Поняття соціалізації особистості

У психологічній енциклопедії О.М. Степанов дає таке визначення поняттю “соціалізація” (лат. Socialis – суспільний) – процес засвоєння індивідом суспільного життя і норм соціальних відносин у результаті спільної діяльності, спілкування з іншими людьми, навчання і виховання… У вітчизняній психології проблема соціалізації розглядається у зв’язку з розвитком особистості у процесі її взаємодії зокремими людьми, соціальними групами і колективами. Вважається, що у процесі соціалізації людина набуває якостей, знань, формує свої переконання, оволодіває загальноприйнятими нормами життя у суспільстві. Соціалізація охоплює і пізнання людиною соціальної дійсності та оволодіння навичками спілкування і спільної діяльності. Засвоєння соціального досвіду розширює сферу спілкування і взаємодії людини з оточуючими, що позитивно впливає на розвиток її саморегуляції та формування самосвідомості. У вітчизняній психології найповніше досліджені процеси соціалізації у дитячій і соціальній психології, де в якості соціалізації розглядалися сім’я, дошкільні заклади, школа, ВНЗ, трудові, спортивні та інші колективи [6, с. 332−333].

Поняття “соціалізація” Ю.Л. Трофімов трактує у широкому та вузькому

розуміннях: “У широкому розумінні поняття “соціалізація” використовується для визначення процесу, в якому людська істота з певними біологічними задатками набуває властивостей, необхідних для життєдіяльності у суспільстві. Теорія соціалізації покликана визначити, під впливом яких соціальних факторів виникають та установлюються ті або інші особливості особистості, механізм цього процесу та його наслідки для суспільства.

У вузькому розумінні соціалізація розглядається як процес, що забезпечує включення людини у ту чи іншу соціальну групу або спільноту. Формування людини як представника групи, тобто носія її цінностей, норм, установок, орієнтацій, передбачає вироблення у неї необхідних для цього властивостей та збідностей” [7, с. 447].

У “Енциклопедії освіти” є трактування терміну “соціалізація”; описано: сутність та процес соціалізації; завдання соціалізації у педагогіці; фактори, які впливають на соціалізацію; фактор соціалізації – мова; коли та де застосовується поняття “соціалізація”; хто із науковців, дослідників і в який час зробив внесок у розвиток уявлення про цю дефініцію; моделі соціалізації; виділено первинну (підготовчу) і вторинну (активну) соціалізацію тощо та зроблено висновки, що “соціалізація здійснюється поетапно, на основі універсальних методів, прийомів, засобів і форм виховання. … Соціалізація – поступове набуття особистістю соціального досвіду, розширення сфери її спілкування і діяльності, становлення самосвідомості, активної життєвої позиції, культури і багатства людських відносин. Подальше осмислення і використання поняття “Соціалізація” відбувається не лише у педагогіці, а й у

філософії, історії, психології, соціології” [2, с. 834–835].

У психологічній енциклопедії О.М. Степанов дає таке визначення поняттю “особистість” – системна соціальна якість, якої набуває індивід у предметній діяльності та спілкуванні, що характеризує рівень і якість вияву у нього суспільних відносин. Народившись як індивід, дитина завдяки спілкуванню з дорослими поступово засвоює соціальний досвід людства і приєднується до системи суспільних відносин, які впливають на її потреби, інтереси, світогляд, переконання, тобто розвивають її як особистість. Особистість формується тільки з виникненням свідомості та самосвідомості. Це категорія суспільно-історична… [6, с. 236].

На основі різних визначень авторами енциклопедії виділено двавзаємодоповнюючих тлумачення дефініції “Соціалізація особистості”: 1) двосторонній взаємозумовлений процес взаємодії людини і соціального середовища, який передбачає її включення до системи суспільних відносин шляхом засвоєння соціального досвіду, і самостійного відтворення цих відносин, у ході яких формується унікальна, неповторна особистість;

2) процес становлення особистості як суспільної істоти, під час якого складаються різноманітні зв’язки особистості із суспільством, засвоюється орієнтпції, цінності, норми, відбувається розвиток особистісних властивостей, формуються активність та цілісність особистості, набувається соціальний досвід, що нагромаджений людством за весь період розвитку [2, с. 835–836].

Досліджуючи різні чинники, поняття, які пов’язані із соціалізацією та

особистістю, Ю.Л. Трофімов дає визначення “соціалізація особистості”: “… Аналіз взаємодії особистості та її соціального оточення вимагає глибшого вивчення впливу соціальних факторів на поведінку й самосвідомість особистості у системі суспільних відносин, макро- та мікросередовищі. Цей процес має назву соціалізація особистості” [7, с. 446].

Щоб описати, як основні фактори соціалізації (школа та сім’я) впливають на підростаючу особистість через естафети, рухливі та українські народні ігри, було теоретично досліджено низку педагогічних систем та звернено увагу на дослідження І.Д. Беха [1]. Він описав чотирнадцять правил, які можна використати для розв’язання мети статті: 1) “формування у вихованця позиції бути достойним прийняти естафету людської духовності”, 2) “культивування у вихованця потреби до морально-духовного багацтва”, 3) “морально-духовне самовипробування вихованця”, 4) “організація життя вихованця, яке відповідне його морально-духовним цінностям”, 5) “єдність сприятливої ситуації особистісного функціонування вихованця і ситуації його морально-духовного самовираження”, 6) “дисгармонія у міжособистісному сприйнятті вихованців”, 7) “перебування вихованця у ситуації “терзатися невідомістю”, 8) “розпізнання вихованцем ситуацій спокутування”, 9) “символізація морально-духовної цінності”, 10) “морально-

духовне уподібнення”, 11) “формування у вихованця морально здорового способу мислення”, 12) “збагачення смисло-семантичного виховного тезаурусу вихованця”, 13) “організація особистісно конструктивного спілкування вихованців”, 14) “комунікативна виразність педагога у виховному процесі”.

Слід наголосити, що “сьогодні Україна прагне сформувати європейський стиль соціалізації, відповідно до якого: особистість повинна бути відкритою; мати набір ціннісних орієнтацій; дотримуватися такої життєвої позиції та світобачення, які б дозволяли крокувати у ногу з часом; здатна реалізувати свій творчий потенціал та отримувати задоволення від життя у суспільстві” [2, с. 836].

Список використаної літератури:

1. Бех І.Д. Технологія правиловідповідного виховного процесу //Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Збірник наукових праць. – Вип. 5. – К. – Житомир, 2003. – Кн. 1. – С. 6–16.

2. Енциклопедія освіти. – К., 2008. – 1040 с.

3. Знайшов – не скач, згубив – не плач: Укр. прислів’я, приказки, усталені вирази та порівняння, загадки, скоромовки, щедрівки. – К., 2006. – 318 с.

4. Кругляк О. Рухливі ігри та естафети в школі. Посібник для вчителя. – Тернопіль, 2008. – 80 с.

5. Кучеренко Т.В. Проблеми соціалізації підлітка в школі //Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. – Вип.5. – К. – Житомир, 2003. – Кн.– С. 65–68.

6. Психологічна енциклопедія. – К., 2006. – 424 с.

7. Психологія: Підручник /За ред. Ю.Л. Трофімова. – К., 2000. – 558 с.

Дата добавления: 2014-01-07