадськими організаціями тощо).

Коло питань, з яких приймаються ухвали місцевих рад, досить широке через те, що вони здійснюють державне керівництво всі­ма галузями господарського і соціально-культурного життя.

Ухвали й розпорядження виконкомів, прийняті в межах наданих їм прав, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами і організаціями, розташованими на території, що під­лягає Раді, а також службовими особами і громадянами.

За своїми юридичними властивостями ухвали виконкомів мо­жуть бути нормативними або індивідуальними.

Нормативні ухвали — це ухвали про режим роботи підпри­ємств торгівлі й побутового обслуговування населення.

Індивідуальні ухвали — ухвали про прийняття в експлуатацію то­го або іншого об'єкта будівництва, встановлення опікунства тощо.

Ухвали місцевих рад та їх виконкомів укладаються за єдиною формою. Відмінність між ними полягає лише в тому, що перші не нумерують, а другі мають порядкову нумерацію.

Розпорядчий документ, що розглядається, містить такі основ­ні реквізити:

♦ зображення Державного герба України;

♦ назву місцевої ради або її виконкому; • ♦ зазначення місця видання;

♦ назву виду документа (ухвала);

♦ реєстраційний номер документа;

♦ дату документа (для ухвал місцевих рад) або дату і номер (для ухвал виконкому);

♦ заголовок до тексту документа;

♦ текст документа;

♦ підписи голови і секретаря виконкому;

♦ відбиток печатки;

♦ візи документа.

Звичайно ухвали складаються зі вступної частини, в якій роз­кривається стан питання, що розглядається, і постановчої, що містить перелік заходів із зазначенням термінів їх виконання й перелік службових осіб, які відповідають за це, а також тих, кому доручено контроль за виконанням ухвали.

Підготовка розпоряджень

Розпорядження — правовий акт управління, виданий посадо­вою особою чи державним органом владного характеру у межах наданої компетенції для вирішення оперативних питань. Має обов'язкову силу для громадян, організацій, підприємств чи уста­нов (далі — установ), або співробітників, яким вона адресована.

Розпорядження можуть видавати Кабінет Міністрів України, місцеві ради, представники Президента України на місцях, а та­кож установи та службові особи.

Розпорядження містять певне коло питань і діють протягом зазначеного в них строку. Можуть бути загальними для всього ко­лективу або стосуватися конкретних ланок його роботи.

Розпорядження мають багато спільного з наказами, і в право­вому розумінні ці розпорядчі документи рівнозначні.

Іноді розпорядження видають нарівні з наказом, замінюючи при цьому слово «НАКАЗУЮ» на слова «ДОРУЧАЮ», «ВИМАГАЮ», «ЗОБОВ'ЯЗУЮ», «ПРОПОНУЮ».

Відрізняються зазначені правові акти ще й тим, що накази в основному пишуть із загальних всеохоплюючих питань, а роз­порядження — з конкретних.

Підготовка рішень

Рішення як розпорядчий документ є правовим актом діяльнос­ті колегій міністерств і відомств, наукових рад тощо.

Текст рішення складається з двох взаємопов'язаних частин: констатуючої та розпорядчої. Констатуюча покликана пояснити, чим викликане те чи інше рішення. Тут нерідко переказується акт вищого органу правління, на виконання, якого видасться рішення.

Друга частина документа починається, словами: «колегія (місь­ка чи наукова рада) вирішила». При цьому слово «ВИРІШИЛА» друкується великими літерами в розрядку для того, щоб візуально виділити обидві частини.

Далі з нового рядка друкується текст розпорядчої частини, до формулювань якої висуваються більш жорсткі вимоги:

По-перше, вони повинні бути конкретними, чіткими, ясними, не вступати у суперечність зі змістом раніше виданих розпоряд­чих документів, не допускати іншого тлумачення.

По-друге необхідно уникати неконкретних висловів типу «підня­ти», «підвищити», «посилити», «поліпшити», «вжити заходів», «ак­тивізувати», «звернути увагу» тощо. Сформульовані таким чином доручення розпливчасті, перевірка їх виконання буде ускладнена.

Якщо розпорядча частина рішення припускає різні за характе­ром дії, називає кілька виконавців, вона ділиться на пункти, що нумеруються арабськими цифрами.

Дата добавления: 2014-01-07